Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Експертне обговорення «Оновлення цивільного законодавства: досвід правозастосування» відбулось у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду 17 січня 2023 року. Його організували КЦС ВС, робоча група з підготовки законопроєкту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України, Науково-консультативна рада при Голові Верховної Ради України та Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії правових наук України.
Нагадаємо, в заході взяли участь Голова ВС Всеволод Князєв, голова КЦС ВС Борис Гулько, Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, Заступник Керівника Офісу Президента України Андрій Смирнов, Міністр юстиції України Денис Малюська та інші (https://bit.ly/3Hq9sJ2).
Науковий координатор робочої групи з підготовки законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України д. ю. н., професор, академік НАПрН України Наталія Кузнєцова відзначила важливість участі в такому обговоренні суддів Верховного Суду. «Судова практика – це вимір ефективності будь-якої правової реформи, в тому числі реформи цивільного законодавства», – сказала вона, а також додала, що консолідація зусиль законотворців, науковців і суддів стане запорукою успіху такої реформи.
Доповідачка зауважила, що нині сформовано розгалужене, деталізоване спеціальне законодавство, яке регулює різні аспекти підприємницької діяльності: корпоративне, фондове (про цінні папери), банківське, страхове, інвестиційне, біржове, конкуренційне, законодавство про банкрутство тощо. Це законодавство фактично витіснило зі сфери застосування норми ГК України.
За словами Наталії Кузнєцової, прийнятий у першому читанні проєкт Закону «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (реєстр. № 6013 від 9 вересня 2021 року) створить підґрунтя до формування повноцінного правового масиву у сфері підприємницької діяльності. Також вона розповіла про Концепцію оновлення Цивільного кодексу України (далі – Концепція), яка перекладена англійською мовою, що допомагає долучити до обговорення провідних іноземних фахівців-юристів.
Також спікерка зауважила, що в українській судовій практиці за 20 років існування ЦК України та ГК України напрацьований безцінний досвід застосування норм цих кодексів. А науковці допомагали судам, надавали суддям підґрунтя для роздумів. «Спільними зусиллями ми формували загальні підходи до застосування окремих цивільно-правових норм, і зараз настав час проаналізувати весь масив правових позицій, закріплених у рішеннях Верховного Суду, для того щоб максимально їх врахувати в оновленому ЦК України», – сказала Наталія Кузнєцова.
Науковий координатор робочої групи з підготовки законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Анатолій Довгерт зазначив, що потреба постійного оновлення права є іманентною рисою та звичайним станом права. А причина цього – зміна життєвих обставин, що породжує постійну суперечність між принципом передбачуваності права та його адаптивністю до нових обставин.
Доповідач наголосив, що ЦК України 2003 року – це досягнення вітчизняної правничої думки, і назвав Кодекс найбільш суттєвим кроком на шляху демократичних перетворень в Україні за всі роки незалежності. ЦК України впевнено спрямовує відносини в напрямі ринку та громадянського суспільства.
«Сьогодні українська цивільно-правова наука і кодифікація не мають вигляду тerra Incognita на правовій мапі світу», – сказав доповідач. Однак, за його словами, у кожний закон природою закладений процес старіння або майбутньої невідповідності життєвим обставинам.
Директор Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України, заступник голови робочої групи з підготовки законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Олексій Кот зазначив, що аналіз 20-річного застосування ЦК України та ГК України, зокрема, в судовій практиці, дає підстави виснувати про наявність системних суперечностей між положеннями цих нормативних актів.
«Про відповідні суперечності написані десятки монографій, статей, дисертацій тощо. Але ми, на жаль, і сьогодні маємо подвійні стандарти врегулювання основних засад підприємницької діяльності, правового положення фізичних та юридичних осіб, речових, зобов’язальних правовідносин, зокрема договірних правовідносин», – сказав доповідач. Він додав, що це перешкоджає економічному розвитку нашої держави, розвитку вітчизняного законодавства відповідно до положень угоди про асоціацію України та Європейського Союзу.
Секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС к. ю. н., доцент Дмитро Луспеник відзначив важливість урахування досвіду застосування в судовій практиці норм ЦК України під час обговорення його оновлення. При цьому наголосив, що за 20 років суди не побачили суттєвих проблем із застосуванням відповідних норм Кодексу, за винятком великого розпорошення нормативного матеріалу в інших НПА.
Доповідач зауважив, що однією із цілей рекодифікації ЦК України є зближення закладених у ньому правових механізмів із правом ЄС з огляду на євроінтеграційний рух України. При цьому, за його словами, ефект від оновлення Кодексу повинні відчути і судді, і суспільство.
Говорячи безпосередньо про зміни до ЦК України, Дмитро Луспеник звернув увагу на кн. 2 цього Кодексу «Особисті немайнові права фізичної особи». «В концепції оновлення кн. 2 ЦК України відчувається аналіз сучасних кодифікацій світу та досягнень наукових, законотворчих думок і українських науковців, і колег з інших країн», – сказав він. Спікер додав, що в Концепції виправдано запропоновано уточнити назву статті з урахуванням того, що в ній ідеться про права не лише фізичних осіб, але і юридичних та держави.
Також доповідач зазначив про удосконалення в Концепції переліку особистих немайнових прав. «Як правило, ми говорили про ділову репутацію юридичної особи, про право на інформацію юридичної особи. Але в судовій практиці постійно виникали спори і про право на місцезнаходження та на найменування юридичної особи. Ці об’єкти також є особистим немайновим правом юридичної особи», – сказав він.
З недостатнім регулюванням ЦК України пов’язане питання, що часто виникає в судовій практиці, – хто має право захищати честь, гідність і ділову репутацію фізичної особи – засновника юридичної особи в разі його смерті: сама юридична особа чи родичі фізичної особи – засновника. В Концепції це питання врегульовується.
Вдалим підходом у Концепції, на думку Дмитра Луспеника, є об’єктивація окремих загальних положень про особисті немайнові права. «Ідеться про обов’язок поважати вільний вибір фізичної особи жити так, як вона цього бажає. Це стосується і цивільно-правових наслідків зміни статі, й удосконалення гарантій права на захист персональних даних, на приватність (прайвесі), на фізичну особисту недоторканність, на репродуктивні права, на цифрові права», – зазначив доповідач.
Він підтримав ідею нормативного врегулювання оборотоздатності особистих немайнових прав, оскільки особа повинна мати право на захист її індивідуалізованих ознак, таких як зображення, ім’я, при використанні для комерційних цілей.
Крім того, Дмитро Луспеник обґрунтував необхідність разом з оновленням ЦК України внести зміни до процесуального законодавства. «Процесуальне право відповідає на питання, як саме захистити суб’єктивні права, виражені в нормах матеріального права. Іншими словами, якщо норма матеріального права не має способу захисту в суді, вона є мертвою», – пояснив доповідач. Він акцентував, що в цивільному процесі, на відміну від матеріального права, немає аналогії. Тож після оновлення ЦК України судам доведеться застосовувати нові норми, не пристосовані до чинного ЦПК України. «Тому одночасно треба внести зміни до процесуальних кодексів, а їх дуже багато», – зауважив Дмитро Луспеник.
Суддя КЦС ВС, головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Сергій Погрібний зазначив, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України». «Ця законодавча характеристика Кодексу надає йому додаткових властивостей, що не притаманні іншим цивільним законам України», – сказав доповідач. Статус ЦК України як основного акта цивільного законодавства України, додав спікер, не вичерпується лише приватноправовою сферою, він має бути ядром, навколо якого повинна будуватися вся система актів, що регулюють суспільні відносини.
Саме тому de lege ferenda вся правова система України мала б будуватися на підставі та з урахуванням положень ЦК України. Це стосується, зауважив суддя, не лише приватного, а й у багатьох випадках публічного права, положення якого повинні логічно узгоджуватися з основним цивільно-правовим нормативним актом України. Тож, за його словами, передування публічно-правової кодифікації приватноправовій стало істотним недоліком побудови системи законодавства України.
Щодо потреб оновлення ЦК України Сергій Погрібний зазначив про необхідність його дерадянізації і про доцільність скасування ГК України. Зокрема, спікер зазначив, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не поставало жодного питання щодо вирішення виключної правової проблеми застосування норм права в ГК України. Крім того, цей Кодекс породжує суперечності із ЦК України, узгодити ці два кодекси неможливо в принципі. «Тут можна говорити про відмінний і категорійний, і понятійний апарат», – сказав доповідач.
ЦК України, зауважив він, є людиноцентристським нормативно-правовим актом, а ГК України провідне місце відводить державі та її інтересам і примусу. Водночас у практиці Верховного Суду пріоритетним є врахування прав людини, мета – забезпечення її правомірних інтересів.
Суддя Великої Палати ВС к. ю. н., доцент Дмитро Гудима розповів про досвід застосування окремих положень ЦК України та ГК України на прикладі судових рішень ВС.
Доповідач зауважив, що з огляду на дані Єдиного державного реєстру судових рішень приписи ГК України впливають на роботу господарських судів. За його підрахунками, співвідношення згадок цих кодексів у постановах ВП ВС і КГС ВС у господарських справах залежно від року становить 1:2 – 1:2,5 на користь ЦК України. Найпоширеніші приписи ГК України, які застосовують суди, стосуються, зокрема, понять підприємництва, підприємства, господарської діяльності, способів захисту, господарсько-правових санкцій, окремих видів підприємств і господарських договорів, права повного господарського відання й оперативного управління.
«Важливо, щоб у разі скасування певних приписів було розроблене адекватне правове регулювання, яке допоможе збалансувати відсутність тих приписів, якими суди послуговувалися раніше», – зазначив Дмитро Гудима.
Суддя наголосив, що існування судової юрисдикції (чи то цивільної, чи господарської) не залежить від існування певного матеріально-правового регулювання одним або іншим кодексом. Тому втрата чинності ГК України не може спричинити ліквідацію господарських судів, система яких була створена до того, як були ухвалені та набрали чинності ЦК України і ГК України.
Доповідач звернув увагу присутніх на практику ВП ВС щодо участі держави в цивільних правовідносинах. Зазначив, що за змістом статей 2, 167 і 170 ЦК України саме держава, а не її органи є учасниками цивільних правовідносин. Через ці органи держави, які діють у межах наданих їм повноважень, вона виявляє себе як учасник цивільних відносин. ВП ВС як у цивільних, так і в господарських справах неодноразово наголошувала на тому, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому в цивільних відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов’язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанови ВП ВС від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (п. 8.16), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (п. 75), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (п. 80), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (п. 8.5), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (п. 35), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (п. 21), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (п. 26), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22)).
Інакше кажучи, «міністерства, будь-які інші органи державної влади ніколи не діють як самостійні учасники цивільних відносин, навіть коли мають статус юридичних осіб. Вони діють від імені держави. А тому не можуть мати інших прав, ніж ті, які має держава, і окремих від неї», – сказав доповідач.
Аналогічний підхід слід застосовувати і щодо органів місцевого самоврядування, які не є самостійними учасниками цивільних відносин, а представляють у них територіальну громаду (статті 2, 169, 172 ЦК України).
Суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС к. ю. н., доцент Василь Крат зазначив, що ГК України не має реального практичного значення, написаний у дусі соціалістичного реалізму. Він звернув увагу, що порівняння ст. 174 ГК України із ЦК УРСР 1963 року дозволяє стверджувати, що в ГК практично відтворений зміст ст. 4 ЦК УРСР 1963 року, з невеликим уточненням про суб’єктів господарювання (див. презентацію). «Очевидний факт: тут дуже багато збігів», – сказав суддя.
Доповідач акцентував, що саме в цивільній юрисдикції за допомогою того приватноправового інструментарію, який міститься в ЦК України, створено сучасне «обличчя» українського приватного права. КЦС ВС, а згодом і Касаційний господарський суд у складі ВС та ВП ВС почали застосовувати у своїй практиці основний принцип приватного права – добросовісність та її прояви (зокрема, доктрину uberrima fides, venire contra factum proprium – заборони суперечливої поведінки). Важливе значення має принцип розумності, що застосовується при тлумаченні як приватноправових, так і процесуальних норм. Застосовуються такі неписані принципи приватного права, як favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) та сontra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
«Інструментарій, який містить ГК України, навряд чи дозволяє вести мову про допустимість застосування таких споконвічно приватноправових конструкцій», – сказав Василь Крат.
Саме в ЦК України договір сконструйований як універсальний регулятор, що дає змогу учасникам цивільного обороту регулювати, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору; юридично-значущі повідомлення (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим). Суддя зазначив, що під час рекодифікації варто подумати про допустимість регулювання певних відносин з урахуванням підходів, висловлених у практиці КЦС ВС, КГС, ВС та ВП ВС.
Василь Крат зауважив, що Концепція охоплює окремі «чуттєві» моменти щодо вдосконалення регулювання приватноправових відносин. Наприклад, це питання щодо збільшення позовної давності для особливо важливих для всього суспільства об’єктів навколишнього природного середовища — цінних земель, пам’яток природи, природних парків, земель водного і лісового фонду тощо. То ж здійснення перекваліфікації вимог за умови, що одна сутнісно виключає іншу, – це дуже небезпечний підхід, який, по суті, дозволяє перекваліфікувати будь-яку позовну вимогу і значно шкодить передбачуваності в застосуванні норм, що регулюють віндикаційний та негаторний позови, та й власне стабільності цивільного обороту. Тому очевидно, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім’я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.
Разом із тим суддя не погодився із пропозицією в Концепції щодо трансформації підходу до інституту недійсності договору (правочину), зокрема, шляхом відмови від законодавчого поділу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. «Судова практика ілюструє, що такий підхід є зручним», – зауважив доповідач. Цей поділ звичний для українського правопорядку та української традиції приватного права і застосовується вже протягом більш як 100 років.
Крім того, він акцентував, що в разі скасування ГК України не буде ліквідована господарська юрисдикція судів, і навів приклад, коли в період литовсько-польської доби існували господарські суди при князеві. «І тоді точно не було Господарського кодексу», – сказав Василь Крат.
Також із доповідями виступили доцент кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка к. ю. н, доцент Роман Сабодаш (зокрема, відзначив, що в ГК України регулюючий ефект мають лише до 20 статей, присвячених підприємствам і квазіречовим правам), директор Тренінгового центру прокурорів д. ю. н., професор Олеся Отраднова.
Після доповідей у дискусії взяли участь завідувач кафедри № 2 цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, голова робочої групи Науково-консультативної ради при голові ВРУ д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Віталій Яроцький, заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України д. ю. н., професор Віталій Махінчук, проректор з навчальної роботи Національного університету «Одеська юридична академія», член робочої групи з підготовки законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України д. ю. н., професор Галина Ульянова, керуючий партнер ЮФ «Антіка» к. ю. н. Максим Корчагін, народний депутат України д. ю. н. Олександр Бакумов, заступник директора НДІ правотворчості та науково-правових експертиз НАПрН України д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН України Андрій Гриняк.
Матеріали заходу:
_03_03.png)