Судді Верховного Суду обговорили засади функціонування системи правосуддя в Україні в умовах війни

Упродовж 15–16 вересня 2022 року тижневик «Юридична практика» провів ювілейний Х Міжнародний судово-правовий форум, участь у якому традиційно взяли судді Верховного Суду.

Окреслюючи пріоритетні завдання судової системи у воєнний час, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов згадав про організацію роботи судів на початку російського вторгнення на територіях, де вже велися активні бойові дії, проте продовжували розглядатися невідкладні справи, пов’язані із забезпеченням життєдіяльності відповідних територіальних громад та функціонуванням критичної інфраструктури.

«З 24 лютого хоч і тривав безперебійний прийом судової кореспонденції, однак кількість звернень іноді досягала нуля. У перші місяці війни робота судів загалом була дещо сповільнена, у регіонах активних бойових дій суди працювали переважно дистанційно. Водночас уже з 1 квітня суди не лише активізували свою діяльність із метою повноцінного забезпечення прав людини на судовий захист, але й змогли адаптуватися до воєнних реалій, організувати максимально безпечні умови для своєї роботи та учасників судових засідань. Що стосується динаміки надходження звернень до господарських судів, то їх кількість зростає щомісяця, зокрема в першій інстанції вона вже досягла майже 90 % від довоєнного рівня. Проте варто нагадати, що особливістю господарського процесу є розгляд справ у відкритих судових засіданнях із викликом сторін, що дещо ускладнено в нинішніх воєнних умовах», – наголосив Богдан Львов.

На переконання спікера, безперервність функціонування судової системи була своєчасно забезпечена відповідними змінами до законодавства, що надало змогу Верховному Суду шляхом зміни територіальної підсудності судових справ організувати діяльність частини судів, які опинилися в районах проведення воєнних дій або приміщення яких були зруйновані внаслідок військової агресії. Максимальному доступу учасників до судового процесу сприяє диджиталізація правосуддя, впровадження додаткових засобів повідомлення та комунікації, можливість розглядати справи в порядку письмового провадження, спрощення вимог щодо дотримання процесуальних строків тощо. Усе це особливо актуально у зв’язку з масовим переміщенням громадян і підприємств до інших, безпечних місць перебування, оскільки належна поінформованість учасників судового процесу про судові рішення, засідання та перебіг справ, які розглядаються судом, – необхідна передумова реалізації права на доступ до правосуддя.

«Найвагомішим аргументом довіри до суду є справедливе судове рішення. Своєчасний та якісний розгляд справ господарськими судами, до повноважень яких належить захист економічних відносин, сприяє інвестиційній привабливості української економіки для іноземних і вітчизняних компаній та зростанню її конкурентоздатності. Однак інколи сторонам у господарському процесі, де судовий збір до касаційної інстанції може становити понад мільйон гривень, дуже важко пояснити, що в нас немає для них 50-60 грн на конверт із маркою. Наразі парламент уже зробив перший крок для усунення цієї прогалини: внесено відповідні процесуальні зміни щодо електронних засобів інформування як додаткових. Але поки що, на жаль, глобально це проблему не вирішує», – констатував очільник КГС ВС.

Про відшкодування збитків, завданих унаслідок збройної агресії російської федерації, Богдан Львов зауважив, що прогнозуються багатомільярдні суми, які мають бути відшкодовані Україні державою-агресором, її фізичними та юридичними особами: «Такі поодинокі позови вже є в першій інстанції господарської юрисдикції, до касаційної інстанції вони ще не надходили. Проте залишаються невирішеними питання підвідомчості, адже якщо відповідачем буде залучена хоча б одна фізична особа, то це буде підвідомчість цивільної юрисдикції. І таких позовів буде більшість. На мою думку, якби парламент вніс зміни до ГПК України, це питання могло бути вирішеним ще в першій інстанції. Якби суб’єктний склад сторін відповідав ГК України, то за відшкодуванням шкоди, на мій погляд, було б доцільно звертатися до господарських судів, оскільки щонайменше буде визначений механізм підрахування збитків, пов’язаних із підприємницькою діяльністю, а це потребує спеціальних знань і підходів, притаманних компетенції господарських судів. Адже мова має йти не лише про пряму завдану шкоду, а й упущену вигоду, бо було зірвано дуже багато вартісних контрактів. Але остаточно на це питання мають відповісти законодавець і судова практика». Водночас спікер зазначив, що повністю поділяє підхід Касаційного цивільного суду у складі ВС щодо відсутності в держави-агресора імунітету на території нашої країни.

Наостанок голова КГС ВС акцентував, що попри виклики, які постали сьогодні перед українським народом, ми як ніколи об’єднані спільною метою – перемогти. Ми демонструємо всьому світу нашу єдність і незламність духу. Наша беззаперечна перемога сприятиме розквіту та європейському розвитку України.

Під час сесії «Злочини рф в Україні» секретар Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС Герман Анісімов розповів про особливості притягнення до відповідальності за воєнні злочини.

За словами спікера, єдиний універсальний суд, який здійснює притягнення осіб до відповідальності за воєнні злочини, – Міжнародний кримінальний суд. Україна не ратифікувала Римський статут МКС. Утім, юрисдикція МКС поширюється на територію України відповідно до Заяви Верховної Ради України до Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, і Заяви Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян».

Герман Анісімов зазначив, що після ратифікації Римського статуту МКС Україна отримає статус повноцінного учасника цього міжнародного договору та зможе ефективніше використовувати відповідні механізми міжнародного гуманітарного права. Зокрема, відсутність ратифікації виключає безпосереднє використання судами положень Римського статуту МКС під час притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за воєнні злочини.

Положення Римського статуту МКС – орієнтир для застосування ст. 438 КК України, яка передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. Ця стаття є бланкетною нормою, і її міжнародно-правова бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті й правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.

Доповідач наголосив, що в кримінальному провадженні щодо порушення законів та звичаїв війни орган досудового розслідування має встановити не тільки ознаки об’єктивної сторони злочину (матеріальний критерій – аctus reus), а й суб’єктивної (ментальний критерій – mens rea). Обов’язково має бути визначено та доведено відповідними доказами, що винувата особа усвідомлює, що вчинила умисне діяння, змістом такого діяння є порушення законів і звичаїв війни, а також те, що вона діє в контексті міжнародного збройного конфлікту (контекстний критерій).

Поєднання цих трьох критеріїв дає підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 438 КК України. Водночас у звітах міжнародних правозахисних організацій звернено увагу на те, що дуже часто слідчі органи конкретних держав кваліфікують відповідні діяння за загальнокримінальними статтями, оскільки в окремих випадках складно довести усвідомлення особою контекстного або суб’єктивного критерію. Проте така практика не відповідає кримінально-правовій політиці та приписам кримінального закону, які мають застосовуватися під час оцінювання кримінальних правопорушень.

За останніми даними Офісу Генерального прокурора, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про понад 30 тис. злочинів – порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України), вчинених за період повномасштабного вторгнення рф. Це свідчить про те, що наша держава адекватно реагує на виклики часу й на соціальну та політичну природу злочинів, які вчиняють представники як законних, так і незаконних збройних формувань, що діють під контролем рф.

Питання щодо притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють воєнні злочини на території України, мають вирішувати українські органи (прокуратура, органи досудового розслідування, суди). Вони повинні ефективно реалізовувати кримінально-правову політику держави, застосовувати норми кримінального матеріального та процесуального права, реагувати на кримінальні правопорушення збройними формуваннями, що діють під контролем рф. І лише в тих випадках, коли з певних підстав Україна не може притягнути до відповідальності за скоєні злочини, наприклад, деяких високопосадовців, потрібно звертатися за допомогою до МКС. Юрисдикція цих злочинів є універсальною, тому фактично будь-яка держава або МКС, спираючись на міжнародне гуманітарне право, може притягати до відповідальності осіб, які вчиняють воєнні злочини на території України.

Суддя КЦС ВС Ольга Ступак розповіла про перспективи позовів проти держави рф. Вона зазначила, що раніше в практиці українських судів не було позовів до іноземної держави. І навіть після початку збройної агресії рф у 2014 році більшість громадян, пред’являючи позови про відшкодування збитків за зруйноване майно, адресували вимоги до держави Україна.

«Судова практика підштовхнула нашу державу до формування ефективного механізму відшкодування шкоди, завданої країною-агресором», – сказала суддя. Верховний Суд навіть постановив окрему ухвалу на адресу Кабінету Міністрів України, на виконання якої було розроблено механізм відшкодування відповідних збитків.

Події 24 лютого 2022 року кардинально змінили підходи й напрям вимог громадян України. З’явилися справи, де вимоги пред’являють безпосередньо до країни-агресора. Тож постало питання стосовно обмеження судового імунітету рф.

«Верховний Суд дотримується тенденцій міжнародної практики щодо переходу від абсолютного судового імунітету держави до обмеженого, керуючись, зокрема, і припиненням дипломатичних відносин з рф», – зауважила Ольга Ступак. І додала, що як національне, так і міжнародне законодавство із цього питання орієнтовані на мирне життя і не містять норм, які б регулювали відповідні відносини під час збройного конфлікту між двома державами.

Доповідачка розповіла про постанову КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, в якій зроблено висновок, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії. Постанова обґрунтована, серед іншого, тим, що рф заперечує суверенітет України, тому зобов’язань поважати суверенітет рф і дотримуватися його немає (див. презентацію - https://cutt.ly/3VmahO7) .   

Позиція щодо обмеження судового імунітету країни-агресора розвинена в постановах КЦС ВС від 18 травня 2022 року у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц. Зокрема, Верховний Суд вказав, що підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивачів ефективного доступу до суду, оскільки звернення до українського суду – єдиний розумно доступний засіб захисту їхніх прав.

У постанові Великої Палати ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 використано застосовуваний ЄСПЛ трискладовий тест щодо можливості держави втручатися в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, суди розглядають багато цивільних справ, де стороною є громадяни рф, у тому числі стосовно розлучень, спадкування тощо. Відповідно, постає питання їх повідомлення про розгляд справи та його результати.

Ольга Ступак зазначила, що в таких випадках суди інформують сторони у справі на офіційних сайтах судової влади, і навела посилання, за якими розміщено відповідну інформацію у справах, які розглядає Верховний Суд (див. презентацію - https://cutt.ly/3VmahO7). 

Також Верховний Суд веде консультації з Міністерством юстиції України щодо можливості впровадження процедури повідомлення громадян та юридичних осіб рф про розгляд справ українськими судами через треті країни-комунікатори.

У межах сесії «Компенсація бізнесу» суддя-спікер КГС ВС Юрій Чумак розповів про роль саме українських судів у процесі стягнення відшкодування з рф, оскільки звернення до іноземного суду суддя вважає важкою, тривалою і вартісною процедурою.

Спікер спрогнозував, що найпоширенішим способом стане звернення із цього питання до національних судів, хоча виконання таких рішень, найвірогідніше, буде здійснюватися на території інших держав. Завдання ж національних судів полягає в максимальному сприянні фізичним і юридичним особам на цьому шляху. Тому важливим аспектом Юрій Чумак вважає оперативне формування відповідної доказової бази, проведення експертних досліджень, фіксування завданих збитків, встановлення вартості пошкоджень та причинно-наслідкового зв’язку.

Суддя КГС ВС також звернув увагу, що міжнародні суди під час виконання рішень національних судів будуть оцінювати, зокрема, чи були порушення публічного порядку й принципів законодавства запитуваної сторони, чи мала інша сторона право на захист, тобто чи була вона належним чином повідомлена про судове засідання тощо. Тому в українських судах ми маємо намагатися чітко відповідати на ці питання. Водночас міжнародні суди будуть вирішувати, чи ухвалили б вони саме таке рішення за цих обставин.

Спікер зауважив, що труднощі викликатиме процес пошуку майна рф за кордоном з метою звернення стягнення для відшкодування шкоди, тому запропонував напрацювати на державному рівні такий механізм, щоб усі особи мали можливість отримати реальне відшкодування. У цьому контексті Юрій Чумак також не виключив перспективи створення в Україні спеціального фонду з відшкодування шкоди із заарештованих активів, наприклад, за рахунок певних грантів чи донорської допомоги іноземних держав. Завдяки цьому, маючи рішення українського суду, фізичним особам буде простіше долати навіть наявні бюрократичні процедури. Можливо, маючи рішення українських судів, такі індивідуальні позивачі отримають і право приєднуватися до позовів у міжнародних судах.

Окрім цього, доповідач наголосив на необхідності законодавцю якнайшвидше визначитися з ухваленням спеціального закону стосовно обмеження судового імунітету, адже судова практика вже напрацьована, а в законі може бути закріплено інші підходи. Тому наявність розбіжностей не сприятиме захисту прав позивачів.

«Наразі лише Верховний Суд робить перші кроки в цьому напрямі, напрацьовує прецедентну судову практику щодо державного імунітету. Водночас досі інші державні органи ще не вжили жодних практичних заходів», – акцентував Юрій Чумак.