Судді ВС у КГС прочитали лекції для суддів апеляційних господарських судів

Cудді Верховного Суду у Касаційному господарському суді взяли участь у програмі підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів, організованій Національною школою суддів України. У межах навчання проведено серію лекцій, присвячених актуальним питанням господарського судочинства та новітній судовій практиці Верховного Суду.

Під час заходу виступили голова КГС ВС Лариса Рогач, суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько, секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Юрій Чумак, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський, а також судді ВС у КГС Єгор Краснов, Віталій Зуєв, Ганна Вронська, Наталя Волковицька, Тетяна Малашенкова і Надія Багай.

Відкриваючи навчальний захід, голова КГС ВС Лариса Рогач акцентувала на значенні безперервного професійного розвитку суддів як передумови забезпечення єдності судової практики й підвищення ефективності правосуддя. Вона сказала про важливість обміну досвідом між суддями різних інстанцій і відзначила роль Національної школи суддів України у формуванні сучасного підходу до застосування права.

Як наголосила голова КГС ВС, сучасні виклики господарського судочинства пов’язані насамперед із необхідністю вирішення складних правових питань, відповіді на які не завжди прямо випливають із норм законодавства. У таких випадках, за її словами, ключового значення набувають доктрина й судова практика. Звернула увагу суддя і на проблему виконання судових рішень та необхідність забезпечення їх реальної ефективності як кінцевого результату судового розгляду.

Під час програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів Лариса Рогач прочитала лекцію на тему «Огляд правових позицій Верховного Суду щодо способу захисту прав у господарському судочинстві в умовах правового режиму воєнного стану». Вона наголосила, що ключовим завданням суду є не формальне вирішення спору, а досягнення такого результату, який реально відновлює порушене право і не зумовлює необхідності повторного звернення до суду.

Ілюструючи ці підходи, спікерка звернулася до свіжої практики Великої Палати Верховного Суду, зокрема до постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23, у якій розмежовано вимоги про захист права та заходи забезпечення позову. Лекторка акцентувала, що ініціювання спору саме по собі може бути підставою для застосування тимчасових заходів захисту, однак їх реалізація має відбуватися в межах відповідного провадження, щоб уникнути штучного подвоєння спорів і порушення принципу процесуальної економії.

Лариса Рогач розповіла про проблему багаторазового звернення до суду та спроби змінювати формулювання позовних вимог задля досягнення бажаного результату. У цьому контексті вона навела приклади із судової практики, що узгоджуються з підходом Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 819/1003/18. Такі ситуації, за її словами, можуть призводити до юрисдикційних колізій і затягування розгляду справи, коли та сама правова проблема штучно переміщується між різними юрисдикціями.

Крім того, голова КГС ВС навела приклади неефективного способу захисту, коли навіть після ухвалення судового рішення спір фактично не вирішується. Зокрема, у справі № 904/4916/22 (постанова КГС ВС від 5 жовтня 2023 року) повторне звернення до суду було зумовлене тим, що попереднє рішення не призвело до реального захисту права. Аналогічні проблеми простежуються і в інших справах, зокрема № 910/6644/18 (постанова КГС ВС від 24 липня 2024 року), де створення передумов у попередніх процесах ускладнило можливість належного захисту прав надалі.

Разом з тим значну увагу Лариса Рогач приділила питанням захисту права власності та необхідності дотримання балансу між інтересами сторін. Вона наголосила, що навіть ефективний спосіб захисту не може вважатися належним, якщо він призводить до непропорційного втручання у права інших осіб, зокрема добросовісного набувача. Такий підхід відображено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19. У ній вказано на неприпустимість втручання у право власності щодо майна, яке не є предметом спору.

Також суддя звернула увагу на сучасну практику щодо оспорення фраудаторних правочинів. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 сформульовано підхід до визначення належного способу захисту залежно від того, чи звертається сторона правочину, чи інша заінтересована особа, яка діє в інтересах кредитора.

Завершуючи лекцію, голова КГС ВС наголосила на необхідності комплексного підходу до оцінки позовних вимог та встановлення їх справжньої мети. Лариса Рогач зауважила, що суд має не обмежуватися формальним аналізом заявлених вимог, а забезпечувати досягнення головної мети судочинства – реального й остаточного захисту порушеного права, що, відповідно, сприятиме підвищенню довіри до судової системи.

Про особливості розгляду та вирішення спорів, які виникають із забезпечення виконання кредитних зобов’язань, розповів Юрій Чумак. Він акцентував, що ця категорія спорів є однією з найпоширеніших у практиці ВС, а значна частина правових позицій сформована Великою Палатою ВС у зв’язку з необхідністю забезпечення єдності судової практики.

Серед загальних питань суддя звернув увагу на відсутність преюдиційності рішень про стягнення заборгованості для іпотекодавця. Як зазначено в постанові Великої Палати ВС від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3, іпотекодавець, який не брав участі у справі про стягнення боргу, має право оспорювати розмір заборгованості у спорі про звернення стягнення на предмет іпотеки. Такий підхід забезпечує баланс інтересів сторін і реальну можливість захисту прав майнового поручителя.

Окремий блок лекції було присвячено питанням юрисдикції спорів, що виникають із забезпечувальних (акцесорних) зобов’язань. Юрій Чумак наголосив, що такі спори розглядаються за правилами тієї юрисдикції, яка визначена для основного зобов’язання. Відповідний підхід закріплений, зокрема, у постанові Великої Палати ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21, де також підкреслено, що заміна сторони в забезпечувальному зобов’язанні не впливає на визначення юрисдикції спору.

Розглядаючи питання іпотеки як основного виду забезпечення виконання зобов’язань, лектор зупинився на способах звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, у постанові Великої Палати ВС від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц визначено, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є виключно позасудовим способом врегулювання. Водночас у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 наголошено на обов’язковості проведення оцінки предмета іпотеки як істотної умови правомірності такої процедури.

Також Юрій Чумак приділив увагу типовим порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, які стають підставою для судових спорів. Йдеться, зокрема, про недотримання порядку повідомлення боржника та іпотекодавця, а також про відсутність належної оцінки майна. Як випливає з правових позицій ВС, зокрема у справах № 757/13243/17 та № 759/5454/19, такі порушення не завжди автоматично тягнуть недійсність правочину, однак можуть бути підставою для захисту прав іпотекодавця та відшкодування завданих збитків.

Крім того, у межах лекції суддя акцентував на правильному визначенні належного способу захисту у відповідних спорах. Ефективним способом захисту прав іпотекодавця, як правило, є витребування майна від кінцевого набувача, а не оспорювання всього ланцюга правочинів. Такий підхід відображено, зокрема, у постановах Великої Палати ВС у справах № 199/8324/19 та № 496/1059/18. Водночас лектор нагадав про акцесорний характер іпотеки, що означає її залежність від основного зобов’язання, на що звернуто увагу у справі № 910/12525/20.

Завершуючи виступ, Юрій Чумак наголосив, що при розгляді таких спорів суд має виходити не лише з формального змісту позовних вимог, а й з їх економічної та правової сутності, забезпечуючи реальне відновлення порушеного права та дотримання принципів правової визначеності й справедливості.

Олександр Банасько під час лекції розповів про принцип верховенства права як основу здійснення правосуддя. Суддя наголосив, що цей принцип закріплений як одна з основних засад господарського судочинства, однак його зміст безпосередньо не розкритий у процесуальному законодавстві, що зумовлює необхідність звернення до міжнародних стандартів і практики Європейського суду з прав людини.

Спікер зупинився на структурі принципу верховенства права, посилаючись на доповідь Венеційської комісії про верховенство права 2011 року, яка визначає його основні елементи, зокрема законність, юридичну визначеність, заборону свавілля, доступ до правосуддя, дотримання прав людини та рівність перед законом. Окремо він звернув увагу на оновлений чекліст Венеційської комісії 2025 року (THE UPDATED RULE OF LAW CHECKLIST Adopted by the Venice Commission at its 145th Plenary Session), яким цей перелік доповнено новими складовими – конституційним переглядом і системою стримувань та противаг.

Розкриваючи зміст елементу законності, Олександр Банасько акцентував на вимогах до якості закону, який має бути доступним, передбачуваним і придатним до застосування. Він звернув увагу, що відсутність чіткого законодавчого регулювання або його нестабільність можуть призводити до різного застосування норм та формування нової практики після кожної зміни. У цьому контексті наведено практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд “Батьківська турбота” проти України» (заява № 5876/15) та рішення від 9 січня 2025 року у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області проти України» (заява № 40633/15), у яких ключовим стало саме питання якості закону.

Розглянув суддя і принцип юридичної визначеності. Він наголосив на неприпустимості безпідставного поновлення строків на оскарження та втручання в остаточні судові рішення. Ці підходи проілюстровано практикою ЄСПЛ, зокрема рішенням від 3 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (заява № 41443/16), рішенням від 22 вересня 2022 року «Генеральний будівельний менеджмент проти України» (заява № 11925/09), рішенням від 20 вересня 2022 року «Гриненко проти України» (заява № 65890/13) та рішенням від 25 листопада 2021 року «Центр "Украса" проти України» (заява № 2836/10), у яких ідеться про порушення принципу res judicata в разі повторного перегляду спорів або створення паралельних проваджень.

Також під час лекції Олександр Банасько розповів про межі судового розсуду та належне мотивування судових рішень. Зокрема, у рішенні від 5 лютого 2015 року  у справі «Бочан проти України (№ 2)» (заява № 22251/08) Європейський суд з прав людини вказав на свавільність підходу національного суду, який не усунув встановлені порушення Конвенції, що фактично означало відмову в правосудді.

Доступ до правосуддя, зазначив Олександр Банасько, охоплює не лише можливість звернення до суду, а й вимоги до самої процедури розгляду справи – її зрозумілості, передбачуваності та дотримання розумних строків. Посилаючись на практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справах від 28 березня 2006 року «Мельник проти України» (заява № 23436/03), від 18 листопада 2010 року «Мушта проти України» (заява № 8863/06) та від 8 грудня 2016 року «ТОВ "ФРІДА" проти України» (заява № 24003/07), він наголосив на необхідності уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості в застосуванні процесуальних норм. Водночас було відзначено, що господарські суди демонструють позитивну практику щодо строків розгляду справ навіть в умовах підвищеного навантаження.

Олександр Банасько зауважив, що застосування принципу верховенства права вимагає від суду забезпечення передбачуваного та обґрунтованого тлумачення норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що має ключове значення для правильного вирішення спорів.

Про використання процедур банкрутства з неправомірною метою та критерії виявлення зловживання процесуальними правами розповів Олег Васьковський. Суддя акцентував, що попри конституційне право на звернення до суду реалізація цього права у справах про банкрутство має оцінюватися крізь призму завдання господарського судочинства та загальних принципів права. Він підкреслив, що сама по собі ініціація провадження у справі про банкрутство не є зловживанням, адже це альтернативний спосіб задоволення вимог кредиторів, що підтверджується, зокрема, практикою КГС ВС (постанови від 3 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 та від 20 березня 2024 року у справі № 911/1005/23).

Лектор детально розглянув критерії відмежування правомірної реалізації процесуальних прав від зловживання ними. Він наголосив, що ключовим критерієм є невідповідність дій учасників завданню господарського судочинства – забезпеченню справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ. Суддя пояснив, що зловживання правом часто має зовнішньо легальну форму, коли учасники формально діють у межах закону, однак намагаються досягти іншої мети, зокрема створення перешкод для розгляду справи або обмеження прав інших учасників процесу.

Окрему увагу Олег Васьковський приділив типології зловживань у процедурах банкрутства. Серед них – ініціювання провадження без наявності суб’єктивного права, використання процедури для обходу санкцій або виведення активів, створення штучної заборгованості, а також маніпуляції зі спором про право з метою перешкоджання відкриттю провадження. Ці підходи проілюстровано практикою ВС, зокрема постановами КГС ВС від 17 червня 2025 року у справі № 909/130/24, від 12 червня 2025 року у справі № 924/232/22 та від 22 вересня 2021 року у справі № 911/2043/20.

Крім того, лектор проаналізував низку практичних ситуацій, що свідчать про неправомірне використання процедур банкрутства, зокрема ініціювання провадження на підставі вимог, щодо яких є судове рішення про відмову у зв’язку зі спливом позовної давності (постанова КГС ВС від 31 січня 2023 року у справі № 922/5226/21), пропуск строку пред’явлення виконавчого документа до виконання (постанова КГС ВС від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23), а також створення штучного «спору про право» (постанова КГС ВС від 23 квітня 2025 року у справі № 921/476/24).

Окремо Олег Васьковський звернув увагу на чинники, що призводять до виникнення зловживань у процедурах банкрутства. Зокрема, він зазначив, що відсутність автоматизованого розподілу арбітражних керуючих та залежність їх призначення від волевиявлення ініціюючого кредитора створюють передумови для конкуренції між учасниками за контроль над процедурою. Наслідком цього є поява так званих справ-двійників та інших процесуальних конструкцій, які використовуються не для досягнення цілей банкрутства, а для отримання процесуальних переваг.

Підсумовуючи, лектор наголосив, що конструкція зловживання процесуальними правами має відкритий характер і не може бути вичерпно врегульована законом, оскільки законодавець не здатен передбачити всі можливі випадки недобросовісної поведінки. У зв’язку з цим її застосування значною мірою залежить від дискреції суду, який має обґрунтовано користуватися цим інструментом, поєднуючи безпосередню дію норм із загальними засадами права. За словами Олега Васьковського, такий підхід дозволяє своєчасно виявляти формально законні, але недобросовісні дії сторін, що можуть бути спрямовані на дестабілізацію чи затягування процедур банкрутства.

Практику Верховного Суду у спорах щодо самочинного будівництва висвітлив Єгор Краснов. У своїй лекції він розглянув питання визначення юрисдикції таких спорів, належних способів захисту прав власника земельної ділянки, правових наслідків державної реєстрації самочинного будівництва, а також підстав і порядку знесення відповідних об’єктів.

Аналізуючи юрисдикційні аспекти, Єгор Краснов наголосив на необхідності врахування суб’єктного складу та характеру спірних правовідносин. Він звернув увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 сформульовано підхід, за яким спір між власником земельної ділянки та особою, яка здійснила самочинне будівництво, є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від сторін. Водночас у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16 та від 5 лютого 2020 року у справі № 464/5497/13-ц визначено, що спори, пов’язані з реалізацією владних повноважень у сфері містобудування, належать до адміністративної юрисдикції.

Розкриваючи питання належного способу захисту, суддя зазначив, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудований об’єкт не завжди забезпечують ефективне відновлення порушеного права. Він звернув увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, відповідно до якої належними способами захисту є знесення самочинного будівництва або визнання права власності на нього за власником земельної ділянки. Також він підкреслив, що сама державна реєстрація права власності не легітимізує самочинне будівництво, що підтверджується, зокрема, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.

Розповів Єгор Краснов і про підстави знесення самочинного будівництва та процесуальні аспекти такого захисту. Він зазначив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц визначено юридичні факти, які обґрунтовують знесення об’єкта, зокрема істотні порушення будівельних норм або відхилення від проєкту. Крім того, суддя звернув увагу на необхідність дотримання передбаченої законом процедури, зокрема видачі припису органом державного архітектурно-будівельного контролю (постанова від 18 червня 2020 року у справі № 5023/8376/11). Окремо він проаналізував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України», наголосивши на необхідності дотримання принципу пропорційності втручання у право власності, а також у справі «KAMINSKAS v. Lithuania», яка ілюструє значення добросовісності забудовника при оцінці правових наслідків самочинного будівництва.

Віталій Зуєв прочитав лекцію на тему «Особливості розгляду та вирішення господарськими судами земельних спорів», у межах якої висвітлив ключові підходи Верховного Суду до визначення належного способу захисту в земельних правовідносинах. У центрі уваги були питання співвідношення віндикаційного та негаторного позовів, ефективності обраного способу захисту, а також впливу характеру порушення права на вибір процесуальної моделі захисту.

Розкриваючи ці питання, суддя проаналізував практику Великої Палати ВС, зокрема постанови від 3 вересня 2025 року у справі № 911/906/23, 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17. Він звернув увагу на підходи до визначення ефективного способу захисту у випадках об’єднання чи поділу земельних ділянок, а також наголосив на неприпустимості поєднання в одному позові віндикаційних і негаторних вимог, які мають різну правову природу.

Окремо Віталій Зуєв розглянув розмежування способів захисту залежно від правового режиму земель. У цьому контексті він навів, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц. Суддя підкреслив, що визначальним критерієм є наявність або відсутність володіння, а також характер порушення – пов’язане чи не пов’язане з позбавленням володіння, що безпосередньо впливає на можливість застосування позовної давності.

Також у лекції було висвітлено питання захисту прав у спорах щодо оренди земельних ділянок та їх витребування. Суддя навів, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19, а також інші рішення, що стосуються поновлення договорів оренди, визначення належного способу захисту та умов витребування земельної ділянки орендарем. Підсумовуючи, Віталій Зуєв наголосив на необхідності оцінювати спосіб захисту не формально, а з позиції його реальної ефективності для відновлення порушеного права.

Питання юрисдикції у корпоративних спорах та підходи до їх вирішення на основі практики КГС ВС розглянула в лекції Ганна Вронська. Спікерка звернула увагу, що визначення належної юрисдикції має ключове значення для ефективного захисту прав. Вона підкреслила, що при визначенні юрисдикції необхідно враховувати характер правовідносин, з яких виник спір.

Пояснюючи підходи до вирішення таких спорів, суддя звернулася до категорії справ за участю релігійних організацій. Вона проаналізувала  справи № 910/11872/21 та № 910/12713/22 і зауважила, що хоча такі спори не є корпоративними у класичному розумінні, вони підлягають розгляду господарськими судами, оскільки стосуються управління юридичною особою. Водночас спікерка нагадала про позицію, викладену в постановах ВП ВС від 6 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20 та № 910/10011/19, яка закріплює відповідний підхід.

Звертаючись до спорів щодо рішень органів місцевого самоврядування, Ганна Вронська зазначила, що в цій категорії справ на практиці можуть виникати питання щодо правильного визначення юрисдикції. Вона навела справи № 927/240/22, № 927/317/22, № 902/1392/22, № 914/3959/21 та № 907/138/22 і пояснила, що в таких правовідносинах ради діють як суб’єкти владних повноважень. Саме тому такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовій позиції, сформульованій, зокрема, у постанові ВП ВС від 2 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21.

Водночас суддя зазначила, що не кожен спір за участю органу місцевого самоврядування має адміністративний характер. Вона навела приклад справи № 922/476/24 і пояснила, що якщо рада діє як засновник підприємства та реалізує господарські повноваження, спір підлягає розгляду господарським судом. Окремо спікерка зупинилася на спорах щодо державної реєстрації, пославшись на справи № 904/7464/21, № 910/8114/23 та № 910/5996/24, у яких Верховний Суд підтвердив: якщо спір стосується корпоративних прав, він залишається в межах господарської юрисдикції.

Аналізуючи практику розмежування трудових і корпоративних спорів, суддя зауважила, що визначальним є зміст позовних вимог. Вона вказала на справи № 910/10637/23, № 910/1849/23 та № 925/1788/23 і пояснила: якщо позов спрямований на оскарження розірвання трудового договору, спір має розглядатися в цивільній юрисдикції; якщо ж ідеться про припинення повноважень посадової особи в межах корпоративного управління – у господарській. У цьому контексті вона нагадала правову позицію Великої Палати ВС, викладену в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.

Підсумовуючи, Ганна Вронська акцентувала, що сучасна судова практика свідчить про розширення меж і критеріїв для віднесення справ до категорії корпоративних. Вона зауважила, що Верховний Суд послідовно розширює юрисдикцію господарських судів на коло справ, пов'язаних з діяльністю не тільки господарських товариств, але й інших організаційно-правових форм, таких як кооперативи, громадські організації та релігійні об'єднання. За її словами, саме природа правовідносин (а не їх формальні ознаки) має визначати належну юрисдикцію спору. 

Застосування норм процесуального права при розгляді господарських справ судами апеляційної інстанції стало темою лекції Наталі Волковицької. У межах виступу вона розглянула питання доступу до правосуддя в контексті сплати судового збору, поновлення строків на апеляційне оскарження, а також ключові підходи ВС до застосування норм ГПК України.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини та її вплив на національне судочинство, суддя звернулася до рішень від 9 жовтня 2025 року у справі «Король та інші проти України» (заява № 82560/17), від 13 листопада 2025 року у справі «Соколов та інші проти України» (заява № 71897/17), а також відповідних постанов ВП ВС від 21 січня 2026 року у справі № 925/1293/19 та від 19 лютого 2026 року у справі № 2а-2340/11. Вона наголосила на необхідності індивідуальної оцінки можливості сплати судового збору юридичними особами та обов’язковості належного обґрунтування поважності причин пропуску строків на апеляційне оскарження.

Окрему увагу Наталя Волковицька приділила застосуванню норм ГПК України, зокрема щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, підтвердження повноважень представника, меж зупинення провадження та підстав закриття провадження. Вона навела відповідні правові позиції ВС, зокрема в постановах від 23 липня 2020 року у справі № 910/9266/14, від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23 та від 30 серпня 2024 року у справі № 916/3006/23, акцентувавши на необхідності належного мотивування процесуальних рішень і дотримання процесуальних гарантій сторін.

У завершальній частині лекції суддя зупинилася на процесуальних аспектах апеляційного перегляду, зокрема на відкритті та закритті апеляційного провадження, вимогах до апеляційної скарги, межах дослідження доказів і розподілі судових витрат. Вона послалася, зокрема, на практику ВС у постановах від 6 липня 2020 року у справі № 910/5829/19, від 2 жовтня 2020 року у справі № 920/691/18 та від 6 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, а також звернула увагу на справи № 920/1291/24 і № 920/37/24 як приклад порушення процесуальних гарантій сторін. Узагальнюючи, Наталя Волковицька наголосила на необхідності змістовного, а не формального застосування процесуальних норм для забезпечення права на справедливий суд.

Тетяна Малашенкова прочитала лекцію на тему «Актуальна судова практика Верховного Суду у спорах за участю Антимонопольного комітету України». У межах виступу вона зосередила увагу на найбільш поширених категоріях таких спорів і насамперед звернулася до справ про антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів і тендерів. Суддя наголосила, що в цих справах ВС виходить із необхідності оцінювати докази в їх сукупності, а також із того, що сама по собі відповідність поведінки учасників торгів нормам цивільного чи господарського законодавства не виключає порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Лекторка  приділила увагу підходам ВС до доведення антиконкурентних узгоджених дій. Вона акцентувала, що для встановлення такого порушення не вимагається доведення негативних наслідків у вигляді збитків чи порушення прав інших осіб, адже достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Саме на цьому, зокрема, наголошено в постанові КГС ВС від 14 серпня 2025 року у справі № 910/3374/24. Як пояснила спікерка, негативним наслідком у подібних спорах є вже сам факт спотворення результатів торгів через узгоджену поведінку учасників, а тому відміна торгів або визнання їх такими, що не відбулися, не звільняє від відповідальності.

Суддя також звернула увагу на вимоги до змісту рішень АМК України, особливо тоді, коли в одному рішенні об’єднано кілька епізодів правопорушення, що стосуються різних процедур закупівлі. За її словами, у такому випадку комітет повинен окремо встановити і довести ознаки правопорушення щодо кожного епізоду, з посиланням на конкретні обставини, докази та норми законодавства. Водночас неприпустимим є використання узагальнених формулювань без конкретизації відповідних торгів, адже доведення порушення має ґрунтуватися на сукупності взаємопов’язаних обставин, викладених у мотивувальній частині рішення.

Лекторка розглянула й проблематику строків розгляду антимонопольних справ, зауваживши, що після змін, які набрали чинності з 1 січня 2024 року, на практиці виникають питання щодо співвідношення строків розгляду справи органами АМК України та строків давності притягнення до відповідальності. У цьому контексті Тетяна Малашенкова проаналізувала постанову КГС ВС від 9 грудня 2025 року у справі № 910/9652/24, а також усталені висновки у справах № 910/19008/21, № 910/19061/21 і № 916/5677/23, підкресливши, що під час оцінки дотримання строків необхідно з’ясовувати причини тривалості розгляду та наявність об’єктивних обставин.

Розкриваючи цю тему, лекторка зупинилася на постанові КГС ВС від 3 лютого 2026 року у справі № 910/12568/24, у якій Верховний Суд наголосив, що саме по собі посилання на пандемію COVID-19, реорганізаційні процеси чи запровадження воєнного стану не є універсальним виправданням тривалого розгляду справи органами АМК України. Такі обставини мають оцінюватися індивідуально в кожній справі. У цьому ж контексті вона звернулася до справи № 910/2415/24, у якій Суд вказував на необхідність дослідження відповідних доводів, а також до постанови КГС ВС від 5 березня 2026 року у справі № 910/5982/25, в якій роз’яснено, що час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМК України до визначеного в ч. 1 ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строку давності притягнення до відповідальності не включається.

Фрагмент лекції стосувався виконання рішень АМКУ та пов’язаних із цим фінансових наслідків. Тетяна Малашенкова звернула увагу на постанову КГС ВС від 19 листопада 2024 року у справі № 918/35/24, в якій сформульовано підхід до обчислення періоду зупинення нарахування пені за невиконання рішення АМКУ. Водночас вона підкреслила, що така пеня не є пенею в розумінні ст. 625 ЦК України і не може бути зменшена судом на власний розсуд. Також суддя висвітлила підходи до внесення інформації про порушників до зведених відомостей АМК України та відповідного державного реєстру, наголосивши, що такі дії не є виконанням рішення АМК України і не зупиняються в порядку, передбаченому законом.

Також Тетяна Малашенкова звернула увагу на окремі процесуальні аспекти взаємодії з АМК України. Зокрема, у постанові КГС ВС у справі № 910/2248/23 Суд зазначив, що лист АМК України, який не містить чіткого рішення про відмову або початок розгляду заяви, не є належним процесуальним актом і може свідчити про бездіяльність органу, що відкриває можливість для захисту прав заявника шляхом зобов’язання ухвалити рішення у встановленій законом формі. Водночас у справі № 910/18431/23 Суд дійшов висновку про відсутність в АМК України повноважень розглядати заяви щодо Кабінету Міністрів України за ознаками антиконкурентних дій органів влади, водночас підкресливши можливість оскарження таких актів у порядку адміністративного судочинства. Окремо спікерка зауважила, що розпорядження про початок розгляду справи АМК України має виключно процесуальний та інформаційний характер і саме по собі не порушує прав суб’єкта господарювання.

У завершальній частині лекції суддя звернулася до інших категорій спорів за участю АМК України. Зокрема, вона проаналізувала постанову КГС ВС від 29 липня 2025 року у справі № 910/3449/21 щодо визначення групи в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», наголосивши, що до такої групи можуть входити лише особи, причетні до конкретного порушення, тоді як сам по собі корпоративний контроль не є підставою для притягнення до відповідальності. Було згадано й постанову об’єднаної палати КГС ВС від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у спорах, пов’язаних із публічними закупівлями, а також окреслено подальший розвиток цієї правової проблематики у зв’язку з переданням відповідного питання на розгляд ВП ВС. Підсумовуючи, Тетяна Малашенкова наголосила на необхідності обережного застосування правових позицій, сформованих до змін законодавства 2024 року, з урахуванням їх актуальності для нових правовідносин.

Лекцію, присвячену ключовим підходам Верховного Суду у спорах щодо приватизації державного та комунального майна, прочитала Надія Багай. У межах виступу вона розглянула основні правові висновки ВС, сформульовані в цій категорії справ упродовж останніх років, а також звернула увагу на питання, які перебувають на розгляді ВП ВС та ОП КГС.

На початку лекції суддя зупинилася на законодавчому регулюванні приватизаційних відносин. Вона зазначила, що на сьогодні більшість таких правовідносин регулюється Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», прийнятим у 2018 році. Водночас у прикінцевих і перехідних положеннях цього Закону є винятки, які передбачають можливість застосування також законів, які діяли до цього періоду, зокрема законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», прийнятих ще в 1992 році. Про ці винятки також сформульовано висновки ВС. В окремих випадках підлягає застосуванню і Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», зокрема якщо плани приватизації таких агропромислових підприємств були затверджені до набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», тобто до 7 березня 2018 року.

Перша частина правових позицій, які навела Надія Багай, стосувалася питань юрисдикційності спорів щодо приватизації. Суддя наголосила, що такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що прямо передбачено як ГПК України, так і спеціальним законом про приватизацію. Вона звернула увагу, що участь у справі фізичної особи не змінює юрисдикції спору, якщо його зміст пов’язаний із приватизаційними правовідносинами. Ці підходи проілюстровано, зокрема, у правових позиціях ВП ВС у справах № 826/11186/18, № 813/2616/18, № 925/308/18 та № 613/735/21.

У межах аналізу повноважень органів приватизації спікерка акцентувала, що суд не може підміняти такі органи та перебирати на себе їхні функції, зокрема щодо визначення об’єкта приватизації, способу його відчуження чи затвердження результатів оцінки майна. Цей підхід відображено, зокрема, у справах № 908/2215/17 та № 914/111/18. Водночас ВС у своїй практиці враховує встановлені законом обмеження щодо приватизації окремих об’єктів, що було проілюстровано на прикладі справ № 927/640/19 та № 925/1225/20.

Надія Багай також зупинилася на підходах до вирішення спорів щодо включення майна до переліку об’єктів приватизації. Вона зазначила, що суд у таких справах має встановити, чи підлягає відповідний об’єкт приватизації з огляду на законодавчі обмеження, визначити можливий спосіб приватизації та з’ясувати, чи набув позивач право на викуп, зокрема у зв’язку із здійсненням невід’ємних поліпшень. Такі підходи, зокрема, сформульовано в постанові КГС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 910/8623/22.

Розглядаючи застосування перехідних положень законодавства, спікерка звернула увагу на необхідність встановлення того, які саме дії були вчинені до набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна». Вона навела приклади постанов КГС ВС від 25 листопада 2020 року у справі № 914/79/19 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 922/239/22, у яких ВС роз’яснив, що застосування попереднього чи нового законодавства залежить від стадії завершеності приватизаційної процедури. Крім того, лекторка навела як приклад справу № 910/12199/18 щодо особливостей приватизації підприємств агропромислового комплексу.

У завершальній частині лекції суддя зупинилася на питаннях способів захисту у приватизаційних спорах і на відповідній судовій практиці. Вона звернула увагу на висновки ВС щодо належності та ефективності позовних вимог, зокрема у справах № 922/623/20, № 918/1056/20, № 910/2490/23, № 918/938/22, № 916/411/23 і № 922/3727/19, а також на підходи до застосування спеціальних строків позовної давності.

Із презентаціями суддів можна ознайомитися за посиланнями:

презентація Лариси Рогач – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Oglyad_prav_poz_VS_gosp_sud_voen_stan.pdf ;

презентація Юрія Чумака – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Zabezpech_kred_zobov.pdf ;

презентація Олександра Банаська – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Verhovenstvo_prava_elementu.pdf ;

презентація Олега Васьковського – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vukorust_proced_bankrutstva.pdf ;

презентація Єгора Краснова – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Samochun_bydivn.pdf ;

презентація Віталія Зуєва – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Osobl_rozg_gosp_sud_zemeln_sporu.pdf ;

презентація Ганни Вронскьої – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Sud_prakt_korporat_sporu.pdf ;

презентація Наталі Волковицької – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Zastos_norm_proces_prava_gosp_spravu.pdf ;

презентація Надії Багай – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Osobluvosti_dogovoru_pruvatuz_derzh_komyn_maina.pdf.