Недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора «через можливість доступу до майна боржника»

Про це сказав суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат під час онлайн-заходу, присвяченого обговоренню питань щодо переробки та перетворення майна. В заході взяли участь адвокати, науковці та інші правники.  

Василь Крат розповів про застосування принципів приватного права у фраудаторних та іпотечних спорах. Він зазначив, що при розгляді цих категорій спорів постає багато спільних для таких спорів питань.

Доповідач зауважив, що, розмірковуючи про сутність понять, зокрема, що таке право іпотеки, необхідно звертати увагу на мету існування тієї чи іншої конструкції. «Для чого потрібне право іпотеки? Якщо спрощено, то для того, щоб кредитор у разі неповернення боргу мав можливість за допомогою певної майнової цінності задовольнити свої вимоги», – сказав він.

При цьому для права іпотеки характерні такі принципи, як спеціальність (спеціалітет) і еластичність.

Принцип спеціальності права іпотеки проявляється в тому, що іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі. Спеціальність права іпотеки покликана зафіксувати  певний обсяг прав іпотекодержателя щодо визначеного в договорі майна. Окрім цього, завдяки принципу спеціальності створюється механізм охорони інтересів іпотекодавця, оскільки виокремлюється майно, яке обтяжене іпотекою, з іншого майна.

Принцип еластичності полягає в тому, що іпотека – це право за рахунок іпотечного майна задовольнити вимоги іпотекодержателя (тобто право на цінність), і, як наслідок, як би не змінювався саме предмет іпотеки (зокрема, внаслідок реконструкції), право іпотеки має зберігатися, допоки існує фактично або юридично ця цінність.

Василь Крат проілюстрував застосування цих принципів у практиці Верховного Суду на прикладі постанови Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц. У ній зазначено, що іпотека поширюється на конкретну річ, яка визначена в договорі. Земельна ділянка і зведений на ній об’єкт незавершеного будівництва – це окремі об’єкти. ОП КЦС на підставі чинних на момент виникнення спірних правовідносин частин 5, 6 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» зробила висновок, що учасники цивільних відносин могли в договорі встановити, що іпотека поширюється й на будівлю, яка буде збудована на земельній ділянці, оскільки такого договором не передбачено, то на будівлю іпотека не поширюється.  

Однак Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» ст. 5 Закону України «Про іпотеку» доповнено ч. 5, відповідно до якої в разі спорудження на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю, нової будівлі, вона також вважається предметом іпотеки. При чому ця норма застосовується, в тому числі, до відносин, які виникли до введення її в дію та продовжують існувати після введення її в дію. «Об’єднана палата звернула увагу, що законодавець кардинально змінив правове регулювання цього питання. Тепер згідно із ч. 5 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» все, що б не було зроблено з предметом іпотеки, вважається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору», – сказав Василь Крат.  

Крім того, він порушив тему позаконкурсного оспорення правочину щодо майна боржника. Це питання обмежено регулюється ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження». Однак на рівні ЦК України окремих положень, які б визначали наслідки укладення договорів з порушенням загальних засад цивільного законодавства, визначених у ст. 3 Кодексу, як-от справедливість, добросовісність та розумність, немає.

Доповідач зауважив, що в цивільному обороті часто буває, що правочини оспорюються з метою не виконувати зобов’язання, які виникли на їх підставі. Натомість мета позаконкурсного оспорення полягає в поверненні майна боржнику, щоб звернути на нього стягнення. «Основна мета позаконкурсного оспорення – запобігти виведенню боржником за допомогою використання фраудаторних конструкції майна з-під звернення стягнення. Тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину», – сказав Василь Крат.

При цьому просто оспорення правочину як фраудаторного не буде задовольняти інтерес кредитора, треба, щоб він мав можливість звернути стягнення на майно боржника. Суддя КЦС ВС зазначив, що наслідки конкурсного оспорювання врегульовані у ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій передбачено, що в разі визнання недійсними правочинів боржника кредитор зобов’язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості – відшкодувати його вартість.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення «активів» боржнику задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Недійсність фраудаторного правочину має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб.

Стаття 216 ЦК України визначає такі правові наслідки недійсності правочину, як реституція володіння чи компенсаційна реституція. Однак, зазначив Василь Крат, оскільки законодавець не передбачив конструкцію фраудаторного правочину в параграфі 2 гл. 16 ЦК України «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону», то можна сказати, що передбачений абз. 2 ч. 1 ст. 216 Кодексу правовий механізм (реституція) для правових наслідків фраудаторного правочину не застосовується. «Абзац 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, який містить конструкцію реституції, не передбачає можливості її застосування до правових наслідків позаконкурсного оспорювання правочину», – зауважив Василь Крат.

Натомість він навів постанову КЦС ВС від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, в якій зроблено правовий висновок, що  способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Суд зазначив, що сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на цю частку. Тож колегія суддів вважає, що спосіб захисту – відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України,  є ефективним для захисту порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Крім того, КЦС ВС застосував цю правову позицію і в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17. Суд вказав, що ефективним способом захисту права / інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), є повернення майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Онлайн-захід на тему «Переробка (специфікація) та перетворення майна: наслідки для речових прав та способів захисту», організований Комітетом Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права та ГО «Цивілістична платформа», відбувся 5 серпня 2022 року.  

Презентація Василя Крата – за посиланням https://cutt.ly/3ZNfFA6.