Ольга Ступак розповіла про судову практику щодо захисту прав тимчасово переміщених осіб

Про це суддя Касаційного цивільного суду Ольга Ступак розповіла під час інтерактивної дискусії щодо подолання викликів у сфері внутрішнього переміщення, а також успішних та невдалих практик забезпечення реалізації прав ВПО в рамках процесів перехідного правосуддя в Грузії та Україні, що відбулася 2 липня 2021 року. Організували захід Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, благодійний фонд «Право на захист» (Україна) та Consortium Legal Aid Georgia (Грузія).

Ольга Ступак виступила з доповіддю «Питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройного конфлікту, у судовій практиці». Вона зазначила, що на момент окупації АР Крим та початку збройного конфлікту на Донбасі в Україні не було нормативного підґрунтя для вирішення спорів щодо відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією. Постраждалі громадяни зверталися до компетентних органів виконавчої влади, але, не отримавши належного захисту, подали заяви до суду.

Доповідачка розповіла, що найбільш численною була категорія спорів про відшкодування шкоди за зруйноване майно внаслідок збройного конфлікту на сході України. Верховний Суд розглянув більше 40 таких справ і визнав право громадян на компенсацію від держави. Ольга Ступак звернула увагу юристів, що йшлося саме про компенсацію, а не власне відшкодування шкоди, оскільки Суд констатував відсутність нормативного врегулювання процедури відшкодування, розроблення якої є позитивним обов’язком держави. Водночас Верховний Суд постановив окрему ухвалу, в якій звернув увагу Кабінету Міністрів України на необхідність розроблення такого механізму, і він був розроблений. «Тому отримання компенсації не позбавляє постраждалих громадян у майбутньому звернутися до суду з вимогою про відшкодування шкоди за зруйноване майно», – сказала суддя КЦС ВС.

Надійшло також багато спорів про повернення депозитних вкладів за договорами, укладеними на території АР Крим. Позиція банків полягала в тому, що після анексії Криму вони втратили свої офіси на півострові та не мають інформації про відкриті в них вклади. У таких справах, якщо громадяни належним чином підтверджували існування договірних відносин із банками і були наявні документи про внесення коштів на банківські рахунки, з банків стягувалися депозити на користь вкладників.

Також була значна кількість трудових спорів за позовами громадян, які працювали на підприємствах, що залишилися на непідконтрольній території. Відповідно, люди втратили документи, що підтверджували наявність трудових відносин. У таких спорах роботодавці, головні офіси яких розміщені на підконтрольній Україні території, переважно посилалися на те, що документація щодо працевлаштування позивачів лишилася на непідконтрольній території і вони не знають, чи справді це їхні працівники. Однак судова практика в таких спорах пішла шляхом урахування інформації щодо працевлаштування з реєстрів Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. «Виходячи з інформації цих фондів суди встановлювали  наявність трудових відносин громадян із певними підприємствами і зобов’язували такі підприємства видати людям трудові книжки на підтвердження того, що вони працювали на підприємстві та в них є трудовий стаж», – сказала Ольга Ступак.

Крім того, вона зауважила, що сьогодні судам дуже складно розглядати сімейні спори, пов’язані із захистом прав дитини, якщо один із батьків проживає на непідконтрольній території. Йдеться про спори щодо визначення місця проживання дитини, встановлення способів участі у вихованні дитини, адже відповідно до СК України такі спори передбачають обов’язкову участь органу опіки і піклування. Тому, з огляду на важливість таких справ для захисту прав дітей, розуміючи, що відповідний висновок отримати неможливо, якщо один із батьків перебуває на непідконтрольній території, суди формально залучають відповідного суб’єкта і розглядають справу.

Доповідачка також розповіла, що основною проблемою під час розгляду справ, пов’язаних із захистом прав ВПО, залишається питання збору належних доказів.  Ідеться про підтвердження певних фактів, наприклад належності особі майна, що знаходиться на непідконтрольній території, його руйнування та ступеня руйнування тощо. «Учасники справи не мають можливості надати суду належні докази, оскільки суд не приймає документи органів самопроголошених "республік"», – зазначила суддя КЦС ВС. Вона додала, що суди застосовують «намібійські винятки», однак вони стосуються лише врахування інформації медичних документів для встановлення фактів народження та смерті. Тому, зауважила Ольга Ступак, законодавцеві треба думати, як розв’язати цю проблему, якими документами можуть бути підтверджені ті чи інші факти. «Вирішення цієї проблеми матиме велике значення й у майбутньому, коли постане питання про відшкодування шкоди, захисту прав власності громадян після повернення окупованих територій під контроль України», – наголосила доповідачка.