Судова практика у цивільних справах: судді ВС у КЦС виступили на семінарі для суддів місцевих та апеляційних судів

Судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Андрій Грушицький, Ігор Гулейков і Руслан Лідовець виступили тренерами на семінарі для суддів місцевих та апеляційних судів «Судова практика у цивільних справах: актуальні позиції Верховного Суду», який відбувся в Ковельському міськрайонному суді Волинської області.

Під час заходу Андрій Грушицький висвітлив процесуальні питання, що виникають при визначенні належного складу учасників цивільної справи. Зокрема, він нагадав,  що позивачами і відповідачами можуть виступати фізичні та юридичні особи, а також держава. Крім того, доповідач наголосив, що визначення кола відповідачів, предмета й підстав спору – це виключне право позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов’язком суду, який реалізується безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.

Спікер проілюстрував еволюцію підходу законодавця до заміни неналежного відповідача в ЦПК України, виділивши три етапи: до 3 серпня 2010 року, з 3 серпня 2010 року до 15 грудня 2017 року та за чинною редакцією Кодексу.

Суддя окреслив коло учасників судового процесу. Зокрема, дослідив правовий статус сторін у господарському (ст. 45 ГПК України) й адміністративному судочинстві (ст. 46 КАС України), а також процесуальне положення цивільного відповідача у кримінальному провадженні (ст. 62 КПК України).

Андрій Грушицький детально проаналізував правові позиції щодо:

• участі філії та представництва в цивільному процесі (постанова ОП КЦС ВС від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19);
• процесуальних наслідків пред’явлення позову до філії банку за умови фактичної участі у справі юридичної особи (ухвала КЦС ВС від 3 червня 2026 року у справі № 522/17255/17);
• процесуального правонаступництва в разі смерті фізичної особи (постанова КЦС ВС від 30 червня 2023 року у справі № 681/1267/22);
• статусу нотаріуса як відповідача (постанова КЦС ВС від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц);
• статусу посадової особи у справі за позовом про захист честі та гідності (постанова ОП КЦС ВС від 6 квітня 2026 року у справі № 461/8106/23).

Із презентацією Андрія Грушицького можна ознайомитися за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Protces_putan_nalezh_sklad.pdf.

Ігор Гулейков розповів про практику КЦС ВС щодо розгляду спорів, які виникають зі спадкових правовідносин.

Лектор нагадав про правову природу інституту спадкування, зазначивши, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент її відкриття і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. При цьому часом відкриття є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою (частини 1, 2 ст. 1220 ЦК України).

Водночас спікер звернув увагу на нюанси судового порядку: відповідно до ч. 3 ст. 46 ЦК України особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду. Проте, якщо людина зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю (зокрема, у зв'язку з воєнними діями чи збройним конфліктом), її може бути оголошено померлою від дня вірогідної смерті.

У спадкових справах правильне визначення місця відкриття спадщини є базовим етапом. Відповідно до ст. 1221 ЦК України встановлено чітку ієрархію критеріїв для його визначення. Для ілюстрації правозастосовної практики Ігор Гулейков звернув увагу на актуальні правові позиції КЦС ВС у цій категорії спорів: справи № 504/3606/14-ц, № 274/7779/24, № 624/93/25.

Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з відповідним позовом. Суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). Ключовим у таких спорах є доведення саме поважності причин пропуску строку (справи № 638/16540/20, № 686/5757/23).

Детальніше – у презентації Ігоря Гулейкова за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Spadkuvannya.pdf.

Руслан Лідовець детально зупинився на окремих аспектах доказування у кредитних спорах, зокрема на активній ролі суду в процесі збирання доказів.

Він зазначив, що, окрім  добре відомої можливості суду витребувати необхідні докази за власною ініціативою у справах окремого провадження (ч. 2 ст. 294 ЦПК України), є право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Руслан Лідовець також звернув увагу на специфіку розподілу тягаря доказування у кредитних спорах:

– позивач повинен довести наявність договору кредиту, його умови, порушення цих умов відповідачем, розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками тощо;

– відповідач доводить обставини, якими він заперечує вимоги позивача (неукладення або недійсність договору кредиту, укладення його на інших умовах, факт погашення заборгованості повністю або частково, неправильність її розрахунку позивачем). Водночас заявляти зустрічний позов для цього не обов'язково.

У цьому контексті лектор детально проаналізував правову позицію ВС у справі № 758/14925/23.

Презентація Руслана Лідовця – за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Dokazyv_kredut_sporu.pdf.

Захід організовано Львівським регіональним відділенням Національної школи суддів України спільно з Волинським апеляційним судом.