КАС ВС висловив позицію щодо видачі медичному закладу ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики

Подання суб’єктом господарювання недостовірних даних у документах, долучених до заяви про отримання ліцензії, є підставою для відмови у наданні такої ліцензії, а видана на підставі таких документів ліцензія підлягає анулюванню.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Міністерства охорони здоров’я України, за участю третіх осіб: комунального медичного закладу та Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації.

Суть справи полягає в тому, що фізична особа звернулася з адміністративним позовом до суду, у якому, зокрема, просила анулювати ліцензію, видану МОЗ комунальному медичному закладу на провадження господарської діяльності з медичної практики, а також здійснити відшкодування йому (позивачеві) моральної шкоди, завданої протиправними діями МОЗ України. Особа вважає дії МОЗ України щодо видачі такої ліцензії протиправними й такими, що порушують право на отримання якісних медичних послуг, оскільки під час проведення перевірки дотримання цим медзакладом ліцензійних умов провадження господарської діяльності було виявлено недостовірні дані у документах для отримання ліцензії.

Зі свого боку МОЗ послалося на те, що під час видачі медзакладу ліцензії не було відомо про недостовірність відомостей, зазначених у документах, поданих для отримання ліцензії, така недостовірність була виявлена лише під час проведення перевірки дотримання ліцензійних умов.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задоволено частково: визнано протиправними дії МОЗ України щодо надання комунальному некомерційному підприємству ліцензії на провадження медичної практики; зобов’язано Міністерство прийняти рішення про анулювання цієї ліцензії та стягнуто з відповідача на користь фізичної особи моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Суд касаційної інстанції виходив із положень ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), зі змісту якої вбачається, що однією з підстав для відмови у наданні ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики є недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії.

Згідно із п. 2.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом МОЗ України від 2 лютого 2011 року № 49 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), медпрактика провадиться на підставі ліцензії та за умови: наявності приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам; наявності приладів, обладнання, оснащення відповідно до табеля оснащення виробами медичного призначення; укомплектованості працівниками відповідно до розділу III цих Ліцензійних умов; наявності умов для вільного доступу осіб з інвалідністю.

Верховний Суд врахував, що відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб’єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії.

Виходячи з того, що на момент звернення до МОЗ України із заявою про видачу ліцензії існували обставини, які були підставою для відмови у видачі ліцензії, а саме наведення недостовірних даних у документах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії МОЗ України щодо видачі ліцензії є протиправними, а видана на підставі недостовірних даних ліцензія підлягає анулюванню. Колегія суддів КАС ВС також погодилась із судами попередніх інстанцій щодо розміру моральної шкоди, належного до відшкодування МОЗ України.

Верховний Суд також акцентував на тому, що у силу вимог ст. 49 Конституції України та ч. 1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» кожному гарантується право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а тому охорона здоров’я є специфічною сферою, яка перебуває під особливим державним контролем.

Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2020 року у справі № 826/1001/17 (адміністративне провадження № К/9901/23006/19, № К/9901/26793/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91504012.