Відбувся другий семінар щодо застосування інструментів Гаазької конференції з міжнародного приватного права

5 листопада 2021 року відбувся другий семінар із серії заходів щодо підвищення ефективності застосування інструментів Гаазької конференції з міжнародного приватного права, організованих спільно Верховним Судом, Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права та проєктом ЄС «Право-Justice». 

Захід був присвячений окремим питанням застосування положень Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька конвенція про міжнародне викрадення дітей) та Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність та захист дітей). Його модераторами виступили заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи – начальник правового управління (IV) Верховного Суду Михайло Шумило та Перший секретар Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права Жерардін Го Есколар.

У вітальному слові голова Касаційного цивільного суду у складі ВС Борис Гулько наголосив, що участь у семінарі суддів різних інстанцій сприятиме єдиному підходу в тлумаченні конвенцій національними судами.

Він поінформував, що за час роботи КЦС ВС розглянув 37 справ, у яких застосовувалася Гаазька конвенція про міжнародне викрадення дітей, та 12 справ, де застосували Гаазьку конвенцію про батьківську відповідальність та захист дітей. Також Борис Гулько розповів, що наразі Верховний Суд готує Огляд судової практики щодо спорів за участю іноземного елемента, в якому, зокрема, окреме місце відводиться питанню застосування гаазьких конвенцій у сфері сімейного права.

Крім того, голова КЦС ВС зазначив, що Верховний Суд у межах своєї компетенції  долучається до погодження проєктів законів щодо ратифікації нових гаазьких конвенцій. Так, минулого тижня він підтримав ратифікацію Гаазької конвенції про визнання розлучень та рішень щодо окремого проживання подружжя 1970 року та Протоколу про право, що застосовується до зобов’язань про утримання 2007 року.

Борис Гулько подякував проєкту ЄС «Право-Justice» за підтримку ініціативи і за сприяння в налагодженні контактів із Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права та міжнародним експертам, які погодилися поділитися своїм досвідом.

Головна міжнародна експертка з питань судової реформи проєкту ЄС «Право-Justice» Анна Адамська-Галлант у вітальному слові подякувала співорганізаторам заходу, а також зазначила, що кількість учасників семінарів показує важливість порушених на них тем для українських суддів.

Жерардін Го Есколар сказала, що їй приємно бачити великий інтерес українських суддів до роботи бюро. Вона відзначила високу фаховість доповідачів на заході, а також привітала суддю КЦС ВС Юлію Черняк і голову  Бахмацького районного суду Павла Пархоменка, які долучилися до міжнародної мережі суддів Гаазької конференції та можуть забезпечити комунікацію українських колег із суддями з інших країн, які беруть участь у конференції.

Суддя Федерального окружного суду та Сімейного суду Австралії Вікторія Беннетт у своїй доповіді розповіла про захист процесуальних і матеріальних прав під час застосування Гаазької конвенції про міжнародне викрадення дітей. Вона зазначила, що ця Конвенція спрямована передусім на визначення країни, суд якої має розглядати справу. Також доповідачка наголосила на необхідності розгляду подібних справ у найкоротші строки та що для цього суд повинен мати достатньо ресурсів і гнучкості у прийнятті рішень. Наприклад, в Австралії перше засідання в таких справах відбувається в день подання відповідної заяви.

Вікторія Беннетт сказала також про доцільність спеціалізації суддів, які розглядають справи про міжнародне викрадення дітей, в іншому разі існує велика вірогідність помилки. Понад те, у такій категорії справ суддя має бути проактивним з огляду на свій досвід і фаховість. Доповідачка розповіла, що в Австралії такі справи у першій та апеляційній інстанціях розглядає Сімейний суд, а в касаційній – Вищий суд, однак до касації доходить дуже мало таких справ. 

Вона припустила, що в Україні можна було б розглянути обмеження кількості судів першої та апеляційної інстанцій, які розглядають справи про міжнародне викрадення дітей, із поглибленням спеціалізації суддів.

Суддя апеляційного суду Англії та Уельсу Королівського суду Лондона Ендрю Мойлан розповів про тлумачення терміна «звичайне місце проживання дитини». Він зазначив, що справи із застосуванням Гаазької конвенції про міжнародне викрадення дітей у їхньому суді розглядає сімейна палата. До Верховного Суду потрапляє небагато справ. Одна з цілей такого устрою – якнайшвидший розгляд відповідних справ.

Судовою практикою, сказав доповідач, сформовано розуміння, що звичайне місце проживання дитини є кращим фактором, який може поєднати її з країною, ніж громадянство або доміцилій. Треба, щоб справу розглядав суд країни, з якою дитина має найтісніші зв’язки. 

Ендрю Мойлан навів практику Суду ЄС та судів різних країн щодо вирішення відповідних спорів. Зокрема, він зазначив, що немає вичерпного переліку критеріїв, які мають значення для визначення звичайного місця проживання дитини.

Співкерівник відділу міжнародного приватного права Федерального департаменту юстиції Швейцарії Жоель Шикель-Кунг розповіла про підстави для відмови у визнанні та виконанні судових рішень у справах про дітей. Вона зауважила, що обмежувальна підстава для невизнання судового рішення може бути лише у виняткових випадках. У визнанні може бути відмовлено, якщо це буде явно суперечити публічному порядку та з урахуванням кращих інтересів дитини. Це рідко застосовується на практиці, оскільки, якщо обмежувальні заходи притаманні лише одній із двох держав, дітям може не надаватися повний захист.

Суддя Федерального окружного суду та Сімейного суду Австралії Джилліан Вільямс  поділилася досвідом щодо розгляду справ про викрадення дітей. Вона зазначила, що провадження за Гаазькими конвенціями дуже відрізняються від звичайних сімейних справ, до яких залучені діти. Такі провадження більше сконцентровані на дитині й перш за все береться до уваги її добробут і благополуччя.

Справи про викрадення дітей серед інших мають найвищий пріоритет, і під час їх розгляду суддя завжди повинен пам’ятати про труднощі, з якими може зіштовхнутися дитина після повернення у звичайне місце проживання, а тому ретельно продумувати можливі шляхи їх вирішення.

Начальник відділу міжнародного викрадення дітей Департаменту міжнародних справ Офісу Державного Прокурора Міністерства юстиції Ізраїлю Леслі Кауфман розповіла про ризики заподіяння шкоди дитині, а також про роль центрального органу влади під час повернення дитини на постійне місце проживання. Вона зазначила, що з метою зменшення таких ризиків суди повинні діяти оперативно та розглядати можливість звернення за співробітництвом до центральних органів влади. Центральний орган влади може сприяти поверненню дитини до звичайного місця проживання та забезпечити захист її інтересів під час розгляду справи у суді.

Суддя Сімейного суду округу Панков м. Берліна Йоанна Гутцайт говорила про заслуховування думки дитини під час розгляду справ. Зокрема, сказала, що відповідно до німецького законодавства суд має обов’язок провести особисте заслуховування дитини, якщо вона досягла віку 14 років, проте на практиці дітей заслуховують із трьох років. «Все залежить від конкретної справи. Раніше в суді думка дитини взагалі не враховувалась, і це не дуже добре, оскільки неврахування думки дитини її дуже травмує», – сказала доповідачка. Також суддя зазначила, що дитина повинна мати «право голосу», проте це не означає, що це право перетворюється на «право вето», і суддя вирішує, враховувати думку дитини чи ні.

Суддя сектору сімейного права та міжнародного захисту дітей окружного суду Гааги (Нідерланди) Юдіт ван Равенштейн розкрила питання співвідношення положень Гаазької конвенції про міжнародне викрадення дітей  із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конвенції ООН про права дитини. Вона зауважила, що справи, які розглядаються в ЄСПЛ, можуть бути корисними при розгляді категорії справ про викрадення або повернення дитини, оскільки є дотичними. Конвенція ООН, додала спікер, також є дуже важливою, і в ній зазначено, що кращі інтереси дитини мають бути ключовим фактором у всіх провадженнях, які стосуються дітей. Суддя наголосила, що якщо говорити про юридичну силу гаазьких конвенцій стосовно дітей та Конвенції ООН, то гаазькі конвенції розглядаються як lex specialis derogat lex generali. Також суддя додала, що в Нідерландах не існує касаційного перегляду цієї категорії справ і остаточне рішення приймає апеляційний суд.

Під час заходу Михайло Шумило розповів, які справи з аналізованої категорії розглядав Верховний Суд. Так, справ про повернення дитини до Австралії він не розглядав, але наразі така справа перебуває в суді першої інстанції. Верховний Суд розглянув чотири справи про повернення дитини до Великої Британії, п’ять справ – до Ізраїлю,  три – до Німеччини. Про повернення дітей до Нідерландів справ поки не було. Загалом у справах цієї категорії йшлося про повернення дітей до 16 країн світу.  

Доповідачі також відповіли на запитання учасників семінару і самі запитували про досвід України та думку суддів з тих чи інших питань.

Відповідаючи на одне з них, Борис Гулько зазначив, що справи, які стосуються місця проживання дітей, дуже серйозні та складні. Важко захистити інтереси дитини, коли у батьків погані сімейні стосунки. Він пообіцяв приділити увагу порушеним на заході питанням. Зокрема, сказав про доцільність розглянути питання спеціалізації суддів як в апеляційних судах, так і Верховному Суді.