Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський і судді Верховного Суду у Касаційному господарському суді Ганна Вронська та Надія Багай долучилися до підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих господарських судів, організованої Національною школою суддів України.
П’ятиденна програма підготовки охоплювала актуальні питання матеріального та процесуального права, застосування законодавства, європейських правових стандартів і сучасної судової практики. Навчання передбачало лекції, практичні заняття, обговорення правових позицій та обмін професійним досвідом.
Під час лекцій судді Верховного Суду висвітлили питання реалізації принципу верховенства права, актуальну судову практику у справах про банкрутство та неплатоспроможність, оскарження рішень органів управління ОСББ, а також особливості вирішення спорів, що виникають із договорів приватизації державного і комунального майна.
Вітаючи учасників навчання, Олег Васьковський подякував керівництву Національної школи суддів України, представникам її регіональних відділень, суддям Верховного Суду та всім спікерам за підготовку й проведення заходу. Він зазначив, що програма підготовки суддів дає можливість поглибити знання щодо застосування норм матеріального та процесуального права, ознайомитися з підходами до застосування права Європейського Союзу, практикою Суду ЄС, Конституційного Суду України та актуальною національною судовою практикою.
Говорячи про розвиток судової практики Верховного Суду, секретар судової палати КГС ВС наголосив на важливості реалізації принципів справедливості, розумності та добросовісності. Він зауважив, що сучасні стандарти добросовісної поведінки передбачають необхідність врахування прав і законних інтересів інших осіб та поваги до них. Водночас застосування цих принципів не означає відступу від вимог закону, адже їх реалізація здебільшого забезпечується належним тлумаченням законодавства, його переосмисленням і використанням наукових підходів.
У цьому контексті Олег Васьковський відзначив важливість професійного навчання та обміну досвідом для розвитку господарського судочинства, зміцнення репутації господарських судів і підтвердження їхньої ролі в забезпеченні економічної безпеки держави. «Сподіваюся, що спікери не лише поділяться з вами ґрунтовними знаннями та багаторічним досвідом, а й окреслять актуальні питання, які виникають на практиці», – зазначив він, побажавши учасникам плідної роботи, цікавих дискусій і нових знань.
Олександр Банасько провів дві лекції, присвячені верховенству права як основі здійснення правосуддя та актуальній судовій практиці у справах про банкрутство і неплатоспроможність.
Зокрема, він розглянув зміст принципу верховенства права крізь призму Конституції України (ст. 8 Конституції України), господарського процесуального законодавства (статті 2, 11 ГПК України), підходів Венеційської комісії та практики Європейського суду.
Доповідач проаналізував 8 ключових елементів верховенства права, закріплених в оновленому контрольному списку Венеційської комісії, ухваленому на її 145-му пленарному засіданні 12–13 грудня 2025 року (CDL-AD(2025)002): законність та ієрархічна вищість права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя в особі незалежних і безсторонніх судів; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом; конституційний перегляд; система стримувань і противаг.
Лектор зосередився також на аналізі практики Європейського суду з прав людини у господарських спорах. Він підкреслив, що втручання держави у право власності має бути законним і передбачуваним. У рішеннях від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд "Батьківська турбота" проти України» (заява № 5876/15) та від 9 січня 2025 року у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області проти України» (заява № 40633/15) ЄСПЛ наголосив: основна умова для того, щоб втручання вважалося сумісним зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, полягає в тому, щоб воно було законним, тобто мало підґрунтя в національному законодавстві. Це також стосується якості відповідного закону й вимагає, щоб він був доступним, чітким і передбачуваним у своєму застосуванні для зацікавлених осіб. Водночас ЄСПЛ зауважив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинна нести держава, і такі.
Олександр Банасько акцентував на важливості дотримання принципу юридичної визначеності, який вимагає, серед іншого, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів, і передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує на тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення (рішення ЄСПЛ від 26 червня 2018 року у справі «Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України», заява № 10640/05).
Надання дозволу товариству подати повторну апеляційну скаргу зі спливом значного проміжку часу та після початку виконання рішення суду на підставах, які, на думку ЄСПЛ, мали на меті не виправлення серйозних судових помилок, а лише перегляд і нове вирішення справи, свідчить про порушення національними судами принципу юридичної визначеності та «права на суд» заявника, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Ішлося на лекції й про гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Олександр Банасько зауважив, що хоча право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальним обмеженням (зокрема, щодо строків чи умов прийнятності скарг), такі обмеження не повинні забороняти чи скорочувати доступ особи до суду у спосіб або до такої міри, щоб була підірвана сама сутність цього права.
Доповідач у ракурсі цього питання звернув увагу аудиторії на рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України» (заява № 82560/17 та 6 інших заяв), у якій було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з обмеженнями у доступі до суду, зокрема через непосильну ставку судового збору для юридичних осіб.
«Передбачуваність правозастосування, належне обґрунтування судових рішень і послідовність практики є вирішальними факторами забезпечення юридичної визначеності та довіри до судової системи», – підсумував спікер.
Другу лекцію Олександр Банасько присвятив актуальним правовим висновкам Верховного Суду у справах про банкрутство та неплатоспроможність, які систематизовані щодо розгляду майнових спорів у межах справи про банкрутство, визнання недійсними правочинів боржника, застосування мораторію, процесуального статусу арбітражних керуючих і кредиторів, субсидіарної та солідарної відповідальності, особливостей ліквідаційної процедури та процедур неплатоспроможності фізичних осіб тощо.
Розглядаючи питання про застосування ст. 7 КУзПБ, суддя проаналізував підходи Верховного Суду до визначення предметної юрисдикції спорів за участю боржника. Зокрема, йшлося про розмежування господарської й адміністративної юрисдикцій у податкових спорах та значення правової природи спірних правовідносин для визначення компетентного суду.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 та від 1 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) сформульовано висновки щодо належності спорів за позовом боржника про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення до адміністративної юрисдикції.
Натомість у постанові КГС ВС від 14 липня 2026 року у справі № 904/5051/24 (904/420/26) сформульовано висновок про те, що спір про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства в межах провадження у справі про банкрутство, оскільки внесеними Законом України від 19 вересня 2024 року № 3985-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» (тобто після прийняття зазначених вище постанов ВП ВС) змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено, зокрема, імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України. Власне, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Окремо Олександр Банасько зупинився на постанові КГС ВС від 9 квітня 2026 року у справі № 914/466/23 (914/893/25), у якій розглянуто питання визначення належного суду для вирішення майнового спору, коли і позивач, і відповідач перебувають у процедурах банкрутства. Вирішальним для визначення юрисдикційності спору в такому разі є те, що спірні правовідносини пов’язані з вибуттям коштів з активів позивача та спрямовані на їх повернення до ліквідаційної маси саме цього боржника, у зв’язку із чим такий спір підлягає розгляду в межах справи про його банкрутство.
Звернув увагу суддя і на правові висновки Верховного Суду щодо відповідальності керівників боржника за несвоєчасне звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
На прикладі постанов КГС ВС від 25 лютого 2025 року у справі № 914/1200/21, від 10 березня 2026 року у справі № 910/11390/20 та від 26 березня 2026 року у справі № 922/1023/21 він висвітлив питання правової природи солідарної відповідальності та визначення її розміру.
Суд у постановах акцентував на необхідності враховувати деліктну природу солідарної відповідальності за ч. 6 ст. 34 КУзПБ і визначенні її розміру з огляду на майнову шкоду, заподіяну кредиторам неправомірною бездіяльністю керівника боржника. При цьому розмір відповідальності не може автоматично ототожнюватися із загальною сумою кредиторських вимог без урахування можливості їх погашення за рахунок майна боржника, зокрема активів, повернутих до ліквідаційної маси.
Олександр Банасько зупинився й на питаннях щодо оцінки добросовісності боржника та переходу між судовими процедурами у справах про неплатоспроможність фізичних осіб.
Зокрема, у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 26 травня 2022 року у справі № 903/806/20 розглянуто особливості регулювання інституту неплатоспроможних осіб та роль арбітражного керуючого у справі про неплатоспроможність фізичної особи з наголошенням на встановленні законодавцем принципу добросовісної поведінки боржника – фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності в судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише чесний і сумлінний боржник.
Суддя розповів учасникам навчання про справи, передані на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, зокрема щодо: права кредитора оскаржувати ухвалу про відкриття провадження про неплатоспроможність і критеріїв оцінки добросовісності фізичної особи на цій стадії (справа № 910/3533/24); статусу заінтересованої особи (ст. 1 КУзПБ) та у визначенні: чи набуває заінтересованості особа, яка отримала право вимоги після відкриття провадження; чи переходить цей статус до правонаступника автоматично; яким є процесуальний порядок встановлення й спростування такого статусу судом (справа № 910/425/24) тощо.
Ганна Вронська представила судову практику щодо оскарження рішень органів управління об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Суддя ознайомила слухачів із правовими підходами Верховного Суду до визначення підстав недійсності рішень загальних зборів ОСББ, дотримання процедури їх скликання та проведення, належного повідомлення співвласників, підрахунку голосів і встановлення порушення прав позивача. Зокрема, у постанові КГС ВС від 15 січня 2026 року у справі № 910/14080/24 підтверджено відсутність підстав для визнання рішень загальних зборів недійсними за умови дотримання законодавчих вимог та недоведеності порушення прав співвласника.
Питання проведення письмового опитування та врахування голосів співвласників було висвітлено на прикладі постанови КГС ВС від 2 лютого 2026 року у справі № 908/1777/24. У ній зазначено про можливість ухвалення рішень не лише безпосередньо під час загальних зборів, а й шляхом письмового опитування протягом 15 календарних днів після їх проведення. Під час визначення результатів голосування враховуються як голоси, подані на зборах, так і голоси співвласників, отримані під час письмового опитування. Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 910/18946/19.
Ганна Вронська проаналізувала постанову КГС ВС від 12 лютого 2026 року у справі № 922/1552/25 щодо правових наслідків процедурних недоліків під час ухвалення рішень загальними зборами ОСББ. Верховний Суд наголосив, що незначні недоліки в оформленні результатів голосування не можуть самі по собі бути підставою для визнання відповідних рішень недійсними, якщо вони підтримані більшістю співвласників і не мають ознак дискримінації. При цьому суд має враховувати специфіку діяльності ОСББ як неприбуткової організації та утримуватися від надмірного втручання в питання спільного управління майном. Відповідний підхід відображено і в постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 904/1711/22.
Крім того, суддя навела постанову КГС ВС від 14 січня 2026 року у справі № 925/1351/24, у якій розглянуто питання доведеності порушення прав співвласника та забезпечення балансу інтересів інших членів ОСББ. Верховний Суд зазначив, що під час вирішення спору про визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення прав та законних інтересів позивача, а також оцінити наслідки скасування такого рішення для інших співвласників. Зокрема, визнання недійсними рішень щодо обрання органів управління через значний проміжок часу може створити правову невизначеність для всіх співвласників і самого об’єднання.
Надія Багай прочитала лекцію на тему «Особливості розгляду спорів, що виникають з договорів приватизації державного та комунального майна». Вона проаналізувала законодавче регулювання приватизаційних правовідносин, визначення судової юрисдикції, особливості оскарження результатів приватизації, застосування позовної давності та розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації. Зупинившись на питанні щодо юрисдикції, суддя звернулася до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 826/11186/18, у якій визначено, що Фонд державного майна України під час приватизації реалізує повноваження власника, а не владні управлінські функції, тому відповідні спори мають приватноправовий характер.
Розмежування господарської, адміністративної та цивільної юрисдикцій суддя продовжила розглядати на прикладі постанов Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 813/2616/18 та від 12 травня 2020 року у справі № 925/308/18. У них наголошено, що участь суб’єкта владних повноважень або фізичної особи у приватизаційних правовідносинах сама по собі не визначає судову юрисдикцію. Вирішальне значення мають характер спірних правовідносин і предмет спору. Цей підхід також відображено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 613/735/21 щодо оскарження правочинів із земельними ділянками, укладених у зв’язку з процедурою приватизації державного підприємства.
Ще одне важливе питання, на яке звернула увагу Надія Багай, – застосування спеціальних строків позовної давності у приватизаційних спорах. Лекторка навела постанову КГС ВС від 1 лютого 2024 року у справі № 916/411/23, у якій розглянуто застосування положень ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Зокрема, цією нормою передбачено тримісячний строк позовної давності для визначених законом вимог щодо результатів малої приватизації та договорів купівлі-продажу відповідних об’єктів. У контексті зазначеної постанови йшлося й про особливості обчислення спеціальної позовної давності та її продовження на період дії карантину, запровадженого у зв’язку з поширенням COVID-19, а також про питання застосування відповідного законодавчого регулювання до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності.
Завершуючи розгляд судової практики, суддя зупинилася на підставах розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації. Зокрема, у постанові об’єднаної палати КГС ВС від 7 лютого 2025 року у справі № 910/5663/22 (910/7708/17) розмежовано випадки, коли для розірвання приватизаційного договору необхідно встановити істотність порушення зобов’язання, та випадки, коли така додаткова оцінка не вимагається. Якщо порушення належить до передбачених законодавством виключних умов розірвання договору з урахуванням установлених законом обмежень і визначеного договором критичного значення неналежного виконання, договір підлягає розірванню без додаткового встановлення істотності порушення за критеріями ст. 651 ЦК України. В інших випадках застосування цього способу захисту потребує оцінки істотності допущеного порушення. Такий підхід має значення для належного застосування спеціального приватизаційного законодавства та загальних положень цивільного права.
Із презентаціями суддів можна ознайомитися за посиланнями:
презентації Олександра Банаська
– https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Bankrutsvo_neplatospromozhnist.pdf;
презентація Ганни Вронської – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Sud_prakt_VS_sporu_OSBB.pdf;
презентація Надії Багай – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Osobl_rozgl_sporiv_dogovoru_pruvatuzacii_derzh_komyn_maina.pdf.
_03_03.png)