Судді ВП ВС розповіли про ключові позиції, виклики та здобутки Великої Палати Верховного Суду

Секретар Великої Палати Верховного Суду Всеволод Князєв під час свого виступу на онлайн-конференції «Забезпечення єдності судової практики: правові позиції Великої Палати Верховного Суду та стандарти Ради Європи», що відбулася 20 листопада 2020 року, розповів про виклики, з якими стикалася Велика Палата упродовж трьох років роботи, про її здобутки та подальші завдання.     

Так, на розгляд Великої Палати ВС надійшло 5837 справ, у 2959 з яких було порушено питання юрисдикційної належності спору.

«Сторони нерідко зловживали можливістю передачі справи на розгляд Великої Палати, безпідставно зазначаючи у касаційній скарзі про порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. Така кількість справ перевантажувала Велику Палату і відволікала її від розгляду справ, які містять виключні правові проблеми чи підстави для відступу від раніше сформованих правових позицій», – зазначив Секретар Великої Палати ВС.

Також він звернув увагу на зміни до процесуальних кодексів, відповідно до яких було впроваджено додаткові умови передачі на розгляд Великої Палати справи, у якій постало питання юрисдикційної належності спору.

«Запроваджений підхід має низку переваг: неможливість зловживання з боку сторін можливістю передачі справи на розгляд Великої Палати ВС, можливість касаційних судів самостійно формувати юрисдикційну практику та розвантаження Великої Палати, адже після внесення цих змін протягом 2020 року на її розгляд надійшло всього 59 справ, у яких поставало питання юрисдикції спору», – зауважив Всеволод Князєв.

Водночас, за його словами, зазначені зміни мають і суттєві недоліки. Зокрема, можуть виникнути ситуації, коли два чи три касаційні суди, отримавши справу, з приводу юрисдикції якої ще немає сформованої практики, будуть паралельно формувати різну практику. Це може призвести до скасування судових рішень, пропущення строку позовної давності тощо. 

За три роки процесуальної діяльності Велика Палата ВС 73 рази відступила від позицій Верховного Суду України, 36 разів – від позицій касаційних судів у складі ВС та 18 разів – від своїх власних висновків.

«Трапляються ситуації, коли колегія касаційного суду передає справу на розгляд Великої Палати ВС, вважаючи за необхідне відступити від власної правової позиції, позиції іншої колегії того ж касаційного суду або палати. Однак це не передбачено законодавством. У такому випадку справа має бути передана на розгляд палати або об’єднаної палати відповідного касаційного суду», – підкреслив Секретар Великої Палати ВС.

Крім того, він навів деякі критерії визначення виключної правової проблеми, наявність якої є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати ВС.

Загалом на розгляд Великої Палати ВС надійшло 219 справ, що містять виключну правову проблему, 322 справи – за заявами про перегляд судових рішень за виключними обставинами та 141 справа – щодо оскарження рішень Вищої ради правосуддя.

У визначених законом випадках Велика Палата ВС діє також як суд апеляційної інстанції. Протягом 2017–2019 років кількість справ в апеляційному провадженні становила 22–25 %, а після запровадження нових процесуальних фільтрів у 2020 році – 70 % від загальної кількості справ.

На думку Всеволода Князєва, певні категорії справ слід вивести з-під юрисдикції Великої Палати ВС як суду апеляційної інстанції. Це стосується, зокрема, справ щодо кадрових рішень Президента України та зразкових справ.

Із презентацією Всеволода Князєва можна ознайомитися за посиланням.

Суддя ВП ВС Лариса Рогач проаналізувала практику застосування положень процесуальних кодексів щодо підстав передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати ВС, акцентувавши на тому, що підхід до застосування зазначених положень законодавства не може бути формальним, а має розглядатися у взаємозв’язку з вирішенням завдань судочинства.

У процесі застосування цих положень виявилися ситуації, які потребували тлумачення існуючих норм законодавства або доповнення процесуального регулювання. Так, суддя зазначила, що у постанові Великої Палати ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15 вказано на виявлені прогалини та неточності у законодавстві.

У цій справі постало питання стосовно того, що у положеннях КПК України інакше, ніж у інших процесуальних кодексах, регулюється питання щодо можливості передачі справи для відступу від висновку об’єднаної палати.

У згаданій постанові Велика Палата виклала позицію, згідно з якою якщо колегія суддів, палата, яка розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, то вона передає таке кримінальне провадження на розгляд цієї ж об’єднаної палати. Такий підхід є єдиним для всіх процесуальних кодексів.

Суддя ВП ВС Олена Кібенко розповіла про вплив рішень Великої Палати на законотворчу діяльність. Суддя навела приклади, коли при тлумаченні норми права виникало питання, чи не втручається суд у законодавчу площину, чи не підміняє законодавця шляхом створення нової норми замість тлумачення існуючої. Такі ситуації зазвичай виникають за наявності закону низької якості, який стає причиною різного тлумачення суддями та іншими правниками, або у випадку існування прогалин у правовому регулюванні.

Так, у постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 Велика Палата надала тлумачення ст. 88 «Про нотаріат» щодо строку звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. А вже 14 липня 2020 року Верховна Рада України внесла зміни до зазначеної статті та узгодила її з нормами ЦК України, фактично підтримавши позицію ВП ВС.

Крім того, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 Велика Палата дійшла висновку, що  особа, яка оскаржує постанови у справі про адміністративні правопорушення, зобов’язана сплачувати судовий збір, оскільки поняття «судовий збір» та «державне мито» є різними і пільги у цій категорії справ Законом України «Про судовий збір» не передбачені. Парламент після цього розробив законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо звільнення від сплати судового збору у зв’язку з оскарженням постанов у справах про адміністративні порушення» для уточнення законодавчої колізії, на яку звернула увагу ВП ВС.

Насамкінець суддя розповіла про заповнення прогалини у правовому регулюванні у постанові ВП ВС від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, що стосувалася питання правового статусу банків, щодо яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб почав виведення з ринку, але на певному етапі відповідні рішення Фонду та НБУ були скасовані судом. Велика Палата ВС дійшла висновку, що такі банки мають виводитися з ринку виключно як банки і під контролем Фонду, якщо не відновлено дію банківської ліцензії. А в травні 2020 року Верховна Рада ухвалила Закон, яким заповнила прогалину у нормативному регулюванні окресленого питання. При цьому підхід законодавця був дуже близьким до того, який застосувала Велика Палата, розглядаючи цю справу. 

Олена Кібенко звернула увагу на те, що неналежна якість закону та прогалини у правовому регулюванні найчастіше є причинами відсутності єдності у судовій практиці. І краще усувати такі причини не шляхом ухвалення постанов ВП ВС, що межує з перебиранням на себе функцій законодавця, а внесенням відповідних змін до законодавства.

Із презентацією Олени Кібенко можна ознайомитися за посиланням.

У своєму виступі суддя ВП ВС Олег Ткачук звернув увагу на особливості дії принципу спеціалізації суддів у Великій Палаті ВС.

«Судоустрійний принцип спеціалізації судів і суддів є одним із тих фундаментів, який забезпечує ефективне і справедливе правосуддя, що здійснюється у належному суді висококваліфікованими у цій галузі юристами. Дотримання вказаного принципу має забезпечуватися в усіх судах України. Водночас процесуальні кодекси не визначають окремого порядку розгляду справ Великою Палатою. Вони лише містять вказівку на те, що цей порядок має свої особливості. Очевидно, що процедура розгляду справ Великою Палатою має визначатися за правилами того судочинства, в якому відкрито касаційне провадження, або за правилами того судочинства, у якому справа була розглянута», – зазначив суддя.

За його словами, для забезпечення дії судоустрійного принципу спеціалізації Велика Палата вирішила, що суддею-доповідачем у справі має бути представник тієї юрисдикції, з якої справа надійшла.

«Це цілком виправданий підхід. Однак не все так просто, адже усі судові рішення ухвалюються у Великій Палаті колегіально. Тобто навіть за умови передачі справи судді-доповідачу, наприклад, кримінальної юрисдикції, вирішальне значення для подальшої долі справи має думка не тих суддів, котрі спеціалізуються на вирішенні кримінальних справ, а суддів інших спеціалізацій. У цьому є особливості роботи ВП і вони мають бути вирішені і в законодавчому порядку, і у практиці самої Палати», – зауважив Олег Ткачук.

Презентація судді ВП ВС Дмитра Гудими була присвячена питанню, які правовідносини є подібними. Він, зокрема, звернув увагу на терміни «подібний» і «тотожний» у процесуальних кодексах, вказав на те, що слід враховувати для визначення подібності правовідносин, та проаналізував відповідну практику ВП ВС.

Із презентацією Дмитра Гудими можна ознайомитися за посиланням.

Суддя ВП ВС Олена Ситнік виступила із доповіддю щодо визначення юрисдикції спорів за участю фермерських господарств. Вона розкрила питання стосовно розмежування адміністративних, цивільних та господарських спорів, а також вказала на визначальні ознаки публічно-правових і приватноправових відносин.

Із презентацією Олени Ситнік можна ознайомитися за посиланням.

Суддя ВП ВС Олександр Прокопенко розповів про практику розгляду адміністративних справ, які містять виключну правову проблему або передані для відступу від раніше викладених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

«Включені до процесуального законодавства категорії, такі як виключна правова проблема, забезпечення розвитку права, формування єдиної правозастосовної практики, не мають нормативного визначення і фактично є оціночними поняттями, а тому потребують нормативного тлумачення. Як свідчить практика розгляду Великою Палатою справ, що містять виключну правову проблему, навіть при прийнятті їх до розгляду та ухваленні остаточного судового рішення у постановах доволі часто констатується відсутність у справі виключної правової проблеми як такої. А це можна встановити, лише безпосередньо досліджуючи обставини справи», – зазначив суддя.

Олександр Прокопенко також повідомив, що загалом на розгляд Великої Палати ВС передано 31 адміністративну справу, що містить виключну правову проблему, з них розглянуто по суті – 25. Крім того, у 22 постановах у адміністративних справах йдеться про відступ від раніше сформованих правових позицій.

Суддя ВП ВС Олександр Золотніков розповів про практику розгляду Великою Палатою справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів. Він, зокрема, звернув увагу на те, що у розгляді цієї категорії справ не бере участі Голова ВС, оскільки вона входить до складу ВРП. Водночас у процесуальних кодексах міститься вказівка на те, що кількість суддів при колегіальному розгляді справ має бути непарною. Натомість максимальний склад Великої Палати під час розгляду скарг на рішення ВРП становить парну кількість суддів.

«Думки суддів при розгляді спору можуть розділитися, і жодна із позицій не набере більше половини голосів. Як за таких обставин має діяти Велика Палата, закон не визначає», – зауважив суддя.

У презентації на тему «Висновки щодо норм кримінального права у рішеннях Великої Палати Верховного Суду» суддя ВП ВС Наталія Антонюк звернула увагу на правові позиції щодо:

– кваліфікуючої ознаки проникнення у приміщення;

– дії в часі норми про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання;

– кваліфікації дій за ч. 2 ст. 365 КК України;

– звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням із потерпілим;

– врахування стану алкогольного сп’яніння як обставини, що обтяжує покарання у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

Суддя проаналізувала висновки щодо норм кримінального права, які були зроблені у кримінальних провадженнях, що передавалися для вирішення питань кримінального процесуального права. Зокрема, йдеться про висновки щодо застосування норм матеріального права про незаконне поводження зі зброєю, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності та кваліфікацію посягання на життя працівника правоохоронного органу.

Звернула увагу суддя і на позиції Великої Палати щодо застосування окремих процесуальних норм.

Із презентацією Наталії Антонюк можна ознайомитися за посиланням.

Під час виступу, присвяченого перегляду судових рішень у кримінальному провадженні за виключними обставинами, суддя ВП ВС Олександра Яновська навела загальні показники розгляду Великою Палатою заяв про перегляд рішень на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК України у період із 15 грудня 2017 року по 1 жовтня 2020 року. Вона також розповіла про винятки з доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» і про умови, за яких можлива зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами.

Із презентацією Олександри Яновської можна ознайомитися за посиланням.

Відеозапис конференції доступний за посиланням.