Втручання національного суду в рішення МКАС є перевищенням його повноважень – Наталія Сакара

Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Наталія Сакара сказала на форумі «ІІ Ukrainian Arbitration Forum», організованому газетою «Юридична практика», що відбувся 3 грудня 2021 року.

Наталія Сакара виступила на сесії заходу «Міжнародний комерційний арбітраж» із доповіддю «Повноваження національних судів при вирішенні питань, пов'язаних із рішеннями МКАС».

Вона відзначила зростання в Україні інтересу до міжнародного комерційного арбітражу останнім часом і спрогнозувала, що така тенденція зберігатиметься в майбутньому, що пов’язано, зокрема, зі здійсненням ефективного контролю національними судами у цій сфері.

Доповідачка наголосила, що національні суди забезпечують кожному право на справедливий судовий розгляд відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Цей пункт передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому, додала вона, у практиці Європейського суду з прав людини відповідна норма тлумачиться таким чином, що «суд, встановлений законом» це не лише суд у класичному розумінні, але й арбітраж. Якщо він обов’язковий, на нього безпосередньо поширюється ст. 6 Конвенції. Коли ж арбітраж добровільний, сторони самі обирають такий спосіб захисту і погоджуються, що під час розгляду справи, можливо, не будуть дотримані стандарти, передбачені згаданою статтею. Однак надалі національний суд виконує функцію судового контролю, і на цьому етапі він зобов’язаний забезпечити гарантії справедливого судового розгляду.

Наталія Сакара навела рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04), в якому звернено увагу на те, що суд не буде «судом, встановленим законом», якщо він здійснює непритаманні йому повноваження. «Тому в контексті забезпечення права на справедливий судовий розгляд необхідно усвідомлювати повноваження національних судів під час здійснення ними судового контролю щодо рішень міжнародного комерційного арбітражного суду», – сказала доповідачка.

Повноваження національних судів щодо судового контролю за арбітражними рішеннями можна поділити залежно від питань, на які він спрямований.

Перша категорія справ – розгляд заяв про скасування рішення МКАС. Наталія Сакара наголосила, що національний суд не втручається в таке рішення, не перевіряє правильність застосування арбітражним судом норм матеріального права, а лише з’ясовує наявність підстав для скасування рішення, передбачених ст. 459 ЦПК України та ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». До того ж перелік цих підстав вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Винятком є лише така підстава, як порушення публічного порядку, сказала суддя КЦС ВС.

Також вона додала, що, коли йдеться про порушення публічного порядку, обов’язок з’ясувати, чи було таке порушення, покладається на національний суд, а якщо рішення МКАС оскаржується з інших підстав,  їх наявність повинна довести безпосередньо особа, яка подала заяву про скасування рішення.

Наталія Сакара зауважила, що втручання в рішення МКАС національним судом є перевищенням його повноважень. «Ми виходимо з того, що оскільки сторони домовилися про передачу справи на розгляд до арбітражу, то була укладена відповідна арбітражна угода, рішення по суті є частиною цієї угоди. І якщо МКАС не вийшов за межі наданих йому повноважень, відповідно, це рішення є частиною домовленості сторін, і таке рішення підлягає виконанню», – пояснила вона.

Наступна категорія справ – про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС. Національний суд тут також не втручається в арбітражне рішення з вищевказаних причин, для суду воно заздалегідь є правильним, якщо не буде встановлено порушення процедурних моментів: особа пропустила строк для звернення із заявою про визнання і надання дозволу на виконання рішення, подала заяву, яка не відповідає вимогам щодо її форми і змісту, або наявні підстави для відмови у визнанні й наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, закріплені у ст. 478 ЦПК України, перелік яких вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, Наталія Сакара звернула увагу, що за результатами розгляду заяви про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена, однак перелік суб’єктів такого оскарження обмежений. Ідеться про те, що відповідно до ЦПК України будь-яке судове рішення може бути оскаржено сторонами, іншими учасниками справи, особою, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Натомість особливістю ухвали за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання арбітражного рішення є те, що вона може бути оскаржена виключно сторонами.  

Лекторка також зауважила, що інколи адвокати намагаються за допомогою судового рішення, застосовуючи різні інститути процесуального законодавства, протидіяти виконанню рішення МКАС. «Хочу наголосити, що перелік повноважень, якими користуються суди в таких провадженнях, визначений ЦПК України, він є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає», – сказала Наталія Сакара.

Вона додала, що перелік цих повноважень визначений у постанові Верховного Суду від 8 квітня 2021 року у справі № 824/53/19 (провадження № 61-15433ав20).

Найбільш поширеним із них є вирішення питання про забезпечення та зустрічне забезпечення позову. Наталія Сакара зазначила, що, коли йдеться про розгляд справ у МКАС, більше шансів на вжиття має зустрічне забезпечення, тому що в таких спорах позивач може не мати зареєстрованої юридичної адреси на території України та, відповідно, майна.

Також доповідачка звернула увагу, що визначений ЦПК України порядок виконання рішень національних судів дозволяє надавати відстрочку, розстрочку, змінювати спосіб і порядок виконання рішення. Натомість стосовно виконання рішення МКАС таких повноважень національний суд не має. Наталія Сакара пояснила, що питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника має вирішувати суд, який розглядав справу як суд першої інстанції. Національні суди лише дають згоду на виконання арбітражного рішення, а не вирішують спір по суті, тож не можуть і розглядати питання щодо відстрочки, розстрочки його виконання тощо.

Крім того, суддя КЦС ВС відповіла на запитання учасників заходу.

Із презентацією Наталії Сакари можна ознайомитися за посиланням.