Суддя Дмитро Гудима висвітлив практику Верховного Суду у справах щодо захисту честі, гідності та ділової репутації

25 травня 2021 року суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима взяв участь у регіональному семінарі «Взаємодія між суддями та журналістами», організованому Національною школою суддів України та проєктом Ради Європи «Правова освіта у галузі свободи слова в Україні».

Виступ у межах сесії «Європейські та національні стандарти відносин між судовою владою та ЗМІ» суддя присвятив огляду постанов Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації. Він поділив доповідь на три тематичні блоки.

Спершу доповідач виокремив випадки, коли розгляд позову не належить до юрисдикції суду через відсутність юридичного спору між сторонами. Йдеться про ситуації, коли позивач використовує цивільне судочинство не для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а з іншою метою. Такі позови не підлягають судовому розгляду (постанова КЦС ВС від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18).

Крім того, Дмитро Гудима охарактеризував ситуації, коли суд відмовив у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Доповідач виділив причини для такої відмови, позначивши їх умовними термінами:

1. «Дефект» відповідача: мова йде, наприклад, про випадки, коли відповідач не був належним (постанови КЦС ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 766/3332/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21303/17, від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц, від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18).
2. «Дефект» позивача: відмови у задоволенні позову зумовлюються, зокрема, статусом позивача як публічної особи, щодо якої межі критики є ширшими, ніж щодо особи приватної (постанови КЦС ВС від 21 березня 2018 року у справі № 752/21313/15-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 725/6601/18, від 4 листопада 2020 року у справі № 373/1994/17, від 23 травня 2018 року у справі № 486/813/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 766/12234/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 757/2533/16-ц), а також тим, що поширена інформація не стосується позивача (постанова КЦС ВС від 30 жовтня 2019 року у справі № 307/2803/16-ц).
3. Відсутність «дефекту» поширеної інформації: вона є достовірною (постанова КЦС ВС від 9 квітня 2019 року у справі № 910/10564/17) чи оціночним судженням (постанови КЦС ВС від 14 березня 2018 року у справі № 326/1359/14-ц, від 1 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, від 17 грудня 2018 року у справі № 646/8844/16-ц, від 5 грудня 2019 року у справі № 910/14928/18, від 3 лютого 2020 року у справі № 756/10721/17, від 16 березня 2020 року у справі № 306/29/18, від 3 червня 2020 року у справі № 343/1410/17).

Насамкінець суддя навів низку постанов Верховного Суду, коли суд задовольнив позови з огляду на недостовірність тверджень про факти (постанови КЦС ВС від 13 червня 2018 року у справі № 357/15927/15-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 607/11104/15-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).

Із презентацією Дмитра Гудими можна ознайомитися за посиланням – bit.ly/3vmfW37.