Персональні санкції: практику Верховного Суду проаналізував Костянтин Пільков

Як персональні санкції пов’язані з арбітражем? Ще 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі щодо визнання недійсним договору як такого, що суперечить публічним інтересам і публічному порядку у зв’язку з тим, що він укладений в умовах санкцій, визнав: питання визнання недійсним договору, який містить арбітражне застереження, має розглядати арбітражний суд.

На такому проарбітражному підході судової системи акцентував суддя Великої Палати Верховного Суду Костянтин Пільков під час свого виступу на ІХ Міжнародних арбітражних читаннях пам'яті академіка І. Г. Побірченка. У доповіді суддя зосередився на практиці Верховного Суду з розгляду справ про застосування персональних санкцій.

Розглядаючи цю нову категорію спорів, суду доводиться часто звертатися до досвіду інших країн. Як зазначив Костянтин Пільков, санкції (принаймні ті, які оскаржувалися до Верховного Суду) не спрямовані на модифікацію поведінки підсанкційної особи, як, наприклад, санкції в США, найперша мета яких – санкційний тиск. На відміну від США (санкції яких спрямовані переважно на утвердження верховенства права та демократії, захист прав людини у світі), Україна постала перед необхідністю захистити власні інтереси на своїй землі. Також санкції не є інструментом покарання.

Висловлюючись щодо суті санкцій, Велика Палата ВС констатувала: попри певну зовнішню (не сутнісну) схожість, санкції в розумінні Закону України «Про санкції» не є видом (формою, засобом, механізмом) відповідальності, оскільки дії, за фактом реалізації яких вони застосовуються до суб’єкта, котрий їх здійснив, не містять ознак протиправного (в більшості випадків – вольового) порушення заборон, визначених відповідним законодавством, для кваліфікації якого необхідністю є встановлення ознак складу правопорушення (діяння). Про це йдеться в постанові ВП ВС від 7 липня 2022 року у справі № 9901/348/21 (провадження № 11-7заі22).

«У цій постанові Велика Палата ВС найбільш повно виклала своє ставлення до санкцій, хоча ця справа стосується не оскарження санкцій, а спроби особи зобов’язати Президента України застосувати санкції», – зауважив спікер. Аналізуючи цю постанову далі, він зосередився на історичному контексті, який викладений так: в умовах збройного конфлікту та під загрозою втрати української державності існувала об’єктивна необхідність невідкладно, ефективно та жорстко реагувати на існуючі та потенційні загрози з боку країни-агресора задля захисту національних інтересів, державної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України. Окрім того, в цій постанові ВП ВС йдеться про призначення Закону України «Про санкції». Зокрема, акцентується на тому, що Закон не є правоохоронним нормативним актом, а це має особливе значення в тих випадках, коли приватна особа бажає захистити свій інтерес.

Костянтин Пільков наголосив на тому, що суд України визнає свою юрисдикцію в питанні санкцій, і це відповідає міжнародній практиці. Наприклад, Суд ЄС у справі «Kadi v. Commission» стосовно санкцій ЄС (№ T-85/09) та Європейський суд з прав людини у справі «Al-Dulimi and Montana Management Inc vs. Switzerland» щодо заходів із застосування санкцій РБ ООН (заява № 5809/08) зазначали про необхідність судового контролю у цій сфері.

За словами судді ВП ВС, зараз активізувалися підсанкційні особи, які відчувають на собі результат застосування санкцій, хоча самі обмежувальні заходи були запроваджені раніше. КАС України обмежує строк на оскарження актів щодо застосування санкцій 6 місяцями. У Верховному Суді сформувалася категорія справ, що стосується давності строку звернення до суду. При розгляді таких справ ВП ВС презюмує обізнаність особи про запровадження щодо неї санкцій, тож при оскарженні указу за «точку відліку» береться рішення про запровадження санкцій, а не подальші дії органів, які їх втілюють. При цьому закладений у Законі України «Про санкції» принцип прозорості реалізується в тому, що Указ Президента України щодо застосування персональних санкцій оперативно оприлюднюється.

Костянтин Пільков поділився, що найскладнішим є розгляд санкційної справи по суті, коли суду доводиться висловлюватися щодо міри, стандарту втручання в дискрецію органу, який застосовує санкції. При цьому треба враховувати, що КАС України тягар обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного акта покладає на орган влади. Пошук відповіді на ці запитання якраз зумовив необхідність дослідження іноземного досвіду.

Велика Палата ВС визнала, що суд не втручається в реалізацію Президентом України своєї дискреції, водночас перевіряє дотримання її меж та процедури застосування санкцій. Якщо вдаватися до риторики ЄСПЛ, то в такому підході застосований стандарт недопущення свавілля (власне, свавілля ЄСПЛ розуміє як порушення меж дискреції та грубе порушення процедури), критерії пропорційності та необхідності в демократичному суспільстві.

Інша важлива позиція ВП ВС полягає в тому, що позов про зняття санкцій, які застосовані до іншої особи, не є дієвим механізмом захисту власних інтересів. Тобто третя особа не може захищати свої інтереси, які полягають у співпраці з підсанкційною особою, шляхом зняття санкцій з цієї особи. Також ВП ВС презюмує те, що підсанкційна особа знає про існування підстав для накладення на неї санкції. Такий підхід властивий багатьом іноземним юрисдикціям.

Трапляються випадки, коли санкції з особи знімаються. У такому разі, за словами Костянтина Пількова, подальше оскарження санкцій є безпідставним, і суд закриває провадження у справі.

ІХ Міжнародні арбітражні читання пам’яті академіка І. Г. Побірченка, організатором яких традиційно виступив Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, відбулися 4 листопада 2022 року. Цьогорічні читання були присвячені арбітражу в Україні в умовах нової безпекової ситуації.