Проблеми судочинства в зоні проведення ООС обговорили судді Донеччини і Луганщини з колегами з Верховного Суду

Представництво Норвезької ради у справах біженців (NRC) в Україні,  Верховний Суд в особі Касаційного цивільного суду у складі ВС та Асоціація розвитку суддівського самоврядування організували профільний форум на тему «Актуальні питання з розгляду спорів, пов’язаних із захистом прав фізичних осіб у зоні проведення операції Об’єднаних сил» для суддів апеляційних і місцевих загальних судів Донецької та Луганської областей. Захід відбувся 8–9 жовтня 2020 року у м. Святогірську (Донецька обл.).

Із доповідями на форумі виступили судді КЦС ВС Ольга Ступак, Наталія Сакара, Євген Петров та Андрій Грушицький. У вітальних словах вони подякували Норвезькій раді у справах біженців за її небайдужість до проблем на Сході України та активну позицію у цьому питанні, адже NRC є одним з найактивніших організаторів актуальних заходів для суддів та інших юристів у зазначеному регіоні. 

Ольга Ступак поінформувала учасників заходу про роботу КЦС ВС, зокрема, в контексті забезпечення єдності судової практики, що є основним завданням Верховного Суду. З огляду на нещодавні зміни в процесуальному законодавстві вона розповіла про підстави передачі справ на розгляд Великої Палати ВС, а також звернула особливу увагу на підстави передачі справ на розгляд палати й об’єднаної палати КЦС ВС.

Багато питань, які попередньо надійшли доповідачам від суддів регіону, стосувалося можливості зупинення проваджень у справах, якщо справа в аналогічних правовідносинах перебуває на розгляді у Верховному Суді. Спікерка звернула увагу, що відповідно до ч. 10 ст. 252 ЦПК України провадження може бути зупинено лише тоді, коли подібна справа перебуває на розгляді палати, об’єднаної палати касаційного суду або ВП ВС. Якщо ж в аналогічній справі лише відкрито провадження касаційним судом, це не може бути підставою для зупинення провадження у справі судами першої чи апеляційної інстанцій.

Учасникам заходу було надано в електронному вигляді огляди судової практики КЦС ВС та перелік усіх рішень ОП КЦС за 2019–2020 роки.

Також Ольга Ступак розповіла про актуальні питання з розгляду спорів у кредитних правовідносинах. Ця категорія справ залишається найчисельнішою серед усіх справ, які розглядають суди цивільної юрисдикції. Тому, за словами доповідачки, забезпечення єдності судової практики в цій категорії справ є надважливим. Зокрема, вона звернула увагу на всі висновки ВП ВС за 2018–2019 роки, які докорінно змінили підходи в розгляді таких справ, а також на ключові рішення ВП ВС у цій категорії справ за 2020 рік (див. презентацію). 

Ольга Ступак наголосила на тому, що апеляційний суд, навіть переглядаючи рішення суду першої інстанції, має враховувати висновки палати, об’єднаної палати та ВП ВС, які існують на момент перегляду справи. «Апеляційні суди при перегляді судових рішень повинні враховувати актуальні висновки Верховного Суду, незважаючи на те, які правові позиції були на момент ухвалення рішення судом першої інстанції», – пояснила суддя ВС.

Наталія Сакара виступила з доповіддю «Новели цивільного процесу. Проблеми та практичні аспекти». Зокрема, вона розповіла, які справи підлягають розгляду в порядку наказного провадження, які – позовного (загального чи спрощеного), а які – в порядку окремого провадження. Доповідачка акцентувала на тому, що справи окремого провадження (щодо підтвердження юридичних фактів) не можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки в ЦПК України для кожної категорії справ окремого провадження передбачені особливості процедури їх розгляду (коло заявників, підсудність, перелік підготовчих дій, строки проведення судового засідання тощо), а також навела деякі вимоги про встановлення фактів, що не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Крім того, вона роз’яснила сутність малозначності справ, визначила, в яких випадках справи є малозначними внаслідок прямої вказівки закону, а в яких суд повинен визнати їх такими на власний розсуд.  

Розглядалися критерії розмежування юрисдикції спорів. Наталія Сакара окремо проаналізувала кожен із критеріїв: наявність спору, суб’єктний склад, характер спірних правовідносин, відсутність вказівки в законі, що спір вирішується за правилами іншого судочинства, а також окремо звернула увагу на вимоги, які не підлягають розгляду в порядку будь-якого судочинства, тому що в них немає спору про право, із посиланням на практику ВП ВС (див. презентацію).

Суддя ВС зупинилася на юрисдикції спорів за  участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і навела практику, коли вони розглядаються за правилами адміністративного судочинства, а коли – цивільного, навела правові позиції щодо юрисдикції спорів, які виникають з кредитних правовідносин, щодо здійснення реєстраційних дій, розповіла про спори, які визнаються корпоративними (про визнання недійсним та скасування рішень гаражно-будівельних кооперативів, обслуговуючих кооперативів, адвокатських об’єднань, про визнання недійсними рішень ОСББ за позовом співвласника майна – члена ОСББ та ін.).

Також спікерка приділила увагу питанням зловживання процесуальними правами, новелам ЦПК України щодо процесу доказування.

Багато питань, які судді поставили доповідачам, стосувалися встановлення фактів у порядку окремого провадження за заявами тимчасово переміщених осіб. Наприклад, чи можливо встановити факт реєстрації шлюбу на тимчасово непідконтрольній Україні території. «Такий факт не визнається в порядку окремого провадження. Особа може приїхати на не окуповану територію й тут зареєструвати шлюб», – пояснив Євген Петров.

Окрім цього, він розповів про актуальну судову практику у спадкових спорах. Зокрема, учасників заходу цікавило, чи повинен суд приймати рішення щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом, якщо в спадковому реєстрі містяться відомості про складання спадкодавцем заповіту, але його зміст не відомий з причин того, що заповіт перебуває на тимчасово окупованій території України, і у зв’язку з цим не відомий час його відкриття. Суддя ВС зазначив, що з урахуванням необхідності захисту прав  та інтересів фізичних осіб таку справу слід розглянути, а коли стане відомим зміст заповіту, це буде нововиявленою обставиною, і справу можна буде переглянути.  

На запитання суддів, чи можна змінити у виконавчому провадженні особу померлого боржника його спадкоємцем, чи слід закрити провадження, а кредитор має заявити вимоги до спадкодавця на підставі статей 1281, 1282 ЦК України, Євген Петров навів практику ОП КЦС, згідно з якою в такій ситуації суд може замінити у виконавчому провадженні померлого боржника його спадкоємцем.

Поставили запитання і щодо можливості надання додаткового строку для прийняття спадщини з мотивів, що спадкоємець раніше не мав можливості виїхати з тимчасово окупованої території. Доповідач зазначив, що в такій ситуації необхідно аналізувати всі обставини справи: стан особи, яка звертається з такою заявою, її вік, подані нею докази щодо неможливості перетнути лінію розмежування тощо. «Оцінивши всі ці обставини в сукупності, суд має прийняти рішення, чи це поважна причина для надання додаткового строку», – сказав Євген Петров.

Запитали також про право на подання заяви про встановлення факту смерті в осіб, які не є родичами особи, що померла на тимчасово окупованій території. Зокрема, чи може особа, яка знає, що на неї складено заповіт, але вона не є близьким родичем спадкодавця, звертатися до суду із заявою про встановлення факту смерті останнього. Адже ст. 317 ЦПК України надає право звернутися до суду з такою заявою лише родичам померлого або їхнім представникам. Доповідач зазначив, що з огляду на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини слід враховувати, що такий заявник теж є зацікавленою особою у встановленні факту смерті, тож доцільно такі заяви приймати. Однак треба зважати не лише на наявність заповіту, але й на саме зацікавленість заявника.  

Андрій Грушицький виступив із доповіддю «Актуальні питання з розгляду спорів щодо відшкодування шкоди фізичним особам за зруйноване майно у зоні проведення операції Об’єднаних сил».  

Він зазначив, що згідно зі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться державою відповідно до закону, відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

Доповідач звернув увагу на постанову ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), в якій зроблено висновок, що передбачене у згаданій статті право на відшкодування шкоди з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від держави такого відшкодування за пошкоджений у період проведення АТО об’єкт нерухомості.

Водночас він зауважив, що відсутність у законодавстві України приписів щодо відшкодування власникові пошкодженого внаслідок терористичного акту майна не перешкоджає йому вимагати від держави компенсації на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Андрій Грушицький навів практику КЦС ВС щодо розгляду відповідних справ, у яких суд вказав на необхідність відшкодування державою саме компенсації за невиконання нею позитивного обов’язку розробити відповідний порядок, а не шкоди за збитки від пошкодження майна через терористичний акт (див. презентацію).

А 4 березня 2020 року в одній із таких справ (№ 237/557/18-ц, провадження № 61-47151св18) суд постановив окрему ухвалу, в якій рекомендував Кабінету Міністрів України розробити спеціальний порядок відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту майно, процедуру виплати такого відшкодування за пошкоджене в результаті терористичного акту майно, чіткі умови, необхідні для заявлення вимоги до держави про надання такого відшкодування.