Коментар до рішення Європейського суду з прав людини про застосування тимчасових (забезпечувальних) заходів від 1 березня 2022 року

Тимчасові (забезпечувальні) заходи – це процедура Європейського суду з прав людини, запроваджена у 2005 році й удосконалена у 2012 та 2013 роках (правило 39 Регламенту Суду). Її метою є негайне зупинення порушень на вимогу Суду.

Суть процедури полягає в тому, що Суд на прохання однієї зі сторін або іншої зацікавленої особи чи за власною ініціативою може застосувати будь-який тимчасовий (забезпечувальний) захід, який, на його думку, повинен бути прийнятий в інтересах сторін або належного проведення розгляду справи.

Тимчасові заходи є терміновими та відповідно до встановленої практики Суду застосовуються тільки у випадках неминучого ризику завдання непоправної шкоди. Ці заходи можуть бути запроваджені на період до моменту ухвалення рішення по суті справи або скасовані раніше відповідним рішенням Суду. Кожен запит про вжиття тимчасових заходів розглядається індивідуально й у пріоритетному порядку.

28 лютого 2022 року Європейський суд з прав людини отримав запит Уряду України проінформувати Уряд Російської Федерації про термінові тимчасові (забезпечувальні) заходи, відповідно до правила 39 Регламенту Суду, у зв’язку з «масовими порушеннями прав людини, які вчиняються російськими військами в ході військової агресії проти суверенної території держави Україна».

Запит було зареєстровано за заявою № 11055/22, «Україна проти Росії (X)», і розглянуто Головою Суду 1 березня 2022 року.

Враховуючи свою попередню практику застосування тимчасових заходів у справах «Україна та Нідерланди проти Росії» (№ 8019/16, 43800/14 та 28525/20), «Грузія проти Росії (II)» (№ 38263/08), «Україна проти Росії» (№ 20958/14), «Вірменія проти Азербайджану» (№ 42521/20), «Вірменія проти Туреччини» (№ 43517/20), Суд вирішив в інтересах сторін і належного розгляду справи наказати Уряду Росії утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об’єкти, у тому числі житлові приміщення, транспортні засоби швидкої допомоги й інші цивільні об’єкти, що перебувають під спеціальною охороною, зокрема школи та лікарні, а також негайно забезпечити безпеку закладів медичної допомоги, їх особового складу й автомобілей швидкої допомоги на території, яка піддається нападу або облозі російських військ.

Суд узяв до уваги поточні воєнні дії, які розпочалися 24 лютого 2022 року в різних частинах України, та вважає, що це створює реальний і постійний ризик серйозних порушень прав цивільного населення за Європейською конвенцією з прав людини і основоположних свобод, зокрема за статтями 2 (право на життя), 3 (заборона катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання) і 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя).

Уряду РФ було направлено вимогу якомога швидше повідомити Суд про заходи, вжиті для забезпечення повного дотримання Конвенції.

Суд також вирішив негайно повідомити про зазначені заходи забезпечення позову Комітет міністрів Ради Європи.

Слід звернути увагу на те, що тимчасові (забезпечувальні) заходи в цій справі застосовані лише до РФ, на відміну від наявних тимчасових заходів, запроваджених 13 березня 2014 року у справах «Україна та Нідерланди проти Росії» (№ 8019/16, 43800/14 та 28525/20), згідно з якими уряди РФ та України повинні виконувати свої зобов’язання за Конвенцією. Це означає, що Україна надала достатні докази очевидних порушень прав людини з боку РФ на території України.

Об’єктами захисту визначено цивільне населення та цивільні об’єкти з окремими прикладами тих об’єктів, які перебувають під особливою охороною норм міжнародного гуманітарного права. Загалом до об’єктів, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, належать медичні формування, санітарно-транспортні засоби, цивільні об’єкти, культурні цінності, особливо небезпечні об’єкти, об’єкти цивільної оборони, санітарні зони (місцевості), місцевості, що не обороняються, демілітаризовані зони.

Ухвалене рішення Суду є обов’язковим для Росії, як сторони Конвенції. Невиконання цього рішення та конкретних зобов’язань, зазначених у ньому, є додатковою підставою для відповідальності в межах розгляду справи «Україна проти Росії (X)» по суті в майбутньому судовому процесі.

Незважаючи на те, що 25 лютого 2022 року право на представництво РФ у статутних органах Ради Європи (Комітеті міністрів та Парламентській асамблеї) було призупинено відповідно до статті 8 Статуту у зв’язку із серйозним порушенням Росією своїх зобов’язань за статтею 3 Статуту Ради Європи, це не означає, що РФ звільнена від своїх зобов’язань за Конвенцією. Юрисдикція Суду дотепер розповсюджується на РФ як сторону Конвенції. Навіть у разі виходу РФ з Конвенції, що можливо лише одночасно з виходом із членства Ради Європи, усі зобов’язання та рішення, які були прийняті до такого виходу, мають бути виконані.

За нормами Статуту Ради Європи, санкції за неналежне виконання зобов’язань державою-членом на першому етапі можуть набувати форму відмови від підтвердження повноважень національної делегації в Парламентській асамблеї та Комітеті міністрів. На другому етапі, якщо серйозні порушення продовжуються, Комітет міністрів може запропонувати державі (відповідно до статті 7 Статуту) вийти зі складу Ради Європи добровільно. У разі якщо держава не виконує такої рекомендації, Комітет міністрів може ухвалити рішення про припинення її членства в Раді Європи, починаючи з дати, яку може визначити Комітет міністрів.

Отже, процедура примусового виключення зі складу Ради Європи не відбувається одномоментно. Згідно з положеннями Статуту Ради Європи та Правилами процедури ПАРЄ до повноважень Парламентської асамблеї Ради Європи належить надання попередньої згоди на призупинення членства або виключення зі складу Ради Європи держави, яка порушує положення Статуту Ради Європи. Після цього Комітет міністрів приймає відповідне рішення.

За більше ніж 70-річну історію Ради Європи жодну державу не було примусово виключено з її складу на підставі статті 8 Статуту.

У будь-якому разі ми є свідками безпрецедентно масштабного порушення міжнародних зобов’язань із часів створення Ради Європи. Таке порушення не може не призвести до міжнародної ізоляції і застосування всіх можливих політико-правових механізмів реагування, відомих сучасному світу.

Відсутні передумови очікувати від РФ належного виконання рішення Суду про тимчасові заходи від 1 березня 2022 року, оскільки міжнародно-правовий порядок після Другої світової війни будувався, зокрема, на принципі добровільного виконання зобов’язань. Проте для майбутнього розгляду справи «Україна проти Росії (X)» по суті це процедурне рішення має важливе значення.

Суддя Верховного Суду

Тетяна Анцупова