Про інститут судового контролю за виконанням судових рішень йшлося на семінарі для суддів

Під час загальноукраїнського семінару «Контроль за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві» судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк, Альберт Єзеров, Наталія Коваленко ознайомили суддів адміністративних і загальних судів із судовою практикою у відповідних спорах. Захід, який відбувся 1 грудня 2020 року в онлайн-режимі, організовано Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів України.

Зі вступним та заключним словами виступила в. о. директора Одеського регіонального відділення НШСУ Тетяна Золотнікова. Тренерами у семінарі були також суддя Одеського апеляційного адміністративного суду Лариса Зуєва, суддя  Одеського окружного адміністративного суду Елла Катаєва, завідувач кафедри конституційного права НУ ОЮА, заступник голови комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України, член науково-консультативних рад ВС та КСУ Дмитро Терлецький.

Модерував захід суддя КАС ВС Альберт Єзеров.

Під час доповіді суддя КАС ВС Ян Берназюк зазначив, що зміни до Конституції України щодо правосуддя 2016 року зумовили появу нових підходів до механізму реалізації принципу обов’язковості виконання судового рішення під час вирішення публічно-правових спорів у зв’язку із закріпленням в Основному Законі України положення про те, що відповідальність за виконання судового рішення покладено на державу, а контроль за цим процесом – на суд, що ухвалив відповідне рішення.

Судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов’язковості судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).

Доповідач вказав на низку рішень Конституційного Суду України, у яких наголошено на важливості належного виконання судового рішення. З аналізу висновків  КСУ випливає, що принцип обов’язковості судових рішень є: складовою права особи на справедливий судовий захист; невід’ємною складовою права кожного на судовий захист інших конституційних прав і свобод людини і громадянина; видом державного захисту прав і свобод людини і громадянина; гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя.

Забезпечення виконання судового рішення є безпосереднім обов’язком держави, яка через національні організаційно-правові та процесуальні механізми повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення (детальніше з тезами доповіді можна ознайомитися у презентації).

Ознайомлюючи учасників семінару із правовими позиціями Верховного Суду щодо судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, суддя КАС ВС Альберт Єзеров нагадав, що встановлення такого контролю, відповідно до ст. 382 КАС України, є правом суду, який, проте, має враховувати, що невиконання рішень, постановлених національними судами, є системною проблемою України.

Приписами статей 382–383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як можливий варіант – накладення штрафу (в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду; визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця.

Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.

Доповідач зробив огляд судової практики, коли Верховний Суд вживає заходи судового контролю як суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

Суддя КАС ВС Наталія Коваленко ознайомила з практикою Верховного Суду у справах, у яких заміну сторони виконавчого провадження (відповідно до ст. 379 КАС України) застосовано як один із процесуальних засобів, за допомогою якого адміністративні суди забезпечують належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Доповідачка звернула увагу, що такі спори виникають через недосконалість законодавства як матеріального, так і процесуального, де не завжди сторони у позасудовому порядку у виконавчому провадженні можуть самостійно замінити сторони і отримати те, на що мають право за судовим рішенням.  

Наприклад, у справі № 2а-1350/08 щодо стягнення заборгованості зі сплати пені  КАС ВС вказав на солідарну відповідальність при виокремленні з боржника нової юридичної особи на двох солідарних боржників. Суд виснував, що коли після виділу неможливо точно встановити обов’язки особи за окремим зобов’язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов’язанням.

Розповідаючи про практику ВС у справах, у яких було замінено стягувача з особи, що померла, на її правонаступника-спадкоємця, Наталія Коваленко зауважила, що для вирішення таких спорів судді користувалися не лише національним законодавством, а й рішеннями ЄСПЛ. Проте зазначені проблеми розв’язано після внесення змін до процесуального законодавства і його вдосконалення. У ст. 379 КАС України з’явилася ч. 4, якою врегульовано, що положення цієї статті  застосовується також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.   

Суддя навела як приклад постанову КАС ВС у справі № 2а-15057/09/2670 про поновлення особи на посаді, коли було замінено боржника з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на правонаступника – Державну екологічну інспекцію України та Державну екологічну інспекцію у Київській області. Суд вказав, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) шляхом її приєднання до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що приєднується, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (держави) із працевлаштування працівників такої установи. Отже, не може бути такого, що держава, ліквідуючи органи влади, відмовляється від своїх зобов’язань.

Судді КАС ВС відповіли на численні запитання колег із судів першої і апеляційної інстанцій, взяли участь у дискусії зі спірних питань.