Василь Крат розповів історію фраудаторності й пояснив, у яких випадках її доцільно застосовувати

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат прочитав лекцію для підвищення кваліфікації адвокатів на тему «Фраудаторні конструкції: судова практика». Захід організувала Рада адвокатів Дніпропетровської області 13 травня 2022 року.

Василь Крат зазначив, що фраудаторність як така в українській правовій реальності з’явилася досить недавно, хоча сьогодні вже застосовується в різних сферах. Тому він розповів, що собою являють та як формувалися фраудаторні конструкції, для чого вони потрібні, яким чином застосовуються.

Ще в Римській імперії задумалися над тим, що деякі боржники вигадували певні конструкції для зменшення своїх активів, аби на них не було звернено стягнення через несплату боргів. Щоб швидко та ефективно повертати такі активи боржникові, застосовували різні правові засоби (interdictum fraudatorium, actio Pauliana, restitutio in integrum ob fraudem). «Протягом тисячоліть ця конструкція видозмінювалася, але вона завжди залишалася фраудаторністю, тобто конструкціями, які вчиняються на шкоду кредиторам. Тож слід завжди пам’ятати, для чого застосовується така конструкція – щоб повернути активи боржника з метою звернення на них стягнення», – сказав Василь Крат.

З погляду регулювання фраудаторність у нашому законодавстві унормована лише в певних специфічних сферах. Перш за все йдеться про процедуру банкрутства – у Кодексі України з процедур банкрутства формалізовано конкурсне оспорювання правочинів. Передбачено пошук активів боржника, за допомогою яких можна заповнити конкурсну масу, щоб задовольнити вимоги кредиторів. Певні норми щодо фраудаторності є в законах України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про виконавче провадження».

Лектор акцентував, що потрібно дуже чітко розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Перше має окреме правове регулювання, позаконкурсне оспорювання такого  регулювання не має.

Надалі Василь Крат зосередився на випадках, дотичних саме до позаконкурсного оспорювання фраудаторних правочинів. Для позаконкурсного оспорювання характерне застосування основоположних засад приватного права, таких як добросовісність, заборона зловживання правами тощо, з точки зору того, чи завдає той чи інший правочин або навіть конструкція шкоду кредиторам.

Лектор розповів, як Верховний Суд почав застосовувати конструкцію фраудаторності. У 2018 році при розгляді однієї зі справ постало питання, чи можна кваліфікувати правочин як фраудаторний через застосування загальних засад законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, а також недопустимість зловживання правом.

В окремій думці судді КЦС ВС було зазначено, що фраудаторні правочини формалізовані і регулюються тільки в окремих сферах. Проте правопорядок не може залишати поза реакцією дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Тому не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.

«Коли учасники обороту намагаються використати правові конструкції з іншою метою, зокрема для того, щоб уникати сплати боргу, не виконувати судові рішення тощо, правопорядок не може залишати такі ситуації поза правовою реакцією, хоча формально такі дії, на перший погляд, не порушували тих чи інших імперативних норм», – сказав Василь Крат.

Позитивно вплинула на застосовування конструкції фраудаторного правочину постанова Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Справу на розгляд ВП ВС передала колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС з мотивів необхідності відступу від висновку Верховного Суду України, який подібні до обговорюваних правочини кваліфікував як фіктивні. Натомість колегія суддів вважала, що треба розмежувати конструкції фіктивності та фраудаторності, оскільки фіктивний правочин не передбачає наміру створити правові наслідки, натомість фраудаторний їх створює – відчужується майно тощо.

ВП ВС зробила висновок, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Після ухвалення зазначеної постанови ВП ВС напрацьовувалася судова практика щодо кваліфікації правочинів як фраудаторних у різних сферах. У відповідних постановах КЦС ВС наведено обставини, які потрібно з’ясовувати в тому чи іншому випадку, зазначено, що потрібно встановлювати, як реагувати.

Лектор навів постанову КЦС ВС від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, в якій визнано фраудаторним безоплатний договір. У цій справі боржник, щоб уникнути звернення стягнення на майно, уклав договір дарування.

У постанові КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 йдеться про визнання фраудаторним договору купівлі-продажу. Суд указав, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Також лектор навів постанову КЦС ВС від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, де суд врахував такі обставини, як момент вчинення договору, контрагент за договором, ціна купівлі-продажу. В цій справі підприємство продало автотранспорт одному зі своїх учасників після відкриття провадження у справі за символічну плату. 

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16-ц КЦС ВС зробив висновок про можливість визнавати недійсним правочин, який рішенням суду вже визнано дійсним. Договір раніше оспорювався через нібито недотримання його нотаріальної форми. КЦС ВС вказав, що це не заважає визнанню його недійсним через те, що він був вчинений на шкоду кредитору.

У постанові КЦС ВС від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц вказано про те, що договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.

Крім того, Василь Крат навів судову практику щодо визнання фраудаторним одностороннього правочину, заборони використання права на зло та використання приватноправового інструментарію не за призначенням.

Він звернув увагу, що фраудаторність може стосуватися не тільки правочинів, але й інших приватноправових конструкцій. Зокрема, це стосується поділу майна подружжя для уникнення накладення на нього стягнення. В одній зі справ ідеться про те, що чоловік, який заборгував кошти банку, та його дружина поділили майно таким чином, що дружині дісталася нерухомість і земельні ділянки, а чоловікові – кілька смартфонів.

Також Василь Крат відповів на запитання слухачів.

Презентація Василя Крата: https://bit.ly/3Gbo90d.