Визначення істотності порушення вимог кримінального процесуального закону є оціночною категорією – Ольга Булейко

Суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Ольга Булейко взяла участь в LHS Discussion Hub «Адвокат у "Бермудському" трикутнику: ефективна взаємодія з НАБУ, САП і ВАКС» 7 грудня 2021 року.

Вона підкреслила, що суддям не складно ухвалювати рішення на підставі доказів, отриманих у порядку, передбаченому КПК України, особами, уповноваженими на отримання таких доказів. Складно приймати рішення, коли докази отримані з порушеннями прав та свобод людини і немає єдиної думки щодо їхньої оцінки.

Ольга Булейко вважає, що, визначаючись із розміром покарання, яке має понести особа, визнана винуватою у вчиненні корупційного правопорушення, законодавець закладав ідею боротьби з корупцією, і цю ідею мало б оцінити суспільство. Проте навряд чи суворість покарання може свідчити про ефективність боротьби з корупцією.

Коментуючи тематику LHS Discussion Hub щодо ефективної взаємодії правоохоронних органів, прокуратури і суду, спікерка зазначила: «Зважаючи на положення чинного КПК України, говорити про взаємодію між судом та правоохоронними органами чи адвокатами не доводиться. Адже суд – це незалежний орган, який покликаний забезпечувати учасникам кримінального провадження можливість обстоювати свою позицію на підставі зібраних у процесуальний спосіб доказів за умови дотримання змагального процесу».

Також Ольга Булейко поділилася напрацьованою у Верховному Суді практикою, ілюструючи питання істотних процесуальних порушень кримінального процесуального законодавства. Це питання врегульовано ст. 412 КПК України, у якій ідеться про те, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У постанові об’єднаної палати ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584кмо18) зроблено такий висновок: «За змістом статей 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень». Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, зокрема, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Суддя ККС ВС зауважила, що істотність порушення, яке було допущено при проведенні досудового розслідування чи під час судового розгляду кримінального правопорушення, є оціночною категорією. Суди самостійно мають визначати, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та чи вплинуло таке порушення на остаточне судове рішення.

«Науковці також стверджують про існування диференційованого підходу до оцінки істотності, суттєвості та фундаментальності порушень кримінального процесуального закону з урахуванням як норми права, яка була порушена, так і наслідків самих порушень. Оціночний характер поняття істотного чи фундаментального порушення обумовлює й невизначеність протилежного щодо нього поняття – несуттєвого, неістотного», – акцентувала Ольга Булейко.

Вона також додала, що констатація істотності порушень, допущених у ході досудового розслідування чи судового розгляду кримінальних проваджень, допускається в тому випадку, коли такі порушення не тільки перешкодили, а й могли перешкодити ухваленню судом законного та обґрунтованого рішення.

Резюмуючи свій виступ, Ольга Булейко зазначила, що ЄСПЛ демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору можливого впливу цих порушень на загальну справедливість судового розгляду. Методи, які застосовує ЄСПЛ, загалом не передбачають дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на необхідності з’ясування, чи перешкодили допущені порушення в досягненні справедливості. «При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення серйозних чи вагомих, на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухвалення підсумкового судового рішення як несправедливого», – зауважила спікерка.

Відео заходу – за посиланням.