Правова визначеність є одним із найважливіших елементів принципу верховенства права, переконані судді ВС

Судді Верховного Суду взяли участь у круглому столі «Принцип юридичної визначеності: стандарти Ради Європи та практика судів України», проведеному 30 червня 2021 року спільно Верховним Судом, Національною школою суддів України та проєктом Ради Європи «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя». Під час заходу учасники ознайомилися зі стандартами Ради Європи та практикою держав – членів РЄ щодо застосування принципу юридичної визначеності, а також із практикою застосування цього принципу Конституційним Судом України та ВС.

Секретар Великої Палати ВС Вcеволод Князєв, вітаючи учасників заходу, наголосив, що правова визначеність є одним із найважливіших та фундаментальних елементів принципу верховенства права.

Суддя зазначив, що проблема відсутності єдності судової практики була актуальною для України багато років, проте тепер спільними зусиллями вдається її вирішувати. Цьому сприяє наявність таких процесуальних механізмів: передача справи на розгляд Великої Палати ВС у разі необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати або якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; передача справи на розгляд об’єднаної палати касаційного суду та ін.

Тим не менше, за словами судді, чимало викликів сьогодні залишаються актуальними. Наприклад, остаточне судове рішення може бути переглянуте на підставі встановлення Європейським судом з прав людини порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді цієї справи не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. З огляду на завантаженість трапляються випадки, коли справа розглядається ЄСПЛ уже після спливу десятирічного строку. Також дискусійним залишається питання зворотної дії рішень КСУ.

Наостанок Всеволод Князєв зауважив, що реальна реалізація принципу правової визначеності – це головний чинник, що сприятиме формуванню довіри суспільства до судової влади та позитивного іміджу судових інституцій.

Про принцип юридичної визначеності у практиці Верховного Суду розповів суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Василь Крат. Суддя зазначив, що касаційний суд має бути джерелом визначеності судової практики, а судові рішення – розумно передбачуваними. Свою доповідь він проілюстрував релевантними рішеннями у справах Великої Палати ВС і об’єднаної палати та колегій касаційного суду, які стосуються принципу юридичної визначеності.

Зокрема, ухвалою від 13 листопада 2019 року КЦС ВС передав на розгляд Великої Палати ВС справу № 216/3521/16-ц про компенсацію моральної шкоди за порушення договору. В ухвалі йдеться про те, що різний підхід до стягнення збитків та компенсації моральної шкоди і, відповідно, різні умови для застосування статей ЦК України, не можуть розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Колегія суддів КЦВ ВС вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики в спорах про стягнення компенсації моральної шкоди за порушення договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У цій справі 1 вересня 2020 року Велика Палата ВС виснувала: «Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб’єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».

Суддя звернув увагу також на постанову КЦС ВС від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, у якій вказано, що тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, серед іншого, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початку їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тобто день, у якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується; положення ст. 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях цього Кодексу міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила, передбаченого в ст. 253 ЦК України. Тому початок перебігу строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватися з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою.

Спікер вважає, що судді ВС мають визначитися з тим, як зміна правового висновку, з огляду на правову визначеність, має відображатися на судовій практиці, зокрема тих справах, які вже перебувають на розгляді першої та апеляційної інстанцій. Василь Крат переконаний, що в цьому контексті зміна правової позиції касаційного суду повинна відбуватися «на майбутнє».

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.