Верховний Суд навів ознаки фіктивного правочину та роз’яснив підстави визнання його недійсним

Позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, проданої нею у 2004 році зятеві, який оформив іпотеку в банку під заставу цієї квартири. Після укладення відповідних договорів позивачка залишилася власником нерухомого майна, була зареєстрована в квартирі, проживає в ній, сплачує всі комунальні платежі. Право власності на нерухоме майно за відповідачем було зареєстроване лише у 2016 році.

Позивачка вважала договір купівлі-продажу квартири фіктивним і недійсним, оскільки він укладений всупереч її дійсній волі та загальним засадам ЦК України.

Районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки оспорений договір укладено без реєстрації права власності та без передачі майна покупцеві. Відповідач (покупець) у квартирі не проживав і не проживає, не був зареєстрований за її адресою. Всі ці обставини свідчать, що сторони на виконання договору не виконали свої зобов’язання, тобто, укладаючи договір, вони не мали наміру створювати правові наслідки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування.

Суд визнав оспорюваний договір недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають їй відповідати.

Верховний Суд зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідач посилався на те, що оспорений договір відповідав волевиявленню сторін правочину. Позивачка не довела, а суди не встановили наявність умислу з певним спрямуванням волі у неї та відповідача.

Висновок суду про те, що оспорений договір не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, не було вчинено дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно, спростовується кредитним договором із банком, за умовами якого позичальник зобов'язаний використати кредитні кошти на придбання квартири в позивачки.

Сторонами договору також погоджено передачу позичальником в іпотеку банку придбаного нерухомого майна. Позичальник зобов’язався у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу провести його державну реєстрацію.

Оспорений договір нотаріально посвідчений, зареєстрований у відповідному реєстрі. Крім того, продавець повністю отримала від покупця кошти за квартиру до підписання договору купівлі-продажу, що не спростовано.

Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу вчинено без реєстрації права власності, не ґрунтується на законі, оскільки чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство пов’язувало виникнення права власності на майно саме з моментом реєстрації договору, а не з реєстрацією права власності на таке майно.

Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) буде розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень –  http://reyestr.court.gov.ua/.