Судді КАС ВС долучилися до обговорення питань застосування єдиних стандартів при прийнятті рішень представниками влади

Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська, Альберт Єзеров, Наталія Коваленко, Володимир Кравчук узяли участь у Міжнародній конференції «Адміністративна процедура: нова сторінка у відносинах держави, громадян та бізнесу», під час якої обговорювалися питання застосування єдиних стандартів для суб’єктів владних повноважень при прийнятті ними рішень щодо прав чи обов’язків фізичних та юридичних осіб.

Захід, який відбувся 22 жовтня 2021 року, організовано проєктом ЄС «Право-Justice», проєктом ЄС EU4PAR спільно з П’ятим апеляційним адміністративним судом, Асоціацією розвитку суддівського самоврядування України та Асоціацією правників України за партнерства Міністерства юстиції України.

Під час сесії, яка була присвячена проблематиці застосування адміністративним органом дискреційних повноважень, суддя КАС ВС Наталія Блажівська зауважила, що актуальним, з огляду на напрацьований експертами проєкту аналіз доктрини та національної і міжнародної судової практики, є вироблення критеріїв, коли ж перевірка правомірності застосування суб’єктом владних повноважень дискреції дійсно виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Доповідачка зазначила, що серед дискреційних повноважень органів влади, зокрема, є і так звані контрольні функції, які дуже часто стають предметом звернень громадян. Як приклад суддя навела постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 640/33771/20, у якій громадянин звертався до Президента України у зв’язку з тим, що вважав положення постанови Кабінету Міністрів України такими, що не відповідають Конституції України. Позивач звертав увагу на п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України, а саме на право Президента України зупиняти дію актів Уряду з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Велика Палата в цій справі погодилася з висновком суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову, оскільки суб’єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб’єктами (дискреційні повноваження), сказала Наталія Блажівська.

Суддя КАС ВС Володимир Кравчук під час сесії, присвяченої судовій практиці Верховного Суду, розповів про підхід касаційної інстанції при вирішенні правових спорів, що виникають через зміни в законодавстві щодо дозвільних процедур. Як приклад він навів справу № 803/1541/16, яку КАС ВС розглянув у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав. Конфлікт виник через те, що Кабінет Міністрів України змінив порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами – скасував норму, відповідно до якої за певних умов надавався дозвіл у разі геологічного вивчення без проведення аукціону. Позивач подав заяву на отримання такого спецдозволу ще під час попередньої редакції нормативно-правового акта, але нові норми стали чинними протягом 60-денного строку, коли проводилися адміністративні процедури для видачі такого спеціального дозволу. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України відмовило в погодженні такого спецдозволу, посилаючись на зміну правового регулювання.

Ключовим питанням у цій справі було з’ясувати, яка редакція постанови КМУ № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» підлягає застосуванню до спірних правовідносин: та, що була чинною на час звернення особи із заявою про видачу дозволу, чи та, що стала чинною на час розгляду уповноваженим органом заяви про видачу дозволу і прийняття рішення.

Судова палата висловила позицію, що рішення суб’єкта владних повноважень у відповідній дозвільній процедурі прийнято за законодавством, що діяло на час прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу, а не на час подання заяви.

Суддя КАС ВС Альберт Єзеров зупинився на правових позиціях Верховного Суду у спорах в сфері містобудування. Він навів як приклад рішення у справах, у яких конфлікт виник через відмову в наданні містобудівних умов та обмежень. Так, у постанові в справі № 810/726/18 сформовано правовий висновок, що підставою для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні. А в рішенні у справі № 200/1438/16-а Суд указав, що достатньою підставою для такої відмови є невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки в межах червоних ліній, які є складовою даних містобудівної документації на місцевому рівні.

Суддя поінформував, що позиція Верховного Суду полягає в тому, що скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є крайнім заходом, який застосовується відповідно до загальних правил у разі відсутності можливості усунути виявлені порушення містобудівного законодавства. Перелік підстав для скасування містобудівних умов та обмежень є вичерпним і остаточним, розширеному тлумаченню не підлягає. Суддя КАС ВС Наталія Коваленко зосередила увагу слухачів на позиції Верховного Суду з питань визначення, а також розмежування нормативно-правових і регуляторних актів, оскільки від правильного розуміння цих понять залежать коло суб’єктів, що мають право на оскарження, підстави, строки і правові наслідки оскарження. Наразі, наприклад, об’єднана палата КАС ВС вирішує питання про те, чи є рішення органів місцевого самоврядування про затвердження, зокрема, ставок місцевих податків і зборів регуляторними актами (справа № 0940/2301/18).

У постанові в справі № 1540/3238/18 Верховний Суд визначив, що рішення про затвердження плану зонування території є нормативно-правовим актом, оскільки, затверджуючи його своїм рішенням, місцева рада визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Суддя також навела позицію ВС у справах № 520/5506/19, № 400/1025/19 про те, що нормативно-правовий акт або його окремі положення втрачають чинність із дня набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Звертаючи увагу на строки оскарження, суддя вказала, що з огляду на сутність і ознаки нормативно-правового акта його дія є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може зумовлювати триваюче порушення суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду слід розраховувати від усього часу чинності такого акта (рішення Верховного Суду у справі № 826/27282/15).