ВС ініціював серію семінарів щодо ефективного застосування інструментів Гаазької конференції з міжнародного приватного права

Проєкт ЄС «Право-Justice», Верховний Суд і Постійне бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права розпочали серію семінарів «Підвищення ефективності застосування інструментів Гаазької конференції з міжнародного приватного права». Перший семінар із серії відбувся 7 жовтня 2021 року.

Співмодератором заходу виступив заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи – начальник правового управління (IV) Верховного Суду д. ю. н. Михайло Шумило. Він відзначив, що оскільки Україна вже є учасником цілої низки гаазьких конвенцій, а також підписує і ратифіковує нові – роботи у правової спільноти не меншає, а викликів щодо коректного тлумачення та застосування конвенційних норм більшає.

У фокусі уваги першого семінару – практичні проблеми та найкращі практики застосування двох конвенцій: Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (1965) і Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (1970).

Привітавши учасників заходу, голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Борис Гулько повідомив, що ініціатором такого циклу семінарів виступив саме Верховний Суд, оскільки одним із завдань ВС є забезпечення сталості та єдності судової практики. «З огляду на специфіку спорів за участю іноземного елемента, є об’єктивна необхідність нам усім підвищувати рівень обізнаності щодо особливостей застосування таких конвенцій. Тому цей захід, як і майбутні, сприятимуть формуванню єдиного підходу до тлумачення норм конвенцій суддями всіх інстанцій», – переконаний голова КЦС ВС.

Принагідно Борис Гулько порядкував проєкту ЄС «Право-Justice» за підтримку ініціативи ВС з проведення таких заходів та налагодження контактів з Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права (м. Гаага).

Серед іншого на заході йшлося про те, що Гаазька конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Конвенція) передбачає декілька каналів комунікації, і фундаментальна ідея для встановлення цих каналів полягала в тому, щоб зробити процедуру виконання запиту про вручення документів оперативнішою і пришвидшити розгляд справ з іноземним елементом.

Відповідно до цієї Конвенції кожна договірна держава призначає центральний орган, обов'язком якого є отримання звернень про вручення документів, що виходять від інших договірних держав. Утім, у Німеччині, наприклад, на федеральному рівні не визначено центрального органу, натомість діє 16 центральних органів у кожній федеральній землі. Щоб надіслати запит до Німеччини, необхідно найперше з’ясувати, у якій землі перебуває чи мешкає адресат, відповідно, центральний орган цієї землі і є контактним офісом. При цьому, якщо в людини є певні сумніви, можна зв’язатися з Федеральним міністерством юстиції Німеччини, а вони вже зорієнтують та проконсультують, куди саме звертатися.

Що цікаво, близько половини з держав – підписантів Конвенції не застосовує п. «а» ст. 10, такі застереження заявила й Україна, який передбачає можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном. Тож перш ніж вдаватися до цього інструменту, слід пересвідчитися, чи застосовує цей інструмент та чи інша країна, і що така можливість передбачена національним законодавством.

Також учасники семінару обговорили строки опрацювання запитів центральними органами – в різних країнах ці строки різняться. Михайло Шумило зазначив, що це питання є дуже актуальним для Верховного Суду, адже часом відповідь на запит доводиться чекати два-три місяці, а іноді й цілих шість. «Це вкрай важливо, адже розгляд справи у суді має відбуватися з дотриманням розумних строків, а процедура повідомлення сторін, які перебувають за кордоном, ускладнює дотримання цього принципу», – зауважив він.

Також Михайло Шумило порадив ретельно вивчати усі застереження, які та чи інша країна висловила щодо змісту Конвенції та мови звернень. Наприклад, якщо до більшості держав-учасниць можна надсилати запити мовою Конвенції, то в Японію – тільки японською мовою.

Друга частина заходу була присвячена обговоренню Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, а також засобам для спрощення застосування конвенцій шляхом використання інформаційних технологій. Якомога ширше застосовування сучасних інформаційних технологій дасть змогу зекономити час, зусилля і кошти.

Міжнародними експертами Нільсом Шрьодером (Німеччина) та Катериною Оссеновою (США) наголошувалось на тому, що Конвенції викладені технологічно нейтральною мовою, тобто не обмежують держав-учасниць використовувати звичні канали комунікацій, як-то надсилання каналами поштового зв’язку. Проте для цього повинні відбутися відповідні зміни до національного законодавства, які це уможливлять.

На завершення заходу Борис Гулько звернув увагу на вимоги ст. 501 ЦПК України, яка визначає процедуру виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів. За його словами, конструкція цієї статті потребує удосконалення, аби не порушувалися строки розгляду справ, адже доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів має виконуватися у судовому засіданні.

На думку Голови КЦС ВС, врученням судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду або інших документів потрібно зайнятися відповідному структурному підрозділу Міністерства юстиції України, а не суду.

Резюмуючи, Михайло Шумило висловився про необхідність підготовки проєкту змін до законодавства у співпраці з Міністерством юстиції України, які допоможуть удосконалити та оптимізувати судові процеси з іноземним елементом, що значно пришвидшить розгляд справ.

Відео заходу за посиланням: https://bit.ly/3nNgMDn.