В оновленому ЦК України слід деталізувати правове регулювання відносин з відшкодування шкоди – Сергій Погрібний

Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Погрібний сказав на ХІ Міжнародному цивілістичному форумі «На шляху до європейського приватного права». Захід, організований Київським регіональним центром Національної академії правових наук України, Відділенням цивільно-правових наук НАПрН України та Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація цивілістів України», відбувся 12–13 жовтня 2021 року.

Сергій Погрібний виступив під час панельної дискусії «Рекодифікація недоговірних зобов’язань» із доповіддю «Деліктне право і судова практика».

Він зауважив, що мірилом ефективності механізму правового регулювання цивільних відносин є судова практика, яка переконливо свідчить, що законодавець залишив багато актуальних питань для оцінки суду. Суд, безумовно, готовий давати відповіді на такі питання, однак це поглинає додатковий час на вирішення спорів і впливає на забезпечення єдності судової практики. Тому, на думку судді, потрібно йти шляхом деталізації правового регулювання відносин з відшкодування шкоди.

Доповідач наголосив, що судова практика Верховного Суду виявила в механізмі правового регулювання цивільних відносин численні колізії, прогалини, приклади неефективного або несправедливого правового регулювання. Такі колізії та недоліки чинного закону мають бути усунуті.

Сергій Погрібний визначив найбільш актуальні, на його думку, напрями вдосконалення цивільного законодавства, зазначив, що пріоритетом є належна й детальніша регламентація зобов’язальних, насамперед недоговірних, відносин, які гарантують приватній особі право на отримання справедливої компенсації в разі завдання істотної шкоди її правам, інтересам і майновим та немайновим благам у результаті такої поведінки іншої особи, яка не відповідала розумним очікуванням суспільства.

Суддя зазначив, що однією з проблем деліктного права є неналежна захищеність особи, постраждалої внаслідок ДТП, ведення іншими особами небезпечної діяльності. Він звернув увагу на існування чисельних правових конструкцій, створених з метою унеможливлення на майбутнє притягнення до цивільної відповідальності приватних осіб – перевізників, транспортних компаній, організацій, діяльність яких становить небезпеку для суспільства та навколишнього середовища. «Стало прикрою традицією, коли ризики настання негативних наслідків ведення небезпечної діяльності покладаються на завідомо неплатоспроможну особу», – сказав Сергій Погрібний і наголосив, що оновлений ЦК України повинен знайти відповіді на такі виклики часу.

Доповідач погодився із думкою, що гл. 82 ЦК України регулює не виключно деліктні відносини, зазначив, що за задумом розробників цього Кодексу правилами цієї глави мали регулюватись усі цивільні відносини з приводу відшкодування шкоди, завданої приватній особі у недоговірних відносинах. За цим задумом особа, яка незаконно піддана кримінальному переслідуванню, також повинна була отримувати судовий захист за правилами ст. 1176 ЦК України. Так само й особа, яка не змогла отримати повне відшкодування шкоди, завданої їй у результаті вчинення проти неї злочину, безпосередньо від винної особи, за правилом ст. 1177 ЦК України вправі була розраховувати на отримання справедливої компенсації таких втрат від держави. «Запроваджуючи зміни до гл. 82 ЦК України, потрібно враховувати, що вміщеними у ній правилами регулюються не тільки деліктні відносини, а й інші відносини, які за своєю правовою природою не є деліктними», – зауважив доповідач.

Розвиваючи попередню тезу, він зауважив, що українське законодавство потребує розмежування відшкодування шкоди та її компенсації як двох різних категорій. Компенсація, зазвичай, застосовується не в межах існуючих деліктних відносин, а у випадку, коли отримати повне відшкодування від безпосереднього заподіювача шкоди неможливо або дуже важко. Передовсім ідеться про компенсацію державою шкоди, завданої від терористичного акта, а так само заподіяної в результаті збройної агресії іноземної країни, від злочину тощо.

Сергій Погрібний зазначив, що Українська держава має позитивний обов’язок, відповідно врегулювавши ці правові питання в оновленому ЦК України, взяти на себе витрати із компенсації такої шкоди жертвам насильницьких злочинів відповідно до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, схваленої Резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року. Тож нині декларативні правила ст. 1177 ЦК України принаймні необхідно доповнити зобов’язаннями держави з відшкодування компенсації шкоди, завданої жертвам насильницьких злочинів.

Першочергово держава має взяти на себе обов’язок та реалізувати право осіб на отримання компенсації жертвам злочинів у мінімальних розмірах, надалі визначаючи фінансові можливості держави з виплати такої компенсації відповідно до наявних коштів у Державному бюджеті.

«Це не є цивільно-правовою відповідальністю держави, а є мірою її політичної відповідальності як соціальної правової держави», – наголосив Сергій Погрібний.

Він акцентував на необхідності уточнення законодавцем положень ст. 1168 ЦК України щодо умов, за яких право на відшкодування моральної шкоди за збитки, завдані каліцтвом або іншим ушкодження здоров’я, набуває інша особа, а не потерпілий, якому завдано таке ушкодження здоров’я. «Законодавець має дати відповідь, чи вправі вимагати відшкодування близькі родичі, дружина / чоловік особи, безпосередньо постраждалої від інциденту», – зазначив доповідач.

Нагальним для практики також є питання про нормативний статус правил ст. 23 ЦК України. За словами Сергія Погрібного, одні науковці вважають, що положення цієї статті мають самостійний характер та що її положень достатньо для вирішення питання про відшкодування завданої шкоди. Але він пристав до групи інших, які переконані, що правил цієї статті недостатньо для вирішення позову про відшкодування шкоди у конкретній правовій ситуації.

Доповідач звернув увагу, що судова практика засвідчила велике зростання застосування вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зокрема безпідставного. Тож назріла потреба в певному обмеженні застосування такого способу захисту цивільних прав. Найбільш логічним, на його думку, є обмеження можливості застосування такого способу захисту виключно в разі порушення немайнових благ особи, зокрема пов’язаних із недоторканністю честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, здоров’ям та життям особи.

Крім того, Сергій Погрібний наголосив на нагальній необхідності чіткішого розмежування правил про відшкодування збитків за правилами договірного та недоговірного права.