Обмеження конституційних прав людини у воєнний час мають бути виваженими, законними і легітимними

«Конституція України непохитно стоїть на захисті основоположних прав і свобод людини і громадянина, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану», – сказав Голова ВС Всеволод Князєв, вітаючи учасників Міжнародного семінару-практикуму «Конституційні межі та обмеження прав людини в умовах війни: критерії визначення в адміністративному судочинстві», організованого Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 2 грудня 2022 року.

Як зауважив очільник ВС, ст. 64 Конституції України гарантує, що права особи на судовий захист не можуть бути обмежені навіть в умовах війни. Отже, суд не може відмовити у прийнятті позовних чи інших заяв (або скарг), які відповідають встановленим законом вимогам.

Він наголосив, що судді мають докласти всіх зусиль, щоб Україна стала взірцем утвердження демократії і верховенства права в сучасному цивілізованому світі. Тісна співпраця суддівського корпусу України із зарубіжними колегами та міжнародними експертами сприятиме непохитному утвердженню верховенства права в Україні і крок за кроком наближатиме членство України в ЄС.

На переконання Всеволода Князєва, практично орієнтовані семінари, подібні до цього, що проводяться спільно з міжнародними експертами, важливі тому, що очікуваними результатами є:

по-перше, формування судової доктрини, зокрема форматування розуміння тих правових явищ і категорій, які викликані цією імперською війною;

по-друге,  формування єдиної та чіткої судової практики, що є найважливішим завданням для Верховного Суду.

Голова ВС висловив вдячність міжнародним організаціям за співпрацю з Україною, з Верховним Судом.

Всеволод Князєв констатував: «Немає нездоланних проблем, для їх подолання потрібен лише час, бажання і люди, які будуть рухати всі процеси уперед!».

Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович у вітальному слові сказав, що КАС ВС завжди відкритий до професійної співпраці, тому за власної ініціативи сам активно виступає організатором проведення таких заходів або ж долучається до діалогу на платформі інших організаторів. 

Керівник проєкту ЄС «Право-Justice» в Україні Оксана Цимбрівська звернула увагу, що воєнний стан є викликом не лише в контексті забезпечення безпеки країни, а й у контексті реалізації прав людини, які можуть бути обмежені. Після повномасштабного вторгнення агресора Україна офіційно повідомила про відступ від зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права ООН.

Україна тимчасово не виконує деякі зобов’язання, і це не становить порушення міжнародних договорів. Разом з тим усі свідомі того, що при обмеженні прав людини в умовах воєнного часу надважливо максимально зберігати баланс публічного державного інтересу та поваги до індивідуальних прав людини і громадянина. У цьому контексті обмеження, що запроваджуються, мають залишатися законними й легітимними і, безперечно, бути необхідними в конкретний період. І в забезпеченні цього основоположна роль належить судам, суддям.

Старший менеджер проєктів Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Вольфрам Гертиґ завірив у готовності до подальшої співпраці із судовою системою. Він повідомив, що цьогоріч виповнилося 30 років з часу утворення Фонду, це й річниця роботи Фонду в Україні у співпраці із судовою системою. Він сподівається, що професійна й ділова конструктивність і надалі будуть незмінними показниками багаторічної співпраці.

Ініціатор проведення семінару-практикуму, модератор, суддя КАС ВС Мирослава Білак нагадала, що це третя зустріч, на якій обговорюються питання застосування норм Конституції для захисту прав людини. Минулого року обговорення завершилося на дискусійній правовій проблемі щодо визначення критеріїв втручання держави в індивідуальну сферу. Модератор запропонувала продовжити дискусію в контексті нинішніх умов воєнного стану, коли права людини є більш вразливими. Щоб допомогти військовим зусиллям, вважається, що поступитися частиною свобод мирного часу – це допустима ціна для громадян, які перебувають у тилу. Такий підхід з боку держави має бути розумним, переконливим і доведеним. А суд виконує свій конституційний обов’язок щодо захисту індивідуальних прав і свобод. Суддя запропонувала учасникам відповісти на запитання, як у цих умовах збалансувати інтереси воєнної необхідності та індивідуальні свободи.

Президент Конституційної судової палати та Вищого адміністративного суду землі Рейнланд-Пфальц доктор Ларс Брокер звернув увагу, що Конституція «ніколи не заплющує очі на надзвичайний стан», у ній закріплені правові підстави, яким чином забезпечити верховенство права. В Основному Законі є положення про те, яким чином має здійснюватися державне управління на час, коли відбувається надзвичайний стан. Коли щось не виписано законом, треба керуватися духом закону, щоб забезпечити: існування вільних демократичних підстав життя та існування суспільства; можливість належної діяльності держави; баланс законних інтересів і належні підходи для забезпечення такого балансу; заборону непропорційних заходів. Усі заходи можуть вживатися лише до того часу, коли держава повернеться до нормального функціонування.

Водночас певні основоположні права не зупиняються на випадок надзвичайного стану, оскільки не можна порушувати людську гідність.

Ларс Брокер навів приклади з практики Федерального Конституційного суду Німеччини щодо обмеження прав під час карантинних заходів, спричинених поширенням COVID-19, досвід з вирішення яких можна було б екстраполювати на ситуацію в Україні в умовах війни. В одній зі справ Суд погодився з введенням комендантської години для деяких категорій осіб за віковою ознакою, оскільки для них ризик захворіти на COVID-19 був вищим, аніж для інших вікових груп. В іншій справі Суд дозволив обов’язкову вакцинацію військовослужбовців німецької армії і відхилив їхній позов про оскарження цього рішення. Таким чином, Суд визнав, що держава застосувала, з одного боку, функції примусу і пішла на певні обмеження основних прав громадян, але, з іншого боку, таке обмеження і застосування примусу було пропорційним і відповідало обставинам, роз’яснив суддя.

Він також наголосив, що адміністративна та конституційна юрисдикції в Україні разом і систематично опікуються питаннями захисту основоположних прав і свобод людей, отже виступають гарантами верховенства права в дуже складних умовах.

Голова Конституційного суду Грузії у відставці, колишній член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) Георгій Папуашвілі звернувся до учасників заходу українською мовою, висловивши вітання українському народові, силою і мужністю якого в боротьбі проти російської військової агресії захоплюється увесь світ. «Щиро вірю в перемогу України над агресором, звільнення від окупантів та відновлення міжнародного миру та світового порядку», – сказав він.

У своєму виступі Георгій Папуашвілі нагадав, що Міжнародний пакт ООН і Європейська конвенція з прав людини містять розлогий перелік прав людини і водночас певні обмеження та можливості відступу від цих прав. Наприклад, обмеження передбачені в таких ситуаціях, як забезпечення національної безпеки, захисту громадського порядку, здоров’я, прав і свобод інших осіб та ін.

Існують права, від яких держава за жодних обставин відступати не може: право на життя, заборона тортур, заборона рабства та примусової праці, інші права.

Важливо, щоб у разі прийняття рішення про відступ від прав у випадках, передбачених зазначеними документами, держава повідомила про це уповноважених осіб відповідних організацій ООН чи Ради Європи протягом певних часових рамок.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ян Берназюк поінформував, що колегія суддів КАС ВС ухвалила судове рішення у справі, яка стосується рішення уряду про обмеження прав на соціальний захист, прийняте цього року. Позов, поданий до суду першої інстанції п’ять місяців тому, пройшов апеляційну інстанцію і переглянутий ВС у касаційному порядку. Справа стосувалася виплати до 5 травня особам з інвалідністю щорічної одноразової допомоги. Уряд здійснив виплату, але зменшив її розмір у 2,5 рази. Суд узяв до уваги, що 24 лютого 2022 року Президент видав Указ, схвалений Верховною Радою України, який передбачає звуження відповідних прав і дозволяє уряду фінансувати соціальні виплати в допустимих межах бюджету. Для вирішення справи Суд застосував ст. 15 Конвенції і ст. 64 Конституції України, які дозволяють обмежувати соціальні права в період воєнного стану.

У цьому разі суд звернув увагу на таке: чи дотриманий баланс, чи не порушено право на гідність, чи дотримано принципу рівності, чи є рішення Уряду справедливим, пропорційним, мотивованим.

Також Суд зазначив, що в разі впровадження певних обмежень будь-яких соціальних прав особа може оскаржити це в суді, адже право на справедливий суд не підлягає обмеженню за жодних умов.

Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович у доповіді наголосив, що для забезпечення правосуддя в період воєнного стану потрібно на законодавчому рівні унормувати дистанційний формат правосуддя.

Він пояснив, що у ч. 3 ст. 129 Конституції України унормовано, що «Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства». Це означає, що перелік «засад здійснення правосуддя» може бути предметно конкретизовано на законодавчому рівні, зокрема деталізовано певними змістовними складниками або доповнено новими положеннями, що відповідають нагальним потребам держави й суспільства, за умови, що вони не будуть суперечити духу самої Конституції України та конституційно визначеній засадничій природі здійснення правосуддя в демократичному суспільстві. Отже, Конституція України прямо не унормовує формат дистанційного правосуддя, проте й не містить його заборон.

Україна на геополітичному європейському просторі перша за понад 70 років післявоєнного існування зіткнулася з проблемою необхідності забезпечення безперервного правосуддя в умовах повномасштабної війни, тому наша держава має стати законодавчим новатором у цій сфері правовідносин, запропонувавши свій формат дистанційного правосуддя.

На завершення Михайло Смокович висловив переконання, що всі проблеми у сфері забезпечення судочинства, навіть в умовах війни, піддаються розв’язанню.

Суддя Конституційного суду Хорватії у відставці, експертка проєкту Ради Європи «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень. Фаза ІІ», колишня заступниця члена Європейської комісії «За демократію через право» Славіца Баніч розповіла про правовий порядок у Хорватії під час війни 1991–1995 років. Зокрема, вона зазначила, що під час війни адміністративні суди керувалися федеральним законодавством Югославії, тому досить високим був рівень формалізму в підході до тлумачення принципу законності. Конституційний суд Хорватії за часів війни, окрім необхідності збереження самої суті Конституції, надав перевагу громадському інтересу, спричиненому надзвичайною ситуацією через збройну агресію. Проте Конституційний суд не полишав спроб виконувати покладені на нього функції і захищати конституційні права та цінності. Наприклад, у період активної фази війни Конституційний суд постановив, зокрема, що адміністративні органи не мали права видавати адміністративні акти без належного обґрунтування. Скасував рішення щодо скликання референдуму з питань відділення певної частини території Хорватії та її оформлення в автономний регіон, а також прийняв низку інших рішень, спрямованих на забезпечення територіальної єдності країни та забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

Крім того, спікерка зауважила, що навіть у післявоєнний час у Хорватії залишалася проблема щодо превалювання принципу законності над принципом пропорційності. Це проявлялося в тому, що після війни продовжували діяти закони, прийняті ще 1991 року. За словами Славіци Баніч, Хорватія використовувала такі пояснення, як громадський інтерес та безпека держави, для того, щоб обмежити права та свободи громадян. При цьому далеко не завжди робила це в такий спосіб і тією мірою, наскільки це дійсно було необхідно з огляду на існуючі обставини.

Суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря зосередила увагу на викликах, які можуть постати перед конституційним судочинством в умовах війни.

Так, суттєвим для конституційного судочинства в Україні може стати питання щодо визнання юридичного статусу та юрисдикції майбутніх міжнародних судів, які будуть розглядати справи про військові злочини росіян.

Ще одним важливим питанням є гарантування й дотримання прав та свобод людини і громадянина в умовах війни. З огляду на це, як зауважила доповідачка, корисним буде досвід вирішення зазначених питань у військових конфліктах минулого. Наприклад, у низці справ проти Хорватії, Боснії та Герцеговини ЄСПЛ напрацював і встановив стандарти, що витікають із позитивних обов’язків держав-учасниць Конвенції з гарантування прав на життя і заборону катування, які передбачені її статтями 2 і 3.

Значним викликом для судів, в тому числі й Конституційного Суду України, стане питання конституційності спеціально ухваленого законодавства, яке діє на час воєнного стану. У цьому аспекті Україні доречно звернути увагу на справи щодо збройних конфліктів між Вірменією та Азербайджаном, які розглядав ЄСПЛ.

Начальник відділу департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар розповів про взаємодію системи реагування в міжнародному праві, зокрема щодо реагування РЄ та ЄСПЛ на події в Україні. Звернув увагу на те, які наслідки мало це реагування на виявлення прогалин у системі відповідальності за міжнародним правом щодо серйозних та кричущих порушень прав людини. Доповідач розповів про діяльність, спрямовану на заповнення прогалин відповідальності з погляду міжнародного права, зокрема на питанні про участь Ради Європи та інших міжнародних організацій у створенні трибуналу ad hoc та компенсаційного механізму.

***

Діалог суддів адміністративної та конституційної юрисдикцій відбувся за підтримки міжнародних партнерів, зокрема проєкту ЄС «Право-Justice», проєкту РЄ «Підтримка конституційних і правових реформ, конституційне правосуддя та надання допомоги Верховній Раді у проведенні реформ, спрямованих на підвищення її ефективності», проєкту РЄ  «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень. Фаза II», Німецького фонду міжнародного правового співробітництва.