Суддя ВС розповіла про застосування практики ЄСПЛ щодо заборони катування і права на свободу та особисту недоторканність

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександра Яновська провела тренінг для прокурорів щодо застосування практики Європейського суду з прав людини в аспектах ст. 3 «Заборона катування» і ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканність» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який відбувся 28 січня 2022 року.

Як зазначила спікерка, сьогодні порушень ст. 3 Конвенції з боку України стало набагато менше, ніж було 10–20 років тому, коли ЄСПЛ розглядав справи проти України, досудове розслідування та судовий розгляд в яких відбувався ще відповідно до КПК України 1960 року.

«КПК України 2012 року запроваджено багато інструментів, спрямованих на запобігання будь-яким проявам катування. Так, згідно зі ст. 87 цього Кодексу докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недопустимими. Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження», – зазначила Олександра Яновська.

Доповідачка нагадала, що ст. 3 Конвенції передбачено, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Ця стаття є доволі стислою, і її тлумачення відбувається через прецедентну практику ЄСПЛ. Крім того, ст. 3 має абсолютний характер. Це означає, що держава за жодних умов не може відмовитися від дотримання ст. 3 Конвенції.

Як зауважила суддя ККС ВС, за загальним правилом тягар доведення катування лежить на заявникові, тобто особа, яка звертається до ЄСПЛ, має довести обставини, на які вона скаржиться (рішення ЄСПЛ у справах «Томазі проти Франції», «Інделікато проти Італії», «Дрозд проти України», «Вергельський проти України»). 

Але коли особа перебувала під вартою чи під контролем представників влади, то тягар доведення переходить до держави: саме вона має довести або те, що викладених у заяві обставин не було, або те, що були здійснені всі можливі заходи, щоб розслідувати ці обставини (рішення ЄСПЛ у справах «Берктай проти Туреччини», «Ребок проти Словенії», «Афанасьєв проти України», «Лотарєв проти України» та ін.).

Що стосується матеріального та процесуального аспекту ст. 3 Конвенції, іншими словами, негативного та позитивного зобов’язання, то спікерка зазначила таке. Негативним зобов’язанням є утримання держави від того, щоб до особи застосовувалося катування. Позитивне зобов’язання полягає в тому, що якщо з точки зору заявника його було піддано катуванню чи нелюдському поводженню, то держава повинна провести ефективне розслідування. Ефективне розслідування має такі ознаки: інституційна незалежність органу, який здійснює розслідування; оперативність; активна залученість потерпілої особи (проведення відповідних слідчих дій); відкритість (громадськості має бути забезпечений доступ до інформації щодо перебігу та результатів розслідування, але з дотриманням таємниці досудового розслідування).

Олександра Яновська розповіла про типові порушення ст. 5 Конвенції та наголосила, що підставами позбавлення особи свободи (йдеться про тримання під вартою та цілодобовий домашній арешт) є законність (правова визначеність) і обґрунтованість підозри.

Зокрема, сам собою факт обвинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину не може бути підставою для тривалого утримання її під вартою (рішення ЄСПЛ у справах «Калашніков проти Росії», «Міханів проти України»). У рішенні в справі «Мюллер проти Франції» ЄСПЛ указав, що при вирішенні питання щодо небезпеки вчинення нових злочинів посилання на минуле особи не може бути достатнім для обґрунтування відмови в її звільненні з-під варти.

Суддя ККС ВС також відповіла на запитання учасників тренінгу, а вони виконали запропоновані доповідачкою практичні завдання.