Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом (за період із 16 по 20 листопада 2020 року)

18 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула заяву про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі ВС від 25 жовтня 2019 року у справі № 4819/49/19 за виключними обставинами.

Ухвалою слідчого судді заявникові було відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність службових осіб прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Апеляційний та касаційні суди відмовили у відкритті провадження за скаргами заявника на зазначену ухвалу.

Звертаючись до Великої Палати ВС, заявник послався на Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3-180/2018(1644/18), яким визнано неконституційними положення ч. 3 ст. 307 КПК України щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.

Оскільки рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення), Велика Палата ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. (Постанова ВП ВС від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19)

Того ж дня Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу щодо звільнення відповідачки від сплати судового збору в апеляційному суді.

Місцевий суд стягнув із неї заборгованість за кредитом. Жінка оскаржила це рішення в апеляційній інстанції, але скаргу їй повернули, оскільки вона не сплатила судового збору.

При цьому заявниця клопотала про звільнення її від сплати судового збору через скрутний майновий стан, однак апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може звільнити від сплати судового збору тільки позивача, а заявниця є відповідачкою у справі.

КЦС ВС скасував ухвалу про повернення апеляційної скарги заявниці й направив справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що відповідно до ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони – тобто як позивача, так і відповідача, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати.  

Заявниця надала суду копію виписки Пенсійного фонду про її річний дохід, копії свідоцтв про народження дітей, які перебувають на її утриманні, та інші документи. Однак апеляційний суд не надав будь-якої оцінки доводам на підтвердження обставин незадовільного майнового стану заявниці. (Постанова КЦС ВС від 18 листопада 2020 року у справі № 753/22049/16)

19 листопада Касаційний адміністративний суд у складі ВС захистив права громадянки Таджикистану, яка оскаржила рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні її (позивачки) біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачка пояснила, що в країні громадянської належності їй загрожує небезпека, оскільки вона є дочкою одного із засновників Партії ісламського відродження Таджикистану, яка переслідується владою.

Як зауважив КАС ВС, при розгляді аналогічних справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв для вирішення питання про надання статусу біженця. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ДМС не надала належної оцінки викладеним позивачкою обставинам та доказам, належним чином не проаналізувала цієї інформації та не здійснила перевірки фактів.

Таким чином, оскаржуване рішення ДМС було скасовано, а відповідача зобов’язано повторно розглянути заяву позивачки. (Постанова КАС ВС від 19 листопада 2020 року у справі № 260/196/19)

Того ж дня Касаційний господарський суд у складі ВС розглянув справу за позовом Національного банку України до АТ «Київмедпрепарат» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги НБУ. Відповідач оскаржив ці рішення, посилаючись на порушення ч. 4 ст. 75 ГПК України.

КГС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення з дотриманням зазначеної норми процесуального права та правил про преюдицію.

Висновки судів у частині врахування обставин, встановлених господарськими судами в інших господарських справах, не суперечать висновкам ВС щодо правил преюдиції, а відповідач на власний розсуд трактує як положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, так і застосування цієї норми Верховним Судом.

Доводи скаржника щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України зводяться фактично до того, що положення цієї норми застосовуються лише у разі, якщо суб’єктний склад учасників справи, що розглядається, є тотожним складу учасників у іншій справі, в якій уже встановлені такі обставини.

Однак таке тлумачення відповідачем ч. 4 ст. 75 ГПК України не відповідає змісту цієї норми, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, можуть бути преюдиційними для іншої справи навіть у разі їх встановлення стосовно однієї особи, яка бере участь у справі.

Також КГС ВС вказав, що суди попередніх інстанцій, врахувавши правову природу (сутність) договору іпотеки (як заходу забезпечення основного зобов’язання), взявши до уваги зміни, погоджені та внесені сторонами у справі до договору іпотеки, проаналізувавши умови кредитних договорів та договору іпотеки з урахуванням змін до цих договорів, зокрема встановивши, що у кредитних договорах були визначені розміри кредиту, умови його надання, а в договорі іпотеки сторони узгодили, які зобов’язання забезпечуються іпотекою, та визначили майно, яким забезпечується ці зобов’язання, дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці позивача за іпотечним договором, правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій справі. (Постанова КГС ВС від 19 листопада 2020 року у справі № 910/21578/16)