КАС ВС оцінив відповідність підзаконного акта законодавству при розгляді справи про врегулювання порядку селекційного відстрілу тварин

Міністерство аграрної політики та продовольства України відмовилося привести у відповідність до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» Інструкцію про селекційний відстріл мисливських тварин, затверджену наказом Мінагрополітики від 7 лютого 2014 року № 57 (Інструкція), мотивуючи тим, що підзаконний акт не суперечить ч. 5 ст. 32 цього Закону.

Благодійний фонд Дніпровського району міста Києва «Київський еколого-культурний центр» вважав, що таким чином орган влади не врегулював порядок отримання / надання дозволу на селекційний відстріл тварин у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, до якого належать, зокрема, природні заповідники. Благодійний фонд просив суд визнати таку бездіяльність протиправною і зобов’язати відповідача в межах своїх повноважень усунути протиріччя та привести Інструкцію у відповідність до чинного законодавства щодо встановлення заборони селекційного відстрілу тварин у природних заповідниках, а також заборони проведення селекційного відстрілу тварин іншим мисливцем у присутності особи, яка має дозвіл на селекційний відстріл.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили повністю. Верховний Суд погодився з такими рішеннями, відмовивши Мінагрополітики в задоволенні касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС відхилила доводи відповідача про те, що Інструкція не регулює відносини стосовно селекційного відстрілу мисливських тварин і його заборону в природних заповідниках, а лише встановлює порядок надання / отримання дозволів на території угідь природно-заповідного фонду. Це спростовується нормами (п. 1.2 розд. І) цієї ж Інструкції, яка встановлює єдиний для всіх користувачів мисливських угідь порядок проведення селекційного відстрілу мисливських тварин, оформлення та видачі дозволів на проведення селекційного відстрілу, критерії для відбору мисливських тварин, які підлягають відстрілу.

Щодо аргументів заявника про те, що ч. 5 ст. 32 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» врегульовано заборону відстрілу тварин у природних заповідниках, у той час як частинами 1–4 ст. 32 цього Закону передбачено селекційний і діагностичний відстріл виключно мисливських тварин, колегія суддів ВС звернула увагу на таке.

Поняття «тварини», що міститься в ст. 1 Закону України «Про захист тварин від жорсткого поводження», охоплює як домашніх, так і диких тварин. Згідно із ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські тварини – це дикі звірі та птахи, що можуть бути об’єктами полювання.

Таким чином, вживаючи в ст. 32 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» терміни «тварини» і «мисливські тварини», законодавець розмежовує їх. Тому заборона здійснювати селекційний відстріл тварин у природних заповідниках поширюється на будь-яких тварин, у тому числі мисливських.

Отже, визначений Інструкцією порядок проведення селекційного відстрілу мисливських тварин, оформлення і видачі дозволів на проведення такого відстрілу підпадає під регулювання ч. 5 ст. 32 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» і повинен відповідати йому.

Крім цього, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи касатора про те, що, покладаючи на Мінагрополітики обов’язок вчинити дії стосовно приведення Інструкції у відповідність до вимог чинного законодавства, суди допустили втручання в дискреційні повноваження органу державної влади. Адже відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України в разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати бездіяльність суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язати його вчинити певні дії.

У справі, яка розглядається, втручанням у дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень могло б вважатися зобов’язання відповідача ухвалити конкретне рішення за заявою позивачів. Водночас зобов’язання Мінагрополітики вчинити дії, спрямовані на усунення розбіжностей у нормативно-правових актах, без конкретизації таких дій та вказівки на необхідність ухвалення відповідних рішень не може свідчити про вирішення судом питань, які належать до функцій і виключної компетенції відповідача.

Постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 826/859/17 (адміністративне провадження № К/9901/7316/19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105973810.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.