Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Андрій Грушицький і Євген Петров прочитали лекції для адвокатів Волинської області під час вебінару «Актуальна судова практика з окремих питань». Захід, організований Радою адвокатів Волинської області, відбувся в м. Луцьку 5 червня 2021 року.
Андрій Грушицький виступив із доповіддю «Застосування судом ефективного способу захисту порушеного права. Актуальна практика Верховного Суду».
На початку він навів статистику розгляду справ судами цивільної юрисдикції, зокрема зазначив, що у 2020 році на розгляді КЦС ВС перебувало 38 226 процесуальних звернень і справ цивільного судочинства, з яких на кінець року розглянуто 27 245 звернень і справ (71,3 %). На розгляді місцевих загальних судів у минулому році перебувало понад 1,2 млн справ і матеріалів (розглянуто близько 0,9 млн). Доповідач звернув увагу на надмірне навантаження на суддів як першої та апеляційної інстанцій, так і Верховного Суду, зокрема КЦС ВС.
Перейшовши безпосередньо до теми доповіді, Андрій Грушицький навів низку постанов Великої Палати ВС щодо визначення ефективного способу захисту в судовому процесі. Так, ВП ВС зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить і від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Також суддя КЦС ВС навів основний принцип ефективного захисту – один спір має вирішуватися судами лише один раз, по одному спору має прийматися лише одне судове рішення.
Умовами для ефективного захисту права є:
Як один із перших випадків застосування алгоритму ефективного способу захисту в судовій практиці доповідач навів іще постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, в якій зроблено висновок, що відповідно до статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, що є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Крім того, Андрій Грушицький звернув увагу, що при вирішенні спорів сьогодні КЦС ВС застосовує ряд нових принципів, серед яких:
Євген Петров, доповідаючи на тему «Захист прав в іпотечних спорах. Судова практика Верховного Суду» навів низку постанов ВП ВС та Об’єднаної Палати КЦС ВС у відповідній категорії справ, на які слід звернути увагу адвокатам.
Окремо він порушив питання добросовісності в іпотечних відносинах. «Розумію, що адвокати намагаються захистити свого клієнта будь-яким шляхом, але не слід забувати, що суд має захищати інтереси добросовісного іпотекодержателя», – сказав доповідач.
Зокрема, суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 2 березня 2020 року у справі № 205/7997/16-ц, якою відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним, з дотриманням принципу добросовісності. Суд зазначив, що вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Проте сам собою цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним, а має бути ще доведено порушення права дитини.
Також Євген Петров навів приклад справи, коли при укладенні договору іпотеки іпотекодавець надав документи, що засвідчують його право власності на весь об’єкт іпотеки. Однак через сім років цей договір оскаржила особа, яка оформила спадок на 1/2 цього об’єкта. КЦС ВС не визнав у цій справі договір іпотеки недійсним, захистивши інтереси добросовісного іпотекодержателя.
Водночас доповідач наголосив, що принцип добросовісності іпотекодержателя можна застосовувати не завжди. Зокрема, коли йдеться про укладення договору іпотеки одним із подружжя без згоди другого, то останній може звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Також Євген Петров звернув увагу на постанову ВП ВС від 5 травня 2020 року у справі №161/6253/15-ц, у якій зроблено висновок, що поручитель і майновий поручитель є суб’єктами різних за змістом цивільних правовідносин, тому боржник за основним зобов’язанням і майновий поручитель – іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (ст. 541 ЦК України).
Доповідач сказав і про постанову ОП КЦС від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, в якій зроблено висновок, що виселення з іпотечного житла, набутого частково за кредитні, а частково за власні кошти, є неможливим без надання іншого житла з огляду на ст. 109 ЖК Української РСР (див. тут). Він зазначив, що з боку адвокатів, що представляють інтереси банків і фінансових установ, це рішення викликало певну критику. Однак Євген Петров наголосив, що відповідна норма встановлена законом, і Верховний Суд повинен її застосовувати.
Крім того, він розповів, що не можна реконструювати предмет іпотеки і потім сказати, що це інший об’єкт, а іпотека на нього вже не поширюється, звернув увагу на деякі особливості передачі в іпотеку земельних ділянок (якщо на такій ділянці знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, він передається в іпотеку разом з ділянкою, незалежно від того, кому належать будівельні матеріали; якщо на ділянці нерухомість, яка належить іншій особі, іпотекодержатель, що звернув стягнення на цю земельну ділянку, зобов’язаний надати цій особі такий самий правовий режим користування земельною ділянкою, який існував попередньо).
Також доповідач розповів про практику Верховного Суду щодо переходу зобов’язань за іпотекою, якщо право власності на об’єкт іпотеки переходить до іншої особи (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»), зокрема, коли таке право власності переходить до спадкоємців іпотекодавця. КЦС ВС зробив висновок, що спадкоємці приймають на себе не тільки права на спадкове майно, але й обов’язки за ним.
Із презентацією Андрія Грушицького можна ознайомитися тут.
Із презентацією Євгена Петрова можна ознайомитися тут.
_03_03.png)