Судді Верховного Суду розповіли про практику вирішення спорів за участю банків

Судді Верховного Суду взяли участь у конференції «Банківський сектор: доба змін», що відбулася 6 листопада 2020 року.

Доповідь судді Великої Палати ВС Олени Кібенко була присвячена правовим позиціям Верховного Суду у справах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Вона, зокрема, звернула увагу на проблематику розгляду справ за позовами Фонду до пов’язаних із банком осіб (акціонерів, керівників), поділилася міркуваннями щодо доцільності судового контролю за діями ФГВФО, а також навела практику Великої Палати ВС щодо визначення юрисдикції спорів за участю вкладників банку та Фонду.

Крім того, Олена Кібенко розповіла про підходи до розв’язання проблеми «недоліквідованих» банків, тобто тих установ, щодо яких суд скасував рішення Національного банку України про виведення з ринку.

Із презентацією Олени Кібенко можна ознайомитися за посиланням.

Під час свого виступу суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук висвітлив правові позиції Верховного Суду щодо захисту прав та інтересів сторін у кредитних спорах. Він, зокрема, проаналізував постанову об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі ВС від 18 вересня 2020 року у справі №  916/4693/15, у якій вказано на те, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.

За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

ОП КГС ВС також зазначила, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже, можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов’язання (у цьому випадку – на суму заборгованості за кредитом), визначеного в іноземній валюті, виключається.

Крім того, Олег Ткачук зауважив, що згідно з висновками Великої Палати ВС, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо застосування абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Пред’явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України вважається таким, що визначає новий строк виконання кредитного договору у повному обсязі. Тобто строк виконання кредитного договору є таким, що настав.

Із цього моменту кредитор втрачає право нараховувати проценти. Після зазначення у відповідному повідомленні / претензії на адресу боржника строку повернення заборгованості кредитор фактично і юридично на власний розсуд змінює умови виконання основного зобов’язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, змінює порядок і строк його виконання, термін повернення кредиту.

А в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 569/12107/15-ц Касаційний цивільний суд у складі ВС висловив позицію, згідно з якою ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

«Велика Палата ВС сформувала позицію, відповідно до якої дії реєстратора чи нотаріуса у спорах, пов’язаних з невиконанням договірних зобов’язань і реалізацією прав на іпотеку, тобто у тих справах, де існує спір не з реєстратором, а спір про право, про належність майна тій чи іншій особі потрібно вирішувати у порядку цивільного чи господарського судочинства. Розгляд подібних справ у порядку адміністративного судочинства не може вважатися правильним через відсутність у таких спорах публічно-правового характеру», – зазначив Олег Ткачук.

Суддя судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС Олександр Банасько розповів про актуальну судову практику Верховного Суду у справах про банкрутство за участю банків. Він, зокрема, звернув увагу на правові позиції щодо набуття статусу кредитора у справі про банкрутство, права кредитора на оскарження судових рішень, визначення розміру грошових вимог кредитора у результаті встановлення рішенням суду заборгованості у доларах США за кредитним договором.

Також суддя приділив увагу практиці КГС ВС у справах, що стосуються порядку визначення черговості задоволення вимог кредитора, забезпечених заставою майна боржника, заміни кредитора у справі про банкрутство на стадії апеляційного провадження та перебігу позовної давності за позовами арбітражного керуючого про визнання договору недійсним та за вимогами ліквідатора банкрута про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Із презентацією Олександра Банаська можна ознайомитися за посиланням.