Судді адмінсудів, представники ДПС та науковці обговорили проблеми правозастосування під час розгляду податкових спорів

Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, П’ятого апеляційного адміністративного суду, представники Державної податкової служби України, професорсько-викладацький склад Національного університету «Одеська юридична академія» 23 липня 2021 року в м. Одесі взяли участь у круглому столі «Актуальні питання правозастосування при розгляді податкових спорів».

Голова КАС ВС Михайло Смокович у вітальній промові зазначив, що як суди, так і податкові органи, дотримуючись людиноцентристського принципу, захищають права, свободи та інтереси платників податків. Він запевнив, що судді роблять усе для того, щоб на належному рівні розв’язувати спори у сфері оподаткування: зокрема, застосовують практику Європейського суду з прав людини, Європейського суду справедливості, а також залучають науковців для розроблення висновків щодо правозастосування.

Михайло Смокович також розповів, що податкове законодавство України і європейських країн дуже схоже, але відмінним є правозастосування. Отже, є сенс вивчати досвід різних країн, зокрема Польщі.

Захід проводили у форматі чотирьох тематичних сесій, на яких учасники обговорювали правові позиції Верховного Суду.

Під час виступу суддя КАС ВС Наталія Блажівська сказала, що судді дбають про єдність судової практики і про те, щоб судові рішення були мотивованими й зрозумілими для сторін, узгоджувалися з доктринальним тлумаченням, що відповідає європейським тенденціям.

Презентуючи практику Верховного Суду, вона роз’яснила питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення комісії контролюючого органу про відповідність платника податків критеріям  ризиковості. Суддя звернула увагу на висновок у справі №160/10287/19 про те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема задля запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. (Більше прикладів – у презентації за посиланням).

Висвітлюючи тему щодо несумісності статусу фіктивного підприємництва із легальною підприємницькою діяльністю та деяких інших аспектів нереальності господарських операцій, Наталія Блажівська, зокрема,  розповіла про справу № 160/3364/19, у якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України у справах № 810/5645/14, № 826/3477/13-а, № 826/15034/14.

 Як повідомила суддя, ця справа перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду.  У відповідній ухвалі про передачу справи КАС ВС зазначив, що норми матеріального права не можуть пов’язувати визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов’язковою наявністю вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво. Факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, якщо іншими наданими доказами рух товару і зміни в активах / зобов’язаннях платника податків підтверджуються. Як наслідок, існує нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених у вироках, які набрали законної сили. (Детальніше – у презентації за посиланням).

У фокусі уваги іншого доповідача – судді КАС ВС Ірини Желтобрюх були деякі особливості процесів доказування в межах податкової перевірки та під час здійснення правосуддя у податкових спорах, з урахуванням специфіки окреслених для обговорення проблемних питань під час другої сесії «Практика розгляду судами справ із наданням статусу належних і допустимих доказів первинним документам, ненаданим платниками податків під час проведення контрольно-перевірочних заходів».

«Каменем спотикання», що спричиняє множинність тлумачення, для цілей доповіді визначено правило, закріплене п. 44.6 ст. 44 ПК України. За цим правилом у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 цього пункту, платник не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники податкової звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника на час складання такої звітності.

Передусім суддя зазначила про загальність  вказаної норми матеріального права та  обов’язковість її врахування, в тому числі й судом, на підтвердження чого навела приклади із судової практики (постанова КАС ВС від 14 червня 2021 року у справі № 140/893/19).

Загальні вимоги до повноти і якості таких документів суддя розкрила на прикладі висновку КАС ВС, викладеного в постанові від 12 червня 2020 року у справі № 814/32/15, і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом із тим для повного розуміння та правильного застосування означених наслідків суддя на підставі аналізу приписів підпунктів 20.1.2, 20.1.6, 20.1.14 п. 20.1 ст. 20, пунктів 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, пунктів 73.3 ст. 73, пунктів 85.2, 85.4, 85.8 ст. 85, п. 86.7 ст. 86  ПК України та, на противагу їм, норм статей 1, 2, 5, частин 1, 4 ст. 9, частин 4, 5 ст. 44, статей 72, 74, 77, 79, 245 КАС України розмежувала процедури здійснення податковими органами контрольно-перевірочних заходів і судовий процес за їх метою та завданням; обсягом і змістом повноважень контролюючого органу й суду та кореспондуючим їм правам і обов’язкам платника (учасників процесу); предметом доказування і колом засобів доказування; порядком (стадіями), суб’єктами доказування; засадничими принципами та винятками.

Суддя наголосила на важливості точного і правильного визначення обсягу документів, щодо яких діє означене правило, та виснувала, що обумовлені наслідки поширюються на документи: що належать до предмета перевірки або пов’язані з ним; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов’язані із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань; зберігання яких є законодавчим обов'язком платника податків; вимога щодо надання яких містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

Щодо нових доказів, зокрема на спростування висновків податкового органу, наслідки, визначені наведеною нормою, не поширюються (постанова КАС ВС від 20 квітня 2021 року у справі №  560/1158/20), адже обмеження судом предмета дослідження призвело б до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.

На прикладі судового рішення від 9 лютого 2021 року у справі № 826/813/15 суддя наголосила й на необхідності чіткого фіксування обсягу наданих, як і ненаданих, на вимогу посадових осіб документів та обов’язкового встановлення їх значення та безпосередньої належності до предмета перевірки та спірних у справі обставин.

Суддя КАС ВС Олег Білоус висвітлив тему щодо поновлення судами строків на апеляційне / касаційне оскарження при зверненні контролюючого органу із повторними скаргами після повернення первинних скарг із причин несплати судового збору за відсутності бюджетних асигнувань.

Як роз’яснив доповідач, під час вивчення судової практики виявлено, що апеляційна інстанція залишає апеляційні скарги контролюючих органів без руху у зв’язку з відсутністю документа про сплату судового збору, а в разі неусунення недоліків у визначений строк такі апеляційні скарги повертають скаржнику.

При повторному зверненні з апеляційною скаргою контролюючий орган заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження і зазначає про неможливість сплати судового збору через неналежне фінансування і те, що апеляційна скарга вперше була подана в передбачені законом строки.

Суди апеляційної інстанції відмовляють у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку на подання апеляційної скарги, а наведені в клопотанні підстави визнають неповажними.

Олег Білоус поінформував, що для розв’язання виключної правової проблеми у зв’язку із суперечністю у правозастосуванні судами передбачених статтями 298 та 299 КАС України наслідків недоліків апеляційної скарги як у межах однієї юрисдикції, так і в межах різних юрисдикцій колегія суддів КАС ВС передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 640/3393/19.

ВП ВС, розглянувши цю справу, вказала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а невжиття суб’єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які їх зумовили, є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов’язані з дійсними істотними перешкодами своєчасному вчиненню процесуальних дій чи труднощами і підтверджені належними доказами.

Тобто з огляду на принцип належного урядування державні органи зобов’язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не має отримувати вигоди у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у цьому випадку – за рахунок платника податку у зв’язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду беруться до уваги під час вирішення питань щодо відкриття апеляційного і касаційного провадження суддями адміністративних судів.

У свою чергу в. о. Голови Державної податкової служби України Євген Олейніков розповів, що юристи податкової служби аналізують судову практику для того, щоб позбавити службу ризиків неправильного застосування законодавства у подальшій діяльності. За його словами, ДПС України дотримується тієї позиції, що посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, це стосується, зокрема, зусиль щодо реалізації судових рішень.