Судді Верховного Суду взяли участь у VІ Міжнародному форумі із захисту бізнесу

10 вересня 2021 року судді Верховного Суду взяли участь у VІ Міжнародному форумі із захисту бізнесу, традиційно організованому газетою «Юридична практика».

Під час сесії «Кримінально-правові ризики бізнесу» суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС Сергій Фомін розповів про судову практику щодо забезпечення прав учасників кримінального провадження. «Безумовно, найбільш болючим питанням для бізнесу, яке може виникати під час кримінального провадження, є накладення арешту на майно», – зауважив спікер.

Суддя ККС ВС проаналізував сталу практику ВС, згідно з якою якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення незалежно від наявності інших джерел інформування про ухвалене рішення.

У постанові від 17 липня 2018 року (справа № 640/19670/15-к, провадження № 51-1729км18) ККС ВС зазначив, що подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про арешт майна без використання процедури скасування арешту майна шляхом подання клопотання про його скасування слідчому судді не є підставою для повернення апеляційної скарги.

Значна кількість рішень суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги скасовується ВС через значно вузьке тлумачення п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України в аспекті ч. 2 ст. 24 цього Кодексу.

Так, у КПК України поняття «особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» не визначається виключно правом власності на це майно; в це поняття включено також тих осіб, у володінні яких таке майно перебуває на інших підставах (постанова від 26 березня 2019 року у справі № 355/55/18, провадження № 51-4814км18).

Водночас апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно, подана особою, яка вважає себе власником такого майна, підлягає поверненню заявнику, якщо він не довів та не обґрунтував наявність у нього права власності на арештоване майно (постанова ККС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 203/3636/15-к, провадження № 51-7243км18).

У постанові об’єднаної палати ККС ВС від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19, провадження № 51-3335кмо20, звернено увагу, зокрема, на те, що постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв’язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК України (якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді) не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, ні до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження загалом. Отже, така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Сергій Фомін також обговорив з присутніми постанову ОП ККС ВС від 27 січня 2020 року (справа № 758/16546/18, провадження № 51-620кмо19). У цій постанові вказано, що ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі ВС Раїса Ханова на сесії «Бізнес VS санкції» розповіла про проблеми, з якими стикається КАС ВС під час розгляду справ про оскарження санкцій, зокрема щодо необґрунтованого застосування штрафних санкцій до платника податків (постанова Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 200/14922/18-а), і продемонструвала презентацію на тему «Економічні санкції: вплив на платників податків».

Спікерка зосередилася на таких питаннях: яким чином законодавець реагує на судову практику; як норми ПК України узгоджено з економічними санкціями у зв’язку з непропорційністю в правовому механізмі; порядок притягнення до відповідальності; реагування на застосування правил ліцензування; стягнення бюджетної пені; врахування практики ЄСПЛ, у тому числі принципу належного урядування тощо.

Суддя КАС ВС звернулася до правової позиції щодо ліцензування реалізації пального, згідно з якою в разі відсутності правового регулювання та фактичних умов, за яких господарська діяльність платника податків могла б бути законною, зокрема відсутності перехідного періоду уведення такого регулювання, необґрунтованим є накладення штрафних санкцій при здійсненні реалізації пального (скрапленого газу) без наявності чинної ліцензії (постанова від 16 грудня 2020 року у справі № 520/13020/19).

Окрім того, Раїса Ханова зауважила, що нарахування бюджетної пені передбачає попереднє погашення суми податкового боргу. Зменшення абсолютного значення податкового зобов’язання не доводить факт сплати авансових платежів із податку на прибуток, що вказує на відсутність об’єкту нарахування пені та доводить безпідставність заявлених до стягнення сум пені за спірною податковою вимогою (постанова Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 520/11625/18).

Секретар судової палати вказала, що з огляду на суспільну вагомість політико-правових санкцій і брак доказів провадження у справах просуваються неквапливо. Вона порівняла поточну ситуацію в Україні з досвідом США, де також є спеціальний закон про санкції, але судді розглядають справи десятиріччями, а рішень по суті досі немає. Наразі завдяки принципу офіційності КАС ВС застосовує своє право витребування доказів, щоб самостійно переконатися, яким чином укази були реалізовані чи просто проголошені, зокрема щодо ліцензій за користування надрами, до телеканалів.

Однак зазвичай суд не отримує реальних матеріалів щодо підстав накладення санкцій. Це, на переконання доповідачки, зумовлено неякісним правовим механізмом і неоднаковою поведінкою суб’єктів ініціювання санкцій: «Адміністративний суд не обмежений повноваженнями перевіряти дотримання формальностей і процедури ухвалення рішення про санкції та наявність підстав для їх застосування. Ми маємо всі підстави на відкритий, публічний професійний аналіз цих правовідносин».

Раїса Ханова запропонувала правовій спільноті разом обговорити окреслені питання, адже бізнес має нормально існувати, а не вибудовувати «етапи захисту». Суддя також поінформувала, що наступний рік буде роком адміністративної юстиції. Із цієї нагоди готується видання Кодексу адміністративного судочинства в рішеннях ВС з QR-кодами для оперативного ознайомлення з повним текстом судових рішень.

Детальніше з презентацією можна ознайомитися за посиланням.

Під час профільної сесії «Захист активів» суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Ірина Кондратова розповіла про актуальну практику Верховного Суду щодо оскарження реєстраційного рейдерства й запропонувала до уваги презентацію «Оскарження реєстраційного рейдерства». Суддя КГС ВС нагадала, що до 2018 року такі спори розглядалися переважно судами адміністративної юрисдикції. Проте протягом 2018–2019 років Велика Палата ВС змінила юрисдикційну належність таких категорій справ, застосувавши єдиний концептуальний підхід, який не залежав від того, чи йшлося про реєстраційні дії або записи, вчинені на підставі Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» чи Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Спікерка наголосила, що ВП ВС, визначаючи характер спору як приватноправовий, орієнтувалася на суть спору, а не на визначений позивачем суб’єктний склад учасників справи.

Щодо спорів, пов’язаних з оскарженням наказів Міністерства юстиції про скасування реєстраційних дій, також відбулася аналогічна зміна юрисдикційності. Визначаючи спір корпоративним чи цивільним, ВП ВС вважала, що він існує не між позивачем та Мін'юстом, а між особою, яка звернулася до Мін'юсту, вважаючи свої права порушеними, та особою, реєстрацію речового права чи права на частку в капіталі юридичної особи якої було скасовано Мін’юстом за такою заявою. Тобто між тими особами приватного права, які одночасно заявляють свої права на частку в капіталі чи об’єкт нерухомого майна, не погоджуючись із проведеними реєстраційними діями чи їх скасуванням. Участь Мін’юсту в таких спорах як співвідповідача не змінює приватноправовий характер спору.

За словами Ірини Кондратової, ВП ВС, визначаючи характер спору як приватноправовий, орієнтувалася на суть спору, а не на визначений позивачем суб'єктний склад учасників справи та вважала, що такий спір виникає саме між юридичними та фізичними особами, одна з яких має зареєстроване право, а інша його оспорює. Державний реєстратор чи Мін’юст у таких спорах може бути співвідповідачем, але не може бути єдиним відповідачем, адже в нього немає і не може бути спору про цивільне право чи корпоративного спору з позивачем. Вимоги до Мін’юсту мають похідний характер, і їх задоволення залежить від того, як буде вирішений спір про право.

Єдиний виняток становлять спори, у яких оскаржуються реєстраційні дії з реєстрації юридичної особи чи припинення юридичної особи. У таких справах ВП ВС визначала, що спір є господарським, а не адміністративним через те, що він є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Детальніше з презентацією можна ознайомитися за посиланням.

У межах сесії «Розвиток судової практики» суддя судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі ВС Володимир Студенець ознайомив присутніх із презентацією «Новели вирішення корпоративних спорів», нагадавши про існуючі способи захисту корпоративних прав. Суддя також проаналізував висновки Великої Палати ВС, зокрема, щодо застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою та права спільної сумісної власності подружжя на частку та скасування держреєстрації юридичної особи — ОСББ.

Окремо зупиняючись на висновку ВП ВС щодо переведення прав покупця і моменту переходу корпоративних прав, Володимир Студенець наголосив, що укладення правочину з відчуження частки в статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Водночас моментом переходу корпоративних прав з частки в статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Щодо способу захисту порушеного права суддя КГС ВС звернув увагу на те, що попри судову практику юристам необхідно також звертати увагу насамперед на характер і фактичні обставини справи.

Детальніше з презентацією можна ознайомитися за посиланням.