Судді ВС прочитали лекції для суддів місцевих господарських судів

У межах п’ятиденної програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих господарських судів, організованої Національною школою суддів України, лекції прочитали суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський, секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Юрій Чумак, а також судді ВС у КГС Єгор Краснов, Надія Багай і Ірина Кондратова.

Тематика виступів охоплювала ключові питання здійснення правосуддя та актуальні напрями судової практики, зокрема верховенство права як основу здійснення правосуддя, розгляд справ про банкрутство фізичних і юридичних осіб, актуальні аспекти захисту права власності та вирішення спорів щодо самочинного будівництва, особливості розгляду спорів, що виникають із договорів приватизації державного і комунального майна, а також фідуціарні обов’язки керівників, з урахуванням міжнародного досвіду та аналізу судової практики України щодо відповідальності за корпоративне управління.

Звертаючись із вітальним словом до учасників програми, Олег Васьковський висловив вдячність керівництву НШСУ і лекторам за сприяння в проведенні заходу, наголосивши, що така підготовка є важливим інформаційним майданчиком для обговорення актуальних питань застосування норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, а також національного законодавства у сфері банкрутства, захисту права власності, земельних, корпоративних і договірних правовідносин.

Олег Васьковський зазначив, що місцеві господарські суди відіграють ключову роль у забезпеченні економічної безпеки держави, адже за статистикою за 2025 рік 82,7 % рішень судів першої інстанції не оскаржуються й набирають законної сили. Він також звернув увагу на результати дослідження судового індексу, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією (ЕВА), які засвідчують високий рівень довіри до господарських судів, і наголосив, що навчання є складовою подальшого зміцнення цієї довіри. Окремо суддя поінформував про заплановані в межах відзначення 35-річчя системи господарських судів спеціалізовані заходи, зокрема круглий стіл із питань банкрутства, та запросив суддів до активної участі у їх проведенні.

Юрій Чумак у своїй лекції зосередив увагу на актуальних питаннях розгляду спорів щодо захисту права власності, а також розповів про розмежування юрисдикції у справах, у яких формально оскаржуються рішення суб’єктів владних повноважень, але фактично наявний спір про право. Він звернув увагу на практику оскарження рішень органів місцевого самоврядування та наказів Міністерства юстиції України, наголосивши на правових позиціях Великої Палати ВС щодо необхідності врахування реального характеру спору та залучення належних відповідачів у справах про скасування реєстраційних дій (постанова ВП ВС від 3 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22).

Окремий блок виступу було відведено принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном. Лектор зауважив, що право власності виникає за наявності двох юридичних фактів – підстави набуття та державної реєстрації, при цьому сама реєстрація не породжує право, а створює презумпцію його належності особі, зазначеній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Юрій Чумак детально розглянув поняття «володіння» та «право володіння», наголосивши, що в судовій практиці закріплено підхід, за яким саме запис у реєстрі визначає володільця нерухомості для цілей вирішення спору.

Значну увагу лектор приділив питанням витребування майна в добросовісних набувачів та впливу змін законодавства, зокрема Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», спрямованого на посилення їхнього захисту. Суддя акцентував на необхідності формування сталої практики з урахуванням нових законодавчих положень, а також практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях послідовно звертає увагу на забезпечення балансу між інтересами держави та правами добросовісних набувачів, зокрема в аспекті компенсаційних механізмів.

Аналізуючи розмежування віндикаційного та негаторного способів захисту, він звернувся до правових висновків Великої Палати ВС, викладених, зокрема, у постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17. Лектор наголосив, що визначальним критерієм для правильного обрання способу захисту є наявність або відсутність у позивача володіння майном, а також необхідність з’ясування реальної мети позову.

Також у лекції було розглянуто питання ефективності способів захисту права власності з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Великої Палати ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц. Суддя звернув увагу на необхідність застосування такого способу захисту, який найбільш повно відновлює порушене право, з урахуванням специфіки інвестування в об’єкти будівництва та особливостей оформлення права власності.

Крім того, лектор розповів про проблемні питання, що виникають у справах про поділ та об’єднання земельних ділянок, визначення правового статусу окремих об’єктів. Насамкінець Юрій Чумак наголосив на ролі правових позицій Великої Палати ВС в забезпеченні єдності підходів та окреслив коло виключних правових проблем, переданих на її розгляд, що мають системне значення для формування подальшої судової практики у сфері захисту права власності.

Детальніше – у презентації Юрія Чумака: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_rozglyad_sporiv_zahust_prava_vlasnost.pdf.

Єгор Краснов виступив з лекцією на тему «Практика Верховного Суду у спорах щодо самочинного будівництва». На початку виступу він окреслив ключові проблемні питання цієї категорії справ, зокрема проблеми юрисдикції таких спорів, визначення належного способу захисту, можливості визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва, їх знесення, а також розповів про практику Європейського суду з прав людини у цій категорії справ.

Розкриваючи питання розмежування юрисдикції, лектор звернув увагу на справу № 908/2388/21, у якій, окрім юрисдикційного аспекту, Велика Палата ВС висловилася щодо належного відповідача у спорах про знесення самочинного будівництва, фактично сформулювавши підхід про покладення обов’язку знесення на останнього власника такого об’єкта. Також він зупинився на справі № 910/28188/14, у якій Велика Палата ВС визначила, що спір за позовом Київської міської ради про знесення споруди має розглядатися за правилами цивільного судочинства з огляду на суб’єктний склад сторін. Окремо було розглянуто підходи до відмежування від адміністративної юрисдикції, зокрема у справах № 826/12543/16 та № 464/5497/13-ц.

Значну увагу Єгор Краснов приділив визначенню належного способу захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Він акцентував, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності чи припинення права власності не завжди є належними, тоді як достатньою може бути вимога про знесення об’єкта самочинного будівництва, а оцінка законності реєстрації надається в мотивувальній частині рішення. Лектор навів приклад справи, у якій було визнано право власності на самочинно збудований об’єкт за міською радою як власником земельної ділянки, що є, за його словами, поодиноким випадком у практиці.

Єгор Краснов проаналізував практику КГС ВС, зокрема постанови від 1 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22 та від 20 жовтня 2020 року у справі № 910/13356/17. Він підкреслив, що судове рішення має бути виконуваним і таким, що реально усуває порушення права, а визначення належного способу захисту є ключовим для забезпечення ефективності правосуддя у спорах щодо самочинного будівництва.

Крім того, у презентації суддя навів постанову Великої Палати ВС від 7 травня 2025 року у справі № 902/111/24, у якій окреслено підходи до захисту прав держави як власника земельних ділянок, зокрема лісового фонду, у випадках порушення умов користування. Лектор наголосив, що такі спори мають системний характер, адже поєднують питання земельного, цивільного та господарського права, а сформовані правові позиції покликані забезпечити єдність практики й передбачуваність правозастосування у цій складній категорії справ.

Також суддя проаналізував підходи Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «МПП “Фортеця” проти України» та «Kaminskas v. Lithuania», наголосивши на необхідності застосування трискладового тесту при оцінці пропорційності втручання у право власності. Він зазначив, що у спорах про знесення самочинного будівництва суди мають ретельно обґрунтовувати мотиви втручання, співвідносячи індивідуальні інтереси особи із загальним суспільним інтересом, що є ключовим для забезпечення стійкості судових рішень у разі їх подальшого оскарження.

Детальніше – у презентації Єгора Краснова: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Samochun_bydivn.pdf.

В межах програми Олександр Банасько прочитав дві лекції.

Перша лекція «Актуальна практика Верховного Суду щодо неплатоспроможності фізичних осіб» була структурована за судовою практикою Верховного Суду за такими питаннями: 1) загальні положення (авансування винагороди арбітражному керуючому, підстави відкриття, дія мораторію);
2) процедура реструктуризації та процедура погашення боргів; 3) підстави закриття провадження у справі про неплатоспроможність; 4) застосування п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ; 5) розгляд грошових вимог;
6) процесуальні питання.

На початку лекції Олександр Банасько звернув увагу учасників на судову практику, яка стосується питання відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зазначивши, що оскільки таке відкриття має відповідні правові наслідки процесуального та майнового характеру, то на фізичну особу – боржника (як єдиного суб’єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов’язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному (достатньому) обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав і моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру (постанова КГС у складі ВС від 13 травня 2024 року у справі № 922/5486/23).

Суддя наголосив на закріпленні законодавцем у спеціальних нормах КУзПБ принципу добросовісної поведінки боржника – фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності в судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов’язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів і в межах об'єктивних можливостей вживає заходів із задоволення їхніх вимог. У разі встановлення судом обставин, які вказують на недоведення заявником передбачених ч. 2 ст. 115 КУзПБ підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність через ненадання повної і достовірної інформації про власний майновий стан і членів сім’ї, розмір та джерела доходів (ч. 3 ст. 116 КУзПБ) і документів на підтвердження належного виконання відповідних вимог цього Кодексу, а також через недобросовісну поведінку боржника, таке провадження не може бути відкрите (постанова КГС ВС від 27 травня 2025 року у справі № 906/820/24).

Лектор звернув увагу на ще одне актуальне питання, яке перебувало на розгляді Верховного Суду. Воно стосувалося можливості відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи в разі її особистої неявки в судове засідання у зв’язку з її перебуванням за кордоном. Так, у постанові КГС ВС від 5 червня 2025 року у справі № 904/5467/23 зроблено висновок, що якщо суд не має сумнівів щодо особи боржника та його дійсного волевиявлення, боржник власноруч підписав подану до суду заяву, долучив належним чином засвідчену копію документа, що посвідчує особу (паспорт), а також інші документи, які стосуються його та є необхідними для вирішення відповідного процесуального питання, суд може відкрити провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за наявності для цього підстав.

Розкриваючи питання дії мораторію на вимоги кредиторів, Олександр Банасько зазначив про усталений підхід ВС в цьому питанні, за яким після введення мораторію у справі про неплатоспроможність боржника – фізичної особи усі дії щодо індивідуального задоволення вимог кредитора, які вчиняються поза межами процедур неплатоспроможності боржника – фізичної особи, мають припинитися негайно і на будь-якій стадії такого процесу з метою передання майна боржника під контроль суду у справі про неплатоспроможність (постанова КГС ВС від 14 вересня 2021 року в справі № 908/2536/20).

Окремо суддя зупинився на проблематиці переходу від процедури реструктуризації боргів боржника до процедури погашення боргів, зазначивши, що в разі встановлення судом обставин того, що поведінка боржника є відкритою, зрозумілою, чесною щодо кредитора, містить ознаки сприяння до встановлення усіх обставин, що необхідні під час розгляду справи про неплатоспроможність, демонструє дієве прагнення до реабілітації в рамках процедур, передбачених КУзПБ для відновлення платоспроможності фізичних осіб, відсутні ознаки недобросовісної поведінки боржника, а протягом 120 днів з дня відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи виявилося неможливим розроблення такого плану реструктуризації боргів боржника, який би відповідав сподіванням єдиного кредитора боржника, тобто в якому відображається повне погашення боргів за рахунок майна боржника чи його доходів, є підстави для визнання боржника банкрутом та переходу до наступної судової процедури – погашення боргів боржника (постанова судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 26 травня 2022 року в справі № 903/806/20, постанова КГС ВС від 16 грудня 2025 року в справі № 908/498/24).

Доповідач наголосив на недопустимості використання процедури неплатоспроможності як механізму повного списання заборгованості. Як приклад він навів постанову КГС ВС від 2 жовтня 2025 року у справі № 910/17033/23, у якій суд констатував, що план реструктуризації, який передбачає 100 % прощення боргів перед усіма кредиторами, свідчить про ознаки ухилення боржника від виконання зобов’язань і фактично має на меті не реструктуризацію його боргів перед кредитами, як передбачає закон (ст. 124 КУзПБ), а фактичне їх списання та свідчить про зловживання боржником правом на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність, ігнорування ним мети і завдань процедури реструктуризації боргів, що є підставою для закриття провадження. Процедура неплатоспроможності, як було наголошено, не є процедурою автоматичного списання боргів, а має забезпечувати баланс інтересів та враховувати правомірні очікування кредиторів.

Також суддя проаналізував судову практику щодо закриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі статей 90, 123, 126 КУзПБ, застосування п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ, розгляду грошових вимог кредиторів тощо.

Наприкінці лекції суддя запропонував учасникам розв’язати практичні завдання на основі конкретних справ ВС.

Друга лекція Олександра Банаська була присвячена верховенству права як основі здійснення правосуддя. Матеріал побудовано з урахуванням аналізу значної кількості рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, які розкривають зміст і практичне наповнення цього принципу.

Розкриваючи нормативні засади верховенства права, лектор звернувся до ст. 8 Конституції України та положень ГПК України, а також до доповіді Венеційської комісії про верховенство права (25–26 березня 2011 року) і THE UPDATED RULE OF LAW CHECKLIST Adopted by the Venice Commission at its 145th Plenary Session (Venice, 12–13 December 2025), якими систематизовано ключові елементи принципу – законність, юридичну визначеність, заборону свавілля, доступ до правосуддя, дотримання прав людини, недискримінацію, рівність перед законом, конституційний перегляд і систему стримувань та противаг.

Аналізуючи елемент законності, суддя зазначив, що формулювання «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному законодавстві, а також воно стосується якості закону, вимагаючи, щоб закон був доступним для відповідної особи, яка повинна мати можливість передбачити його наслідки, і був сумісним із верховенством права. Тобто це формулювання передбачає, що національний закон повинен бути достатньо передбачуваним у своїх формулюваннях для надання особам необхідної інформації щодо обставин та умов, за яких органи влади можуть вдатися до заходів, які впливають на їхні права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суддя детально проаналізував рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд “Батьківська турбота” проти України» та рішення від 9 січня 2025 року «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області проти України», в яких ЄСПЛ констатував порушення принципу законності через відсутність належного правового регулювання та втручання у право власності за умов правової невизначеності.

Окрему частину виступу Олександр Банасько присвятив елементу юридичної  визначеності. Він навів приклади рішень ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97 проти України», від 26 червня 2018 року у справі «Промислово-фінансовий консорціум “Інвестиційно-металургійний союз” проти України», в яких акцентовано на неприпустимості безпідставного поновлення процесуальних строків і перегляду остаточних судових рішень. Як зазначив суддя, дотримання цих стандартів є необхідною умовою справедливого судового розгляду в розумінні Конвенції.

Розкриваючи таку складову верховенства права, як заборона свавілля, суддя, зокрема, проаналізував рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «"East/West Alliance Limited" проти України», від 14 червня 2007 року в справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», які стосувалися відповідно: позбавлення права власності на літаки у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права; сумнівів у тому, що положення закону були «передбачуваними» й надавали достатньо гарантій проти свавільного застосування, оскільки він не здатний запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження в питаннях реєстрації статутів релігійних об’єднань.

Лектор детально зупинився на аналізі такого елементу верховенства права, як доступ до правосуддя, до змісту якого входить право на справедливий розгляд справи, незалежний і безсторонній суд, відкритий розгляд справи, розумний строк розгляду справи, ефективне виконання судового рішення, остаточність судового рішення.

Спікер розповів про зміст рішень та висновків ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України», від 8 грудня 2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України», від 15 вересня 2022 року у справі «Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України».

У другій частині лекції суддя запропонував учасникам розв’язати практичні завдання стосовно таких елементів верховенства права, як: законність, доступ до суду (безсторонність та неупередженість суду), юридична визначеність, заборона свавілля на основі конкретних справ ЄСПЛ.

Детальніше – у презентаціях Олександра Банаська:

– https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Verhovenstvo_prava_elementu.pdf  ;

– https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Prakt_VS_neplatospromozh_FO.pdf  .

Надія Багай під час лекції розповіла про особливості розгляду спорів, що виникають із договорів приватизації державного та комунального майна. Суддя зосередила увагу на системному аналізі правових позицій ВС, послідовно вибудувавши виступ навколо ключових проблемних аспектів: юрисдикції, повноважень органів приватизації, визначення об’єктів приватизації, порядку та способів її здійснення, належних способів захисту і підстав розірвання договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації.

На початку виступу Надія Багай окреслила нормативну основу регулювання відповідних правовідносин. Вона звернула увагу як на чинний Закон України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна», так і на попередні закони 1992 року, які підлягають застосуванню у випадках, передбачених перехідними положеннями чинного Закону. Як зауважила суддя, визначення належного закону залежить від дати виникнення спірних правовідносин, моменту прийняття рішення про приватизацію та стадії відповідної процедури, а тому суди мають ретельно встановлювати ці обставини для правильного застосування матеріального права.

Говорячи про юрисдикційні питання, суддя навела правові висновки Великої Палати ВС, зокрема у справах № 826/11186/18, № 813/2616/18 та № 925/308/18, у яких сформульовано підхід щодо приватноправового характеру спорів у сфері приватизації. Вона акцентувала, що участь суб’єкта владних повноважень у правовідносинах не змінює їх правової природи, якщо відповідний орган реалізує повноваження власника, а не здійснює владні управлінські функції.

Окремо суддя звернула увагу на практику КГС ВС щодо визначення меж повноважень органів приватизації та недопустимості підміни судом їхніх дискреційних рішень. У цьому контексті суддя навела приклади зі справ № 908/2215/17 та № 914/111/18 і зазначила, що суд не може перебирати на себе повноваження органу приватизації чи органу місцевого самоврядування. На її думку, задоволення вимог про зобов’язання укласти договір купівлі-продажу без належно затвердженої оцінки фактично означало б підміну компетентного органу. Також вона навела справи № 927/640/19 і № 925/1225/20, пояснивши підходи до приватизації стратегічних підприємств і майна закладів освіти, а у справі № 906/967/19 – позицію щодо надання згоди на невід’ємні поліпшення.

Говорячи про порядок та способи приватизації, Надія Багай детально зупинилася на застосуванні перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (№ 2269-VIII), умовах викупу орендованого майна, значенні належної оцінки об’єкта приватизації та дотриманні процедури електронного аукціону. Вона звернула увагу на позиції ВС щодо визначення ціни викупу, меж втручання суду в аукціонні процедури, спеціальних строків позовної давності, а також щодо належних способів захисту, зокрема спонукання до укладення договору, застосування наслідків недійсності правочину (реституції) чи витребування майна. Суддя підкреслила, що приватизаційні спори потребують комплексної правової оцінки, оскільки поєднують елементи публічного інтересу та приватноправових механізмів захисту, а сталі правові позиції ВС мають забезпечувати передбачуваність правозастосування у цій сфері.

Детальніше – у презентації Надії Багай: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Osobluvosti_dogovoru_pruvatuz_derzh_komyn_maina.pdf.

Олег Васьковський у своїй лекції розкрив проблематику використання процедур банкрутства з неправомірною метою та зловживання процесуальними правами. Він розпочав із нормативних засад права на судовий захист, наголосивши, що ініціювання провадження у справі про банкрутство є формою реалізації права кредитора на захист майнових інтересів. Водночас таке право має здійснюватися відповідно до завдань господарського судочинства й не суперечити меті процедур неплатоспроможності.

Розмежовуючи правомірне використання інституту банкрутства та його спотворення, доповідач звернув увагу на критерії визнання дій зловживанням правами. Він підкреслив, що визначальним є не формальний характер процесуальних дій, а їх відповідність завданню господарського судочинства і спрямованість на досягнення легітимної мети – задоволення вимог кредиторів або відновлення платоспроможності боржника. Використання легальних інструментів для обходу санкцій, створення штучної заборгованості чи маніпулювання юрисдикцією, за його словами, суперечить цим засадам.

Ілюструючи підхід ВС до протидії таким практикам, Олег Васьковський навів приклад справи ТОВ «Калуський трубний завод» (постанова КГС ВС від 17 червня 2025 року у справі № 909/130/24), у якій провадження було закрито через встановлені ознаки використання процедури банкрутства для обходу санкцій. У справі ПАТ «Проскурів» (постанова КГС ВС від 12 червня 2025 року у справі № 924/232/22) Суд залишив заяву без розгляду, визнавши її подання зловживанням правом. Також лектор звернув увагу на справу № 903/135/23, у якій КГС ВС наголосив на необхідності ретельної перевірки вимог за наявності родинних чи корпоративних зв’язків між сторонами.

Секретар профільної судової палати КГС ВС зосередився на питаннях відсутності в ініціюючого кредитора суб’єктивного права щодо заявлених грошових вимог до боржника. Він розповів про справу № 911/2043/20, у якій ВС підтвердив, що необґрунтованість вимог унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство. Подібний підхід застосовано у справі ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування» (№ 922/5226/21), в якій вимоги ґрунтувалися на заборгованості, у стягненні якої раніше було відмовлено через сплив позовної давності, а також у справі № 916/735/23, де пропуск строку пред’явлення виконавчого документа став підставою для відмови у відкритті провадження.

Окрему увагу лектор приділив питанням територіальної юрисдикції та недобросовісної зміни місцезнаходження боржника. У справі № 904/2154/22 (ПП «Спец Біо Україна») ВС визначив, що юрисдикція встановлюється на дату подання першої заяви, а поява «справи-двійника» в іншому суді є наслідком недобросовісної поведінки. Аналогічні підходи відображено у справах № 921/476/24 та № 916/3704/24, де процесуальні дії сторін оцінювалися крізь призму недопустимості зловживання правами.

Підсумовуючи, Олег Васьковський звернув увагу на необхідність застосування підвищеного стандарту доказування у виняткових випадках, навіть якщо вимоги підтверджені судовим рішенням. Такий підхід простежується, зокрема, у справах № 903/347/24 та № 920/692/23. За словами судді, суд має оцінювати поведінку учасників комплексно – з урахуванням балансу публічного і приватного інтересів та мети процедур банкрутства.

Детальніше – у презентації Олега Васьковського: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vukorust_proced_bankrytstva.pdf.

Ірина Кондратова прочитала лекцію про фідуціарні обов’язки керівників та стандарти їх відповідальності в корпоративних спорах. Вона окреслила тему як таку, що безпосередньо впливає на якість корпоративного управління, довіру до бізнесу та фінансової системи. Суддя зосередилася на ідеї фідуціарної природи повноважень директора, наголосивши, що управлінські рішення мають оцінюватися не лише формально, а крізь призму добросовісності, розумності та лояльності до інтересів товариства.

Розкриваючи зміст цих стандартів, Ірина Кондратова пояснила, що директор зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, а не пов’язаних осіб чи власних інтересів. Вона акцентувала, що відповідальність може наставати навіть за формально правомірного правочину, якщо управлінське рішення було економічно необґрунтованим або ухваленим із порушенням обов’язку належної обачності. Суддя наголосила, що суд оцінює не результат бізнес-рішення як такий, а процес його прийняття та поведінку посадової особи.

Аналізуючи міжнародні підходи, лекторка зупинилася на практиці США та Великої Британії. Суддя пояснила зміст Business Judgment Rule, звернулася до справ R Gath v. LOFT, Gath v. LOFT та In re Walt Disney, наголосивши, що американські суди оцінюють насамперед процес прийняття рішення, рівень інформованості директорів та відсутність конфлікту інтересів. Говорячи про британську модель, вона акцентувала на Companies Act 2006 року та семи основних обов’язках директорів, зокрема обов’язку діяти в межах повноважень, сприяти успіху компанії, уникати конфлікту інтересів і діяти з розумною обачливістю.

У частині національного регулювання суддя зазначила, що в Україні фідуціарні стандарти поведінки керівників випливають із комплексу законодавчих актів, таких як закони України «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», а також ЦК України. Ці обов'язки містять зобов'язання діяти в інтересах компанії, уникати конфліктів інтересів і здійснювати належний контроль за діяльністю органів управління. Водночас, за словами лекторки, аналіз рішень ВС показує, що питання дотримання фідуціарних обов'язків директорами стає предметом розгляду в багатьох справах.

Переходячи до національної практики, суддя навела актуальні правові позиції ВС. Зокрема, вона проаналізувала постанови ВС щодо відповідальності керівників, зокрема у справах № 910/12930/18, № 910/7305/21, № 910/11371/18, № 916/3316/21 та № 910/11027/18. Лекторка детально роз’яснила необхідність встановлення всіх елементів складу цивільного правопорушення – протиправності, шкоди, причинного зв’язку та вини – і звернула увагу на розподіл тягаря доказування в таких спорах. Ірина Кондратова наголосила, що саме позивач має довести наявність шкоди та причинного зв’язку, тоді як відповідач може доводити добросовісність і розумність своїх дій.

Розглянула Ірина Кондратова й питання про конфлікт інтересів. Зокрема, зупинилася на постанові ВС від 20 грудня 2022 року у справі № 906/1316/21, у якій ВС наголосив на необхідності встановлення реального економічного наслідку дій керівника та доведення причинного зв’язку. Навіть у тих випадках, коли термін «фідуціарні обов’язки» прямо не використовується, ВС фактично застосовує критерії добросовісності та розумності при оцінці поведінки посадових осіб.

Суддя також навела приклад справи № 910/11027/18, у якій ВС вказав, що ключовим є не лише юридичний формалізм правочинів, а й їх реальна економічна обґрунтованість і відповідність інтересам компанії.

Підсумовуючи, Ірина Кондратова зауважила, що для справедливого й передбачуваного розгляду спорів про відповідальність керівників суди мають послідовно відтворювати причинно-наслідковий зв’язок між управлінськими рішеннями та фінансовим станом компанії, всебічно досліджувати докази, оцінювати економічну обґрунтованість і рівень ризику операцій, а також аналізувати конфлікти інтересів і дотримання корпоративних процедур. Вона зазначила, що міжнародні підходи, зокрема Business Judgment Rule у США та стандарти директорських обов’язків у Companies Act 2006 у Великій Британії, демонструють важливість чітких критеріїв оцінки поведінки керівників: повагу до управлінського розсуду за умови добросовісності й належної поінформованості та водночас сувору відповідальність у разі конфлікту інтересів або очевидної недбалості. На її переконання, урахування цих орієнтирів у розвитку української практики сприятиме підвищенню корпоративної відповідальності та зміцненню довіри до правозастосування.

Детальніше – у презентації Ірини Кондратової: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Fidyciarni_obovjazku_kerivnukiv.pdf.