Судді ВС висвітлили питання щодо оцінки та відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України

У чому полягає роль судових експертів при встановленні причинно-наслідкового зв’язку між винними діями країни-агресора та заподіяною шкодою? Яку практику сформував Верховний Суд у справах про відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України? Які є особливості в питанні щодо правосуб’єктності в позовному провадженні про відшкодування шкоди, заподіяної агресором та щодо юрисдикційного імунітету? Відповіді на ці та інші запитання надали судді Верховного Суду під час міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої темі оцінки та відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України.

Під час виступу секретар Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк розповіла про роль судових експертів при встановленні причинно-наслідкового зв’язку між винними діями агресора та спричиненою шкодою.

Доповідачка звернула увагу на те, що в кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів може бути заявлений цивільний позов, тож суддя, який розглядатиме кримінальне провадження про воєнні злочини, паралельно прийматиме рішення щодо заявленого цивільного позову.

За словами Наталії Антонюк, докази, які були використані для доведення винуватості особи у вчиненні воєнного злочину, можуть  впливати  на вирішення питань, пов’язаних із цивільним позовом.

Суддя ККС ВС наголосила, що для суддів кримінальної юрисдикції під час розгляду кримінальних проваджень важливим є встановлення контекстуального елементу воєнного злочину, тобто встановлення того, що злочин вчинено в умовах міжнародного збройного конфлікту, а суб’єкт злочину усвідомлює, що він діє в цих умовах. Для доведення цього елементу можуть використовуватися й висновки експертів, з яких би слідувало про зв'язок діяння, вчиненого особою, з міжнародним збройним конфліктом. Це свідчитиме про наявність контекстуального елементу воєнних злочинів і дасть змогу довести факт того, що саме діями осіб, пов’язаних з рф, спричинено шкоду нашим громадянам та державі.

Спікерка навела як приклад вирок Деснянського районного суду Чернігівської області від 8 серпня 2022 року у справі № 750/2891/22. Цим вироком було засуджено російського військового, який танком розстрілював житлові будинки в Чернігові (його дії кваліфіковані за ст. 438 КК України – порушення законів та звичаїв війни).

У  вироку суд послався на висновок експерта, який проводив вибухотехнічну експертизу. Експерт звернув увагу на те, з якого типу зброї було зроблено постріл, аналізував категорію боєприпасів, пов’язав обстановку, яка залишилася після вибуху, з оглядом місця події. У цьому випадку було чітко зрозуміло, що постріл здійснила особа, яку було ідентифіковано як військовослужбовця рф. Тобто експерт установив зв'язок між діянням, яке вчинила особа, та збройною агресією рф.

Доповідачка зауважила, що у випадках, коли йдеться про призначення експертизи  відеозаписів, постає питання про можливість використання цифрових доказів. Відеозапис може бути ключовим доказом, що пов’язує вчинення злочину з його суб’єктами – російськими військовими.

Традиційно експерти в кримінальних провадженнях звертають увагу на те, що вони можуть робити висновок лише щодо оригіналу відеозапису. Проте в європейських державах існує можливість експертного аналізу достовірності  відеозаписів, що не є оригіналами. Тому  виникає питання щодо можливості ширшого використання цифрових доказів, отриманих у форматі відео в національному кримінальному процесі. Адже часто такі цифрові докази – один із ланцюгів поєднання і доведення причинно-наслідкового зв’язку між діянням, вчиненим особою, та збройною агресією.

Водночас Наталія Антонюк зазначила про те, що підхід до оцінки допустимості доказів, у тому числі цифрових, має бути універсальним у всіх провадженнях, незалежно від того, стосуються вони воєнних чи інших категорій кримінальних правопорушень.

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду Ольга Ступак розповіла про практику Верховного Суду у справах про відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України.

Доповідачка акцентувала, що протягом 2018–2020 року КЦС ВС розглянув більше ніж 40 справ про відшкодування шкоди за зруйноване майно, відшкодування моральної шкоди, у яких громадяни висували вимоги виключно до держави Україна. 24 лютого 2022 року стало тригером, який змінив вектор правових вимог про відшкодування шкоди на 180 градусів, оскільки в судах з’явилися справи, у яких відповідні вимоги пред’являються до країни-агресора – рф.

Суддя КЦС ВС наголосила на тому, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної веденням агресивної війни рф проти України, як і в будь-якій іншій категорії справ, важливим є питання щодо визначення належного відповідача. Національні суди використовують критерії визначення держави, відповідальної за заподіяну шкоду, які сформовані Європейським судом з прав людини.

Так, згідно з Європейською конвенцією з прав людини держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов’язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала свою  юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, то обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою в конкретній ситуації певного з наведених обов’язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

Крім того, наявність територіальної юрисдикції в міжнародно визнаних кордонах не завжди збігається з відповідальністю держави в межах цих кордонів.

Критерієм, який розмежовує відповідальності держав-учасниць за події (дії) на певній території, яка не завжди збігається з міжнародно визнаними кордонами, є факт здійснення конкретною державою своєї юрисдикції на певній території в сенсі ст. 1 Конвенції, на якій відбулося порушення.

Практика ЄСПЛ підтверджує, що за загальним правилом юрисдикція держави за змістом ст. 1 Конвенції є переважно територіальною. Підстави здійснення державою – стороною Конвенції юрисдикції поза її територіальними межами є винятковими і вимагають спеціального обґрунтування в конкретних обставинах кожної справи. Одна з таких виняткових підстав, за якої може виникнути питання щодо юрисдикції держави – сторони Конвенції поза її територіальними межами, – фактичне здійснення нею контролю над іноземною територією.

Спікерка звернула увагу, що в рішенні ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», констатовано, що рф здійснює ефективний контроль над Автономною Республікою Крим з 27 лютого 2014 року, тоді як Україна можливість здійснювати свою юрисдикцію на цій території втратила. Це має значення для вирішення питання про те, хто буде відповідальним за шкоду, спричинену на цій території у певний період.

Ольга Ступак розповіла, що Велика Палата ВС розглянула три справи зазначеної категорії, в яких фактично викладені правові орієнтири вирішення таких справ:

1) про відшкодування державою Україна завданої терористичним актом майнової шкоди (у розмірі реальної вартості майна) через пошкодження об’єкта комерційної нерухомості на підконтрольній Україні території в м. Маріуполі (постанова ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц);

2) про відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству внаслідок викрадення належного товариству обладнання на підконтрольній Україні території, де проводилась АТО (постанова ВП ВС від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19);

3) про відшкодування державою Україна моральної шкоди, завданої через смерть матері, що настала внаслідок терористичного акту на тимчасово окупованій території України, де проводилась АТО (постанова ВП ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17).

Детальніше про висновки ВП ВС, зроблені в цих справах, а також про висновки КЦС ВС щодо судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором (постанова у справі № 308/9708/19  від 14 квітня 2022 року; постанови у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц від 18 травня 2022 року), – у презентації Ольги Ступак.

У межах дискусійної платформи «Економіко-правові аспекти стягнення шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України» суддя судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олександр Банасько зупинився на правосуб’єктності в позовному провадженні про відшкодування шкоди, заподіяної агресором, зокрема на її цивільно-правовому аспекті.

На думку спікера, порушена проблематика заходу є дуже важливою і своєчасною, адже за оцінками Мінекономіки і КSЕ Institute, загальні втрати економіки України внаслідок війни з урахуванням як прямих втрат, що розраховуються в цьому проєкті, так і непрямих втрат (падіння ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, додаткові витрати на оборону та соціальну підтримку тощо) становлять від $543 млрд до $600 млрд (дані станом на 24 березня 2022 року, зараз цифри можуть бути в рази більші).

Крім того, 30 березня 2022 року в «Дії» запрацював сервіс для подання інформації про зруйноване майно, лише за перші два дні функціонування якого було подано 25 тис. заявок.

У зв’язку з наведеним у судовій практиці є актуальним питання щодо суб’єкта відповідальності за заподіяну агресором шкоду.

Розкриваючи безпосередньо питання правосуб’єктності, Олександр Банасько нагадав його визначення, структуру й зміст. Так, елементами господарської процесуальної правосуб’єктності є господарська процесуальна правоздатність (абстрактна здатність суб’єкта права мати суб’єктивні процесуальні права та нести процесуальні обов’язки) і господарська процесуальна правоздатність (абстрактна здатність суб’єкта права мати суб’єктивні процесуальні права та нести процесуальні обов’язки).

У ході аналізу процесуального законодавства суддя КГС ВС акцентував на тому, що, на відміну від господарського, у цивільному процесі сторонами є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Приділив увагу доповідач і визначенню та видам юрисдикційного імунітету. Він нагадав, що правовий статус держави як суб’єкта міжнародних відносин характеризується наявністю імунітету, який ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та загальному принципі міжнародного права – par in parem non habet imperium – рівний над рівним не має влади. У теорії розрізняють кілька видів імунітету: судовий (непідсудність однієї держави судам іншої держави – par in parem non habet jurisdictionem – рівний над рівним не має юрисдикції), від попереднього забезпечення позову (неможливість застосовувати без згоди держави будь-які примусові заходи щодо її майна з метою попереднього забезпечення пред’явленого до неї позову), від примусового виконання судового рішення (неможливість без згоди держави здійснити примусове виконання рішення, ухваленого щодо неї юрисдикційним органом іншої держави).

Національним законодавством закріплено абсолютний юрисдикційний імунітет іноземної держави.

За словами Олександра Банаська, міжнародно-правові акти демонструють певну еволюцію від абсолютного юрисдикційного імунітету до його обмеження (Європейська конвенція про імунітет держав була прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року, Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності – прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 2 грудня 2004 року). Зазначені конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, у якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці. Проте ці конвенції не ратифіковані ні Україною, ні російською федерацією.

Пом’якшення юрисдикційного імунітету також відображене у відповідних рішеннях ЄСПЛ (від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania, Application no. 15869/02); від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії»). Зокрема, ЄСПЛ вказав, що навіть у випадку, коли конвенції не ратифіковані державами-учасницями, але відповідно до звичаєвого міжнародного права суд повинен брати до уваги розвиток і динаміку відповідного права і не обмежувати доступу до суду у зв’язку з такими юрисдикційними імунітетами.

Доповідач також зупинився на нормативному регулюванні відшкодування шкоди та на законопроєктній роботі, яка ведеться в цьому напрямі. Йдеться про проєкт Закону про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації (реєстр. № 7198 від 24 березня 2022 року; 1 квітня 2022 року прийнято за основу, готується на друге читання), проєкт Закону про відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок збройної агресії Російської Федерації (реєстр. № 7385 від 17 травня 2022 року; 18 травня 2022 року надано для ознайомлення, опрацьовується в комітеті).

Крім того, суддя КГС ВС звернув увагу на проблемні питання процесуального характеру в подібних спорах (територіальна юрисдикція, повідомлення учасників справи, доведеність розміру шкоди, роль і значення судової експертизи), а також розкрив проблематику механізму виконання рішення в таких спорах (джерела фінансування відшкодування заподіяної шкоди, форма відшкодування, конкуренція стягувачів, механізми звернення стягнення на активи агресора тощо).

Детальніше – у презентації Олександра Банаська.

Міжнародну науково-практичну конференцію «Оцінка та відшкодування шкоди,  заподіяної веденням агресивної війни російською федерацією проти України» організували Рада адвокатів Київської області, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз служби безпеки України, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України.