Василь Крат розповів про судову практику щодо позовної давності для негаційного та рецисорного позовів

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат розповів про судову практику щодо позовної давності для негаційного та рецисорного позовів під час презентації збірника наукових статей «Строки. Позовна давність» за редакцією д. ю. н., професора, члена-кореспондента НАПрН України Інни Спасибо-Фатєєвої, у підготовці якого суддя взяв участь. Презентація відбулася 18 березня 2021 року в онлайн-режимі.

Василь Крат, зокрема, зазначив, що попри усталену судову практику періодично постають певні питання щодо застосування позовної давності до рецисорного позову (позову про оспорювання правочинів). Тож він зауважив, що, ураховуючи як сутнісну характеристику рецисорного позову, так і відсутність винятку щодо непоширення позовної давності на таку вимогу у ст. 268 ЦК України, до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. 

Крім того, суддя порушив питання застосування позовної давності до негаційного позову (позову про визнання недійсним нікчемного правочину). Василь Крат звернув увагу, що в практиці із цього питання є два періоди. Перший – до зміни Великою Палатою ВС підходу до допустимості пред’явлення негаційного позову. «У цей період допускалося пред’явлення негаційного позову та існував підхід, що оскільки правочин незалежний від того, чи пред’явлена вимога, тобто чи пред’явлений негаційний позов, то, звичайно, що позовна давність до такої вимоги застосована бути не може», – сказав доповідач. Для прикладу він навів правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17.

Другий – сучасний період – настав після ухвалення Великою Палатою ВС постанови від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у якій вона зробила висновок, що нікчемність правочину може констатуватися тільки в мотивувальній частині судового рішення і негаційний позов не є допустимим. «Звичайно, оскільки втрачається можливість пред’явлення негаційного позову, у принципі не можна поставити питання про застосування до такої вимоги позовної давності», – зауважив Василь Крат.

Доповідач також звернув увагу на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, у якій указано, що тлумачення частин першої і п’ятої ст. 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов’язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним (рецисорний позов) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов’язання (зокрема при застосуванні наслідків нікчемного правочину) початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов’язання. Тому положення ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов’язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.