Судді ВС пройшли підготовку для підтримання кваліфікації – набуті знання дадуть поштовх до розвитку судової практики

11 грудня 2020 року відбувся п’ятий, заключний, етап підготовки суддів Верховного Суду для підтримання їхньої кваліфікації. Онлайн-навчання  було організоване Національною школою суддів України у співпраці з проєктами Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні», «Підтримка конституційних і правових реформ, конституційне правосуддя та допомога Верховній Раді у проведенні реформ, спрямованих на підвищення її ефективності» та Координатором проєктів ОБСЄ в Україні.

З вітальними словами до суддів звернулися ректор НСШУ Микола Оніщук, заступник Голови ВС, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов, голова Касаційного адміністративного суду у складі ВС  Михайло Смокович, голова Касаційного кримінального суду у складі ВС Станіслав Кравченко, голова Касаційного цивільного суду у складі ВС Борис Гулько.

Зокрема, Богдан Львов подякував НШСУ за систематичну демонстрацію високого фахового рівня у підході до навчання та за застосування новітніх технологій. Він наголосив, що формат заходу є надзвичайно вдалим і практичним прикладом успішного навчання в таких складних умовах, у яких ми зараз перебуваємо. Богдан Львов висловив сподівання, що лише такими освітніми заходами судді не обмежаться, і в період між навчаннями у НШСУ вони займатимуться самоосвітою, постійно підвищуючи свій професійний рівень, та в своїх колективах і на зборах суддів у поточному режимі вирішуватимуть теоретичні питання, які виникатимуть у процесі роботи, що стане запорукою прийняття якісних судових рішень, за які не буде соромно, і через кілька років буде що згадати й чим пишатися.

Захід складався з тематичних сесій і вебінарів з урахуванням юрисдикцій кожного з касаційних судів. Спікером спільної сесії для суддів КГС ВС і КЦС ВС, яку модерувала проректор НСШУ Наталія Шукліна, став суддя Європейського суду з прав людини Ладо Чантурія (Грузія). Його доповідь була присвячена питанню аргументації судових рішень і «балансу» прав у цивільних справах із погляду ЄСПЛ. На початку лекції він нагадав про повноваження, компетенцію і функції ЄСПЛ та розповів про бачення ЄСПЛ щодо стандартного питання обґрунтованості судових рішень при розгляді цивільних справ національними судами.

Щодо «доктрини четвертої інстанції», то Ладо Чантурія зауважив, що хоча ЄСПЛ може прийняти питання до розгляду лише після того, як були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту, проте він не є четвертою інстанцією щодо національних судів, які застосовують законодавство держав-учасниць. У функції ЄСПЛ не входить усунення помилок факту або права, ймовірно скоєних національним судом, за винятком тих випадків, коли вони є порушенням прав і свобод, що захищаються Конвенцією. Як правило, ЄСПЛ погоджується з тлумаченням законодавства, яке застосовується національними судами, за винятком тих випадків, коли це тлумачення є «довільним або явно необґрунтованим» (рішення у справі «Бочан проти України»).

Якщо ж рішення національних судів є «явно необґрунтованим», то, на думку Ладо Чантурія, ЄСПЛ може встановити порушення Конвенції. Це поширюється на рішення у цивільних справах, якщо вони стосуються прав, закріплених у Конвенції. Хоча національні суди мають певну свободу розсуду при виборі аргументів у конкретній справі і прийнятті доказів, наданих сторонами, проте вони зобов’язані обґрунтовувати свої дії, вказуючи мотиви своїх рішень. Вимога обґрунтованості рішення не означає, що національні суди мають докладно обговорити кожен аргумент сторін. Ступінь необхідної мотивації рішення залежить від характеру цього рішення і може бути визначений тільки у світлі обставин конкретної справи. Однак якщо аргумент однієї зі сторін є вирішальним для результату судового розгляду, то він потребує конкретної і чіткої відповіді.

На думку судді ЄСПЛ, особливе значення також надається обґрунтованості судових рішень при зважуванні прав («баланс прав»), коли йдеться про захист прав, закріплених у Конвенції, які протистоять одне одному. У  справах, де потрібен баланс між правом на повагу до приватного життя і правом на свободу вираження поглядів, ЄСПЛ вважає, що результат розгляду скарги теоретично не повинен залежати від того, за якою статтею Конвенції була подана скарга, адже ці права заслуговують рівної поваги. Відповідно, свобода розсуду теоретично має бути в обох випадках однакова.

Крім того, Ладо Чантурія детально розглянув три кейси із судової практики ЄСПЛ, зокрема: рішення у справах «Дупате проти Латвії» (від 19 листопада 2020 року), «Родіна проти Латвії» (від 14 травня 2020 року) та «Бартая проти Грузії» (від 26 липня 2018 року).

Зі свого боку професор кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету імені Василя Стуса д. ю. н. Олена Беляневич висвітлила питання стосовно господарських санкцій, зокрема порядку їх застосування та повноважень господарського суду щодо зменшення їх розміру. Вона нагадала, що юриспруденція не визначає, які саме мають бути правила, норми чи принципи. Адже найважливішим є те, яку мету ставить законодавець у певній сфері і чи допомагає юриспруденція її реалізовувати. Так і в питаннях застосування санкцій важливим є те, які цілі ставляться перед учасниками господарських відносин, перед державою у цій сфері та на що загалом спрямоване регулювання відносин. Таким чином, коли ми застосовуємо санкції у цивільних відносинах (наприклад, неустойка) і коли йдеться про застосування штрафних санкцій у господарських відносинах, то ми маємо враховувати мету, з якою законодавець встановлює відповідні норми, і чи дають вони змогу досягати поставлених цілей.

Коли ми говоримо про врегулювання господарських відносин, у тому числі шляхом застосування заходів за порушення правил господарської діяльності або невиконання господарських зобов’язань, то йдеться про підтримання стабільності господарського обороту в його сукупності та в його різноманітних зв’язках. Це означає, що для нас важливо не лише, як відновлюється порядок, а й те, як це може впливати на інших учасників. Досягнення цієї мети зумовлює застосування з боку господарських судів економіко-правового підходу при прийнятті рішення у справі. Тому його застосування завжди може оцінити вплив судового рішення на права та інтереси позивача й відповідача у конкретному правовідношенні. Суд може застосовувати надані йому права і ЦК України, і ГК України: наприклад, зменшувати розмір неустойки, яка стягується за порушення, і застосування тих критеріїв, які визначені цими кодексами. На думку спікера, такий підхід дає змогу оцінити, як рішення може впливати на права інших суб’єктів, зокрема добросовісних набувачів майна, та загалом на певні галузі економіки.

Головний науковий співробітник Науково-дослідної лабораторії публічної безпеки громад Донецького юридичного інституту МВС України д. ю. н., професор, академік НАПН України Антоніна Бобкова винесла на обговорення питання щодо напрямів оновлення правової парадигми організації і здійснення господарської / економічної діяльності. Вона наголосила, що сьогодні дуже перебільшеним є твердження про те, що скасування ГК України і введення або перенесення лише його окремих норм у ЦК України не пов’язане з ризиком появи прогалин у регулюванні насамперед господарських відносин. За роки, які минули з часу прийняття ГК України, підготовлено багато проєктів законів, якими можна було осучаснити норми, від якихось відмовитися, адаптувати їх до існуючого стану економічних відносин. Проте жоден законопроєкт, який направлявся на всі рівні до тих чи інших відповідних профільних органів та відомств, у компетенції яких це питання, не був розглянутий і підтриманий.

На переконання доповідача, виходом із цієї ситуації однозначно мала б стати модернізація господарського законодавства, а ключовим у цій формі мало б бути оновлення правового регулювання організації здійснення господарської / економічної діяльності на основі комплексного перегляду законів, які регулюють відносини у сфері господарювання з подальшою підготовкою та прийняттям нового кодифікованого акта законодавства на заміну ним ГК України. І не важливо, як він називатиметься, головне – які завдання виконуватиме та які питання і проблеми зможе розв’язати. При цьому має залишатися незмінною мета такої модернізації – підготовка сучасної оновленої парадигми організації здійснення економічної діяльності в Україні для забезпечення конструктивного поєднання взаємоузгодження публічних і приватних інтересів у регулюванні економічної діяльності. Це має сприяти суттєвому покращенню правових умов для розвитку економіки України, забезпеченню рівного підпорядкування всіх учасників економічних відносин суспільно-економічному порядку та підвищенню рівня життя населення.

Професор кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого д. ю. н., професор, член-кореспондент  Національної академії правових наук України Інна Спасибо-Фатєєва виступила із доповіддю «Способи захисту права власності».

Вона розповіла про те, що таке захист права, які підстави такого захисту, що є об’єктом захисту та хто може виступати його суб’єктом. Зазначила, що захист – це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. При цьому виникає тріада: порушення, оспорювання і невизнання. І від того, на що спрямований захист, залежить формулювання позовних вимог. На прикладі кількох справ Інна Спасибо-Фатєєва пояснила можливі способи захисту права власності. Зокрема, зазначила, що коли порушено право власності — подається віндикаційний позов, а якщо воно визнається або оспорюється, то застосовується ст. 392 ЦК України «Визнання права власності».

Також доповідачка звернула увагу на співвідношення понять «захист» і «відповідальність». За її словами, вони пов’язані між собою, але «захист» – ширше поняття, і воно може містити поняття «відповідальність», а може і не містити.

Далі лекторка торкнулася питання об’єкта захисту як об’єкта права власності. Це можуть бути речі, складові частини речі, майно, майнове право, інтерес і навіть правомірні очікування. Щодо останнього Інна Спасибо-Фатєєва зауважила, що дехто правомірні очікування називає правом очікування, а якщо це право, то його можна і захищати. А дехто із суддів каже, що це не право, а інтерес.

Також вона зазначила, що ЦК України складові речей не називає речами, тобто вони не є самостійною річчю і, відповідно, об’єктом права власності, оскільки входять до іншого об’єкта. «За загальним правилом, все-таки, у нас окремі об’єкти права власності включають у себе складові, і віндиціювати ці складові окремо не можна», – зазначила Інна Спасибо-Фатєєва та навела для прикладу постанову КЦС ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 296/8984/14-ц.

Також вона зазначила, що у ст. 190 ЦК України дуже погано врегульовано майнове право, та чомусь законодавець не вносить необхідних змін. Зокрема, зауважила, що ч. 2 цієї статті визначає майнові права як неспоживану річ і визнає майнові права речовими правами, та звернула увагу на оборотоздатні та необоротоздатні майнові права.

Крім того, лекторка звернула увагу на постанову КЦС ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 638/21295/15-ц, у якій позовні вимоги – відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу, розцінені як неналежний спосіб захисту.

Зверталася увага на постанову Великої Палати ВС у справі № 183/1617/17 щодо права суду визначати спосіб захисту. Суд зазначив, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Завідувач кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого д. ю. н., професор, академік Академії правових наук України Микола Кучерявенко запропонував слухачам замислитися стосовно доктринальних положень податкового регулювання та їх значення для судової практики (щодо податку, податкового обов’язку, відповідальності).

Зокрема, він звернув увагу, що платник передає частину чесно зароблених коштів державі з умовою виконання нею певних завдань і функцій. Доповідач зазначив, що податкові відносини є найконфліктнішими, бо у платника податків виникає потреба знати, як мають бути витрачені ті гроші, які він передав державі у вигляді податку. Підвалини знаходження раціонального балансу інтересів між суб’єктами податкових правовідносин ніде в податковому регулюванні не представлені. У цій ситуації доктрина податку має бути певним чином переглянута з точки зору відповідальності держави.

Також Микола Кучерявенко звернув увагу на порушення принципу стабільності через ігнорування законодавцем процедур внесення змін до податкового законодавства, а саме недотримання піврічного терміну між прийняттям законодавчих змін до ПК України та набуттям чинності новими нормами. Цей строк потрібен для того, щоб після внесення змін до законодавства платник податків корегував свою діяльність таким чином, щоб виконувати податковий обов’язок надалі.

Про особливості застосування судами складових верховенства права (законність та заборона зловживання повноваженнями) розповіли науковий керівник Центру дослідження верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія» д. ю. н., професор, суддя Конституційного Суду України у відставці Микола Козюбра та виконавчий директор Центру дослідження верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія» к. н. ю. Володимир Венгер.

Микола Козюбра розповів про посібник «Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня: практика України», який є результатом дослідження щодо інструментів практичної реалізації верховенства права та його складових в українських політико-правових реаліях. Він поінформував, що зазначене дослідження ґрунтується на документах Ради Європи, зокрема на документі «Rule of Law Checklist» («Мірило правовладдя»), який був ухвалений Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) у березні 2016 року.  

Доповідач зазначив, що цей посібник є адаптацією стандартів, інструментарію та вимог Венеційської комісії щодо верховенства права для їх застосування у конкретних практичних ситуаціях в українській національній правовій системі.

Документи Ради Європи, покладені в основу цього посібника, акцентують на основних складових, основних принципах верховенства права, з якими найчастіше стикаються судді (законність, юридична визначеність, пропорційність, недопущення зловживання повноваженнями, доступ до правосуддя, рівність і недискримінація), розповів Микола Козюбра.

Він у своїй доповіді також розкрив зміст і особливості застосування принципу законності та запобігання зловживанню повноваженнями.

Володимир Венгер, розглядаючи принцип законності, звернув увагу на розвиток концепції «правового закону» та забезпечення його пріоритетного місця в системі нормативних актів держави.

Він зауважив, що законність на сьогодні, дуже часто транслюється і використовується, зокрема і в судових рішеннях, крізь призму досить формального позитивістського сприйняття, сприйняття законності як формального застосування закону, а не права. Тож коли йдеться про розвиток законності, важливим є її застосування крізь призму верховенства права – через концепцію правового закону, яка передбачає насамперед вихід на перше місце прав людини і розуміння права. Закон виступає у ролі форми вираження цього права, форми захисту, гарантування, механізмів реалізації прав людини.

Запобігання зловживанню повноваженнями слід розглядати через розвиток концепції «обмеження дискреційних повноважень» та поширення її за межі «адміністративно-управлінського» значення, зазначив доповідач.

Експерт Центру дослідження верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія» к. ю. н., доцент Олексій Цельєв у лекції щодо особливостей застосування судами складових верховенства права: юридичної визначеності та пропорційності, зазначив, що правова визначеність є однією з перших і найсуттєвіших вимог, яку людина пред’являє до права. Серед складових відповідності правовій визначеності – чіткість і передбачуваність законодавства, доступність і стабільність, дотримання принципу правомірних очікувань, стан законодавчого забезпечення, умови забезпечення юридичної визначеності, відповідність юридичних практик закону.   

Доповідач розповів, що правова визначеність у доктринальному аспекті може виявлятись як у статичній, так і в динамічній концепції. Під статичною концепцією мається на увазі прогнозованість і стабільність правил, чіткість та доступність для розуміння. Динамічна ж концепція притаманна розумінню гнучкості і здатності закону адаптуватися до змін через еволюційне тлумачення.

Крім того, Олексій Цельєв розповів про шляхи подолання невизначеності закону, а також навів приклади застосування адміністративними судами принципу правової визначеності.

У рамках підготовки суддів ККС ВС проректор НШСУ, суддя Верховного Суду України у відставці Володимир Мазурок запропонував до обговорення проєкт нового КК України, а саме дослідження його основних відмінностей від чинного.

Станіслав Кравченко підтримав узгодження норм кримінального законодавства з огляду на понад тисячу різних змін, внесених до чинного КК України з моменту його прийняття у 2001 році. Він також запевнив у готовності суддів ККС ВС долучитися до детального вивчення обговорюваного проєкту нового Кодексу та надання пропозицій щодо нього у разі внесення його як законопроєкту.  

Професор кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Наталія Гуторова розповіла учасникам заходу про концептуальні положення проєкту нового КК України та окремо зупинилася на інституті злочину. Загалом, зазначила доповідачка, структура нового документа передбачає дві частини – загальну та особливу, що поділені на книги, у межах яких визначені розділи, що й містять статті, які регулюють відносини між державою та особою, яка вчинила злочин. Що стосується поняття злочину, то у проєкті нового Кодексу запропоновано відмовитися від його визначення за принципом суспільної небезпеки та запозичити європейський досвід, зосередившись на злочині як протиправному діянні і діянні, яке відповідає складу злочину. 

Декан заочного факультету, доцент кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Юрій Пономаренко детально проаналізував новели щодо покарання, пробації та судимості у проєкті нового КК України як основних кримінально-правових засобів-установлень відповідальності особи у зв’язку із вчиненням нею злочину. У своїй доповіді він, зокрема, відслідкував трансформації видів покарань та відповідних санкцій, визначених  КК України, з 2001 року до зазначених у проєкті нового Кодексу.

Професор кафедри кримінального та кримінально-процесуального права факультету правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», директор з наукового розвитку і член правління Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк зосередив увагу суддів на особливій частині проєкту нового КК України та розкрив зміст книг про злочини проти прав людини; інтересів суспільства; власності, фінансів і господарської діяльності; інтересів держави; міжнародного гуманітарного права та міжнародного правопорядку. Окрім цього, він розповів про поняття, види та цілі застосування інших кримінально-правових засобів, визначених проєктом нового КК України. 

Підбиваючи підсумки, Микола Оніщук зазначив, що в рамках навчання з лекціями виступили 60 доповідачів. За його словами, формат навчання без припинення відправлення суддями правосуддя себе виправдав. Також виправдав себе комбінований характер навчання, яке передбачало лекції як для усього складу суду, так і окремо для різних касаційних судів. «Це дало змогу збалансувати загальну і спеціальну проблематику, цікаву для суддів різної юрисдикції», – сказав ректор НСШУ.

Він зазначив, що перед суддями виступили різні доповідачі: судді ЄСПЛ, члени Венеційської комісії, судді верховних судів різних країн, вчені, судді ВС, зокрема ВП ВС. Микола Оніщук зауважив, що такий підхід допоміг слухачам здобути різносторонні знання.

Микола Оніщук також висловив сподівання, що навчання було корисним та слугуватиме поліпшенню відправлення правосуддя в нашій країні, підвищенню рівня єдності правозастосовної практики, її сталості, що є одним із наріжних факторів підвищення довіри до системи правосуддя загалом.

Крім того, ректор НСШУ відзначив високу якість рішень ВС. Це говорить про те, що конституційні зміни щодо правосуддя себе виправдали. Він наголосив, що рішення ВС привнесли більше визначеності у правозастосування, у багатьох випадках вони стали зрозумілими, однозначними. Отже, сьогодні українська судова система рухається в правильному напрямі.

Голова Верховного Суду Валентина Данішевська подякувала НСШУ за організацію навчання та зазначила, що школа впоралася із цим своїм завданням: фахово були підібрані як лектори, так і теми лекцій. Водночас Голова ВС наголосила, що судді також щодня підвищують кваліфікацію самостійно: слухають лекції, читають книжки, також вони захищають кандидатські та докторські дисертації.

Крім того, Валентина Данішевська подякувала партнерам, які допомагали в організації навчання, це і Рада Європи, і Європейський Союз, і уряд США, а також Координатор проєктів ОБСЄ в Україні.

Голова ВС додала, що нові знання дадуть поштовх до розвитку судової практики, оскільки практика має і йти в ногу з часом, і бути стабільною. Тож тут необхідно шукати баланс.

Також Голова ВС наголосила, що курс, який прослухали судді ВС, має бути доступним і для суддів першої та апеляційної інстанцій. Адже судді всіх інстанцій мають «дивитися в одному напрямку», спільно розвиватися і досягати єдності практики настільки, наскільки це можливо.

Валентина Данішевська додала, що ВС узяв на себе зобов’язання приділити ще більше уваги поясненню своїх позицій не лише в суддівському колі, але й серед науковців і запропонувала організувати постійне спілкування суддів ВС із лекторами НСШУ, щоб доносити позиції ВС до суддівської спільноти.

Голова ВС також подякувала всім співробітникам НСШУ, зокрема й модераторам, і технічним працівникам, за чудово організоване навчання.