У НШС України стартувала підготовка працівників апарату ВС з питань кримінального судочинства

11 червня розпочалися в онлайн-режимі підготовка та підвищення рівня кваліфікації працівників апарату Верховного Суду, організовані Національною школою суддів України. Слухачі ознайомилися з різноманітними аспектами кримінального судочинства.

Суддя, заступниця голови, секретар Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду к. ю. н. Валентина Щепоткіна виступила з лекцією на тему «Способи забезпечення єдності судової практики у кримінальному судочинстві». За словами судді, єдність судової практики – це фундаментальний принцип як існування судової системи, так і відправлення правосуддя. Цей принцип діє давно і має величезне теоретичне та практичне значення для прогнозованості судових рішень, їх відповідності нормам КК України та КПК України.

«Треба пам’ятати про те, що єдність і однакове правозастосування релевантні лише до подібних правовідносин. Без оцінки фактичних обставин справи говорити про правильність чи неправильність застосування норм права – неправильно», – наголосила суддя.

Валентина Щепоткіна розповіла про еволюцію інституту єдності судової практики в кримінальному законодавстві та зауважила, що Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII КПК України доповнено двома статтями, які мають стати флагманом у питанні реалізації обов’язку утвердження єдності судової практики в кримінальному процесі. Мова йде про ст. 434-1 («Підстави для передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної або Великої Палати Верховного Суду») та ст. 434-2 («Порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду») КПК України. Саме ці статті містять механізми для забезпечення єдності судової практики. Суддя детально розповіла, як вони застосовуються Верховним Судом, та навела ілюстративні приклади. Валентина Щепоткіна нагадала про те, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати ВС, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

З лекцією на тему «Призначення покарання: перехід теорії в практику» виступив Расім Бабанли, керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, д. ю. н. Перше і найважливіше у цьому контексті – це мета покарання. Вона визначена в ст. 50 КК України: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Утім, можна спостерігати певну колізію зі ст. 65 КК України, в якій сказано про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Про кару в цій статті не йдеться. Окрім того, призначаючи покарання, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

За словами Расіма Бабанли, є чимало закордонних досліджень на тему раціональності призначення покарання. Наприклад, у США її вивчають уже понад століття, адже вважається, що мета покарання є фундаментальною й необхідною умовою для встановлення міри покарання – релевантної суспільно-небезпечному діянню. Зрештою, не маючи переконливих доказів про те, що покарання сприяє виправленню, дедалі популярнішою стає теорія пропорційності. «Ця теорія про те, що покарання має бути співмірним ступеню тяжкості злочину. Пропорційне покарання не декларує реабілітації чи виправляння особи, але є вагомим стримуючим фактором», – додав лектор.

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду к. ю. н. Ольга Булейко в ході своєї лекції поділилася правовими позиціями суду касаційної інстанції з призначення покарання.

Серед іншого, суддя детальніше зупинилася на таких висновках:

• У ч. 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м’якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов’язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення (постанова ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 298/95/16-к, провадження № 51-2501км18);
• Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються тяжкі наслідки, вчинені злочином. Тяжкими наслідками, завданими злочином, у наведеній статті слід розуміти ті суспільно небезпечні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватися смерть однієї чи декількох осіб, значна шкода здоров'ю людей, майнова шкода у великому чи особливо великому розмірах тощо. Врахування зазначеної обставини як такої, що обтяжує покарання, не відповідатиме вимогам закону, якщо певна обставина (смерть особи) вже оцінена судом як кваліфікуюча ознака кримінального правопорушення (постанова ВС від 20 червня 2018 року у справі № 566/606/15-к, провадження № 51-1272зпв18).

Окрім того, Ольга Булейко розповіла про те, як призначати покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків. Такий випадок вона проілюструвала постановою ОП ККС ВС від 1 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18). Об’єднана палата зробила такі висновки щодо застосування норм права.

При визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК України (за сукупністю вироків).

При цьому скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв’язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст. 71 КК України, оскільки в такому разі апеляційний суд не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вироку в цій частині, а навпаки – посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально.

Підготовку та підвищення рівня кваліфікації працівників апарату ВС буде продовжено 18 та 25 червня. Зокрема, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду к. ю. н. Сергій Фомін розповість про особливості розгляду кримінальних проваджень за нововиявленими та виключними обставинами. Крім того, обговорюватимуть нюанси кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, способи забезпечення єдності судової практики у кримінальному судочинстві, а також актуальні питання застосування практики Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві.