Судді ВС долучилися до проведення навчань у межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів

Голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач, суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько і судді ВС у КГС Юрій Чумак, Тетяна Малашенкова, Ганна Вронська, Віталій Зуєв та Надія Багай прочитали лекції в межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів

Насамперед Лариса Рогач привітала учасників заходу та подякувала керівництву й команді Національної школи суддів України, а також спікерам, відзначивши важливість цієї п’ятиденної програми, складеної з урахуванням актуальних потреб правозастосування, зумовлених змінами в законодавстві, зокрема скасуванням Господарського кодексу України. Голова КГС ВС зауважила, що ці лекції є майданчиком для професійного обміну — можливістю не лише отримати нові знання, а й поділитися власним досвідом, цінним для розвитку всієї господарської юрисдикції.

Лариса Рогач нагадала слухачам про важливу подію, яка відбулася 8–9 листопада цього року в м. Нью-Делі (Індія), — 6-те Пленарне засідання Постійного міжнародного форуму господарських судів (Standing International Forum of Commercial Courts — SIFoCC), під час якого понад 180 делегатів з 52 юрисдикцій обговорювали ключові питання розвитку господарського судочинства в глобальному контексті. Вона розповіла, що на форумі розглянули як процесуальні питання (вручення документів, транскордонна взаємодія), так і сучасні виклики — корпоративна відповідальність у контексті кліматичних змін, застосування штучного інтелекту та проблематика відновлення довіри до судової влади.

Підсумовуючи, Лариса Рогач наголосила, що в умовах постійного підвищення стандартів у сучасному світі суддям необхідно безперервно розвиватися, а напрацьовані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі ВС є важливим інструментом цього руху.

Під час лекції Лариса Рогач представила системний огляд правових позицій ВС щодо способів захисту прав у господарському судочинстві в умовах правового режиму воєнного стану. Вона підкреслила, що завдання господарського судочинства (ст. 2 ГПК України) полягає в забезпеченні справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спорів з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів. У цьому контексті увага була зосереджена на співвідношення належного й ефективного способів захисту, їх критерії та наслідки застосування неналежного способу.

Лекторка акцентувала на категоріях позовів (про стягнення, перетворення та визнання права) і на критеріях ефективності судового рішення: відновлення порушеного права, відсутність потреби повторного звернення до суду, можливість виконання рішення. На прикладах рішень ВП ВС та КГС ВС вона продемонструвала ситуації, коли неправильний спосіб захисту не забезпечує реального поновлення права, створює передумови для нового процесу або є невиконуваним. Також суддя розглянула випадки повторного звернення з тим самим позовом і порушення юрисдикційності вимог (постанова ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 819/1003/18).

Значну увагу голова КГС ВС приділила практиці вирішення спорів щодо речових прав та втручання у право мирного володіння майном відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На основі рішень ВП ВС (зокрема у справі № 446/478/19) Лариса Рогач пояснила, що належний спосіб захисту має уникати втручання у майно, щодо якого немає спору, а у випадках часткового накладення меж земельних ділянок ефективним є саме речово-правовий спосіб — віндикаційний позов. Навела лекторка і приклади, коли задоволення вимог неналежним способом не призводило до поновлення порушеного права (справа № 496/1059/18), а також підходи щодо визначення співмірності втручання в категорію цільового призначення земельної ділянки (справа № 914/192/23).

Окремий блок лекції суддя присвятила способам захисту у спорах щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану. Вона навела правові позиції про те, що вимоги про визнання протиправними та скасування актів про відчуження є неналежними, тоді як належним способом захисту є витребування майна. Крім того, суддя підкреслила, що спори щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану – про право на майно, вилучене / відчужене в умовах правового режиму воєнного стану, належать до юрисдикції господарських судів (постанова ОП КГС ВС від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22).

Завершуючи, Лариса Рогач звернула увагу на правову позицію ВП ВС (постанова від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц) щодо необхідності інтерпретації позовних вимог через мету позивача, що є ключовою умовою досягнення фактичного, а не декларативного відновлення права.

Детальніше – у презентації Лариси Рогач: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Sposobu_zahusty_prav_.pdf.

Юрій Чумак, говорячи про актуальну судову практику щодо спорів про захист права власності, зосередився на таких ключових блоках, як: виключна підсудність, юрисдикція, право володіння та принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном, визнання права власності, набуття права власності за набувальною давністю, самочинне будівництво та інше.

На прикладі постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 він окреслив, що ч. 3 ст. 30 ГПК України розширила перелік спорів, які належать до виключної підсудності, — до них віднесені всі спори, що виникають з приводу нерухомого майна, як безпосередньо, так і опосередковано, з огляду на специфічні властивості такого майна.

Окремо суддя звернув увагу на визначення підсудності спорів за участю іноземних компаній та предметну юрисдикцію у справах про примусове відчуження й реквізицію майна. На прикладі постанови КГС ВС від 18 вересня 2024 року у справі № 916/5631/23 доповідач продемонстрував застосування п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого критерієм для визначення підсудності є місце настання події, що стала підставою позову. Юрій Чумак також проаналізував правові висновки об’єднаної палати КГС ВС у справі № 910/10009/22 щодо приватноправового характеру спорів про примусове відчуження майна, у яких оцінюється захист цивільних прав позивача.

У частині, присвяченій праву володіння, суддя навів позиції ВП ВС щодо презумпції належності права, яка виникає з державної реєстрації речових прав (справа № 522/1528/15-ц), та розмежування фактичного володіння і права володіння (справа № 359/3373/16-ц). Він розповів про принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, пояснивши, що метою віндикаційного позову є введення власника у володіння майном шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У цьому контексті було розкрито й питання довірчої власності та управління майном АРМА, наголошено на відсутності тотожності між управлінням активами та правом власності (справа № 903/421/24).

Під час лекції суддя розглянув питання набувальної давності. Він підкреслив, що набувальна давність не може використовуватися для легалізації об’єктів, які не введені або не можуть бути введені в експлуатацію.

Доповідач зазначив, що набувальна давність – це чотири критерії, які повинні бути одночасно дотримані, зокрема добросовісність, безтитульність, відкритість і безперервність володіння. У цьому контексті суддя навів відповідні постанови КГС ВС у справах № 927/773/24 і № 915/962/18.

Також Юрій Чумак зупинився на питанні недійсності правочинів і необхідності застосування наслідків такої недійсності. Він зауважив, що визнання правочину недійсним без двосторонньої реституції є неефективним, оскільки саме реституція є наслідком недійсності відповідно до закону. Суддя наголосив, що суд повинен застосувати реституцію самостійно, навіть за відсутності відповідної вимоги, однак, за його словами, у касаційній інстанції виникають труднощі, коли об’єкт міг бути відчужений кілька разів у процесі розгляду справи, що ускладнює ухвалення остаточного рішення.

Говорячи про справи, передані на розгляд ВП ВС, Юрій Чумак звернув увагу на справу № 915/268/24, оскільки йдеться про відступ від висновків, викладених у постанові КАС ВС від 5 березня 2024 року у справі № 300/3657/22 щодо застосування ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у контексті того, що інженерна (гідротехнічна) споруда, дамба не є частиною чи приналежністю головної речі, тому належить до нерухомого майна, щодо якого має проводитися державна реєстрація права, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості державної реєстрації речових прав та їх обтяження на гідротехнічні споруди.

Детальніше – у презентації Юрія Чумака: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Pravo_vlasnosti_.pdf.

Олександр Банасько прочитав лекцію на тему «Актуальна судова практика Верховного Суду в справах про банкрутство та неплатоспроможність». Суддя наголосив, що презентація містить актуальні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду за 2023–2025 роки. Насамперед він навів судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 7 КУзПБ в контексті тлумачення принципу концентрації розгляду майнових спорів з участю боржника в межах справи про його банкрутство. Олександр Банасько пояснив історію формування правового висновку ВП ВС щодо юрисдикції спорів за позовами боржника про скасування податкових повідомлень-рішень, вказавши, що після відступу ВП ВС у квітні 2023 року такі спори остаточно підлягають розгляду адміністративними судами, попри відкриту справу про банкрутство.

Далі доповідач детально проаналізував блок питань, пов’язаних із розглядом спорів у межах справи про банкрутство щодо: оскарження постанови державного виконавця про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство; розгляду спору з приводу зобов’язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного; виключної підсудності у справах з участю боржника; виключної підсудності у справах з участю боржника; залучення кредитора третьою особою до участі в справі, яка розглядається в порядку ст. 7 КУзПБ; розгляду позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки тощо.

Окрему увагу було приділено правовим висновкам Верховного Суду щодо недійсності правочинів у банкрутстві, мораторію, проблемним питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство, зокрема підвищеному стандарту доказування, процесуальному статусу арбітражного керуючого, кредиторів, при розгляді кредиторських вимог, субсидіарної та солідарної відповідальності, ліквідаційної процедури та закритті провадження у справі, а також процесуальним питанням.

У цьому контексті він навів постанову судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 19 червня 2024 року у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), у якій здійснено відступ від раніше висловленої правової позиції в питанні обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а саме сформовано правовий висновок, за яким право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

Також доповідач звернув увагу учасників на постанову судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 4 вересня 2024 року у справі № 908/3236/21, в якій сформовано правовий висновок щодо застосування інституту солідарної відповідальності, згідно з яким стягнення коштів із члена органу управління боржника на підставі ч. 6 ст. 34 КУзПБ має здійснюватися на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси, а встановлення відповідного порушення і вирішення спору про покладення солідарної відповідальності на відповідного суб’єкта солідарної відповідальності (керівника / члена органу управління боржника) зі стягненням з нього суми цієї відповідальності здійснюються судом в одному судовому провадженні за відповідним зверненням кредитора / кредиторів.

Значну увагу суддя приділив питанням неплатоспроможності фізичних осіб та застосуванню п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ і проаналізував в аспекті застосування згаданого п. 5 правову позицію КГС у складі ВС у справі № 907/784/23 щодо набуття майновим поручителем, який не є позичальником, статусу боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ, а також постанови КГС у складі ВС від 12 листопада 2024 року у справі № 922/2623/21, від 21 листопада 2024 року у справі № 916/4323/23 щодо правових наслідків невідповідності поданої заяви умовам реструктуризації, визначеним у п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ.

Лектор розповів про критерії «відкритої та добросовісної поведінки» боржника, що є необхідними для переходу до процедури погашення боргів. У цьому контексті він послався на постанову судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 26 травня 2022 року у справі № 903/806/20, постанови КГС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 918/398/23 та від 16 квітня 2025 року у справі № 912/1882/23, яка конкретизує  підходи до оцінки поведінки боржника та умов для переходу між процедурами.

Крім того, спікер проаналізував правові висновки, які стосуються питання підстав закриття провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ, ч. 11 ст. 126 КУзПБ (постанови КГС у складі ВС від 27 лютого 2024 року у справі № 910/4014/22, від 14 березня 2024 року у справі № 916/2411/21, від 5 червня 2024 року у справі № 904/2022/23, від 19 червня 2024 року у справі № 904/6325/21, від 11 липня 2024 року у справі № 914/811/23, від 29 серпня 2024 року у справі № 918/806/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 922/493/21), за відсутності кредиторів (постанова КГС у складі ВС від 27 червня 2024 року у справі № 920/1128/23).

Олександр Банасько також поінформував про справи, передані на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Наприкінці він наголосив, що представлені у презентації матеріали є систематизованим зведенням практики ВП ВС і КГС ВС, яке може слугувати орієнтиром для судів під час розгляду будь-яких категорій спорів, пов’язаних із банкрутством та неплатоспроможністю.

Детальніше – у презентації Олександра Банаська: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Praktuka_bankrytstvo_.pdf.

Тетяна Малашенкова представила огляд актуальної судової практики у спорах, пов’язаних із діяльністю Антимонопольного комітету України (АМК), сформованої після набрання чинності змінами до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Закону України «Про Антимонопольний комітет України» з 1 січня 2024 року. Вона звернула увагу на положення ч. 1 ст. 70 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка в новій редакції передбачає можливість оскарження не лише рішень, а й розпоряджень АМК. Суддя проаналізувала правову позицію, викладену в постанові КГС ВС від 19 червня 2025 року у справі № 910/7646/24, в якій ВС наголосив, що розпорядження про початок розгляду справи має процедурний характер і саме по собі не порушує прав особи, а отже не може бути предметом повноцінної судової оцінки поза межами, визначеними законом.

Доповідачка детально зупинилася на питаннях тривалості розгляду антимонопольних справ та співвідношенні цих строків зі строками давності, визначеними ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Вона навела як приклад справу № 910/19008/21, у якій розслідування тривало понад 9,5 років, а ВС у постановах від 24 травня 2023 року та 14 травня 2025 року сформував підхід щодо необхідності дотримання принципів належного урядування. Суд підкреслив, що положення ч. 2 ст. 42 цього Закону — про зупинення перебігу строку давності на час розгляду справи АМК — не підміняють і не продовжують строків, установлених ч. 1 зазначеної статті. Аналогічну правову позицію підтверджено в постанові КГС ВС від 17 квітня 2025 року у справі № 922/3008/24.

Суддя також навела висновки ВС, сформульовані в постановах КГС ВС від 21 жовтня 2025 року у cправі № 910/14544/24 та від 14 березня 2023 року у cправі № 910/4518/22 щодо присічного характеру двомісячного строку оскарження, а також у постанові КГС ВС від 21 жовтня 2025 року у справі № 910/14544/24 щодо належного моменту вручення рішення АМК.

Тетяна Малашенкова зупинилася на підходах ВС до кваліфікації антиконкурентних узгоджених дій, навівши позиції у справах № 910/1667/21, № 910/20099/20 та № 910/3374/24. Суд у цих рішеннях підтвердив, що встановлення факту погодженої поведінки можливе незалежно від настання негативних наслідків, а доведення порушення не вимагає аналізу економічної ефективності пропозицій учасників торгів. Водночас оцінка доказів має здійснюватися відповідно до статей 210 та 86 ГПК України, що передбачають всебічний і конкретний аналіз усіх фактичних обставин справи, без покладення в основу узагальнених формулювань чи припущень.

Суддя окреслила підходи ВС до інших категорій порушень конкурентного законодавства. Зокрема, навела судову практику щодо поширення інформації, що вводить в оману (ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», справи № 910/3667/24 та № 910/2328/21), а також щодо неподання інформації АМК (п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», справи № 910/1035/23, № 910/2090/20, № 910/18734/20, № 915/296/20).

Також Тетяна Малашенкова звернула увагу на справу № 922/3456/23, передану до об’єднаної палати КГС ВС, у якій поставлено питання про те, чи є встановлення АМК антиконкурентних узгоджених дій достатньою підставою для визнання недійсним договору про закупівлю за ч. 3 ст. 228 ЦК України. Вона наголосила, що майбутнє рішення у цій справі визначатиме подальший розвиток практики у сфері публічних закупівель.

Детальніше – у презентації Тетяни Малашенкової: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Spravy_AMKY_.pdf.

Ганна Вронська під час лекції на тему «Актуальна практика Верховного Суду у корпоративних спорах: ключові правові позиції» розглянула підходи ВС до визначення юрисдикційності корпоративних спорів та їх відмежування від цивільних і зобов’язальних правовідносин. На прикладі судової практики лекторка продемонструвала, що спори, пов’язані з правочинами щодо часток у статутному капіталі юридичних осіб, за загальним правилом належать до юрисдикції господарських судів незалежно від суб’єктного складу сторін, якщо відповідний правочин у конкретній справі не стосується сімейних або спадкових правовідносин.

Зокрема, суддя проаналізувала правову позицію ВС, викладену в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 910/1221/23, у якій наголошено на корпоративному характері спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства. Також вона розглянула постанову від 20 лютого 2025 року у справі № 910/6681/23, у якій ВС дійшов висновку, що спір є корпоративним, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позов порушенням своїх прав на управління та отримання прибутку, незалежно від статусу позивача як фізичної особи.

Водночас Ганна Вронська звернула увагу й на межі корпоративного спору, зокрема на випадки, коли спір, пов’язаний із часткою у статутному капіталі товариства, не належить до господарської юрисдикції. У постанові ВС від 20 серпня 2025 року у справі № 910/572/25 зазначено, що якщо позивач не є учасником товариства, а його вимоги не спрямовані на захист корпоративних прав чи участь в управлінні товариством, такий спір має цивільно-правовий характер. ВС підкреслив, що оскарження договору купівлі-продажу частки як фраудаторного правочину між фізичними особами за відсутності корпоративного інтересу позивача не утворює корпоративного спору і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Крім того, суддя також навела правові позиції ВС щодо оскарження рішень органів юридичних осіб, зокрема загальних зборів. Судова практика, представлена у справах № 916/1126/24 (постанова від 16 січня 2025 року), № 924/1270/23 (постанова від 5 лютого 2025 року) та № 916/1165/24 (постанова від 27 травня 2025 року), ілюструє підхід, за яким порушення процедурних вимог не є безумовною підставою для визнання рішень недійсними без доведення фактичного порушення корпоративних прав і реального впливу таких порушень на можливість участі особи в управлінні юридичною особою.

У межах розділу, присвяченого оскарженню рішень органів товариств з обмеженою відповідальністю, Ганна Вронська зосередила увагу на підходах до оцінки процесуальних порушень під час скликання та проведення загальних зборів і на необхідності доведення порушення саме корпоративних прав позивача. Вона наголосила, що саме по собі неповідомлення учасника про збори не є безумовною підставою для визнання рішень недійсними, якщо не доведено неможливість участі та порушення його прав. Ці висновки зазначено, зокрема, в постановах ВС від 16 квітня 2025 року у справі № 916/203/24 та від 20 травня 2025 року у справі № 917/2019/23. Також суддя звернула увагу, що особа, яка на момент вирішення спору вже не є носієм корпоративних прав і не оспорює правомірність їх припинення, не має процесуальної заінтересованості в оскарженні рішень щодо управління товариством, що підтверджено постановою ВС від 29 липня 2025 року у справі № 911/3977/23.

Ганна Вронська розповіла  і про спори, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв та інших корпоративних прав у юридичній особі. У цьому контексті вона навела підходи ВС до кваліфікації таких вимог як майнових, визначення ціни позову та застосування належних способів захисту. Зокрема, було наведено викладену в постанові ВС від 6 лютого 2025 року у справі № 911/804/20 правову позицію про те, що вимога про витребування частки у статутному капіталі з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру. Також проаналізовано спори щодо «розмивання частки» учасника внаслідок номінального збільшення статутного капіталу (постанова ВС від 24 лютого 2025 року у справі № 911/266/22), порушення переважного права учасника на придбання частки (постанова ВС від 11 березня 2025 року у справі № 911/1681/23), а також спори щодо обов’язкового викупу акцій і виплати дивідендів, у яких сформульовано підхід до захисту законних очікувань учасника (постанови ВС від 1 квітня 2025 року у справі № 916/5009/23 та від 16 квітня 2025 року у справі № 916/4059/23).

Детальніше – у презентації Ганни Вронської: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Korporatuvni_sporu_.pdf.

Віталій Зуєв наголосив на важливості комунікації судової влади з юридичною спільнотою та необхідності пояснювати логіку формування правових позицій ВC. Він підкреслив, що одним із завдань ВC є інформування про зміст, мотиви та обставини, які зумовили ухвалення того чи іншого рішення, а не лише констатація самих висновків. Суддя акцентував, що правозастосування неможливе без глибокого розуміння контексту і саме це розуміння має передаватися професійній аудиторії під час навчальних заходів.

Лектор звернув увагу на складні умови, у яких сьогодні працюють суди: повномасштабна війна, постійні обстріли, перебої з електроенергією та теплопостачанням. Попри це судова система продовжує працювати безперервно, що, за його словами, є результатом професіоналізму та стійкості суддів і працівників судів. Він подякував слухачам за їхню витримку й участь у навчанні навіть в умовах фізичної та емоційної перевантаженості. Спікер зауважив, що війна стала звичним фоном, але це не знімає зі всієї правничої спільноти обов’язку працювати якісно.

Лекція була присвячена темі «Актуальні питання розгляду земельних спорів у практиці Верховного Суду». Зокрема, суддя розповів про вплив воєнного стану на орендні правовідносини, поновлення дії договорів оренди, наслідки обмеження користування земельними ділянками в зонах бойових дій, а також застосування критеріїв добросовісності та пропорційності під час оцінки позицій сторін. Він докладно пояснив, у яких ситуаціях несплата орендної плати є безумовною підставою для розірвання договору, а коли обставини війни об’єктивно унеможливлюють користування землею і змінюють підхід до вирішення спору. Також лектор охарактеризував підходи ВС щодо автоматичного поновлення договорів оренди під час воєнного стану та меж компетенції військово-цивільних адміністрацій у питаннях оренди земель.

Віталій Зуєв проаналізував ключові різновиди спорів щодо захисту прав на землю — негаторні та віндикаційні позови, їх співвідношення з договірними відносинами, підходи до визначення належного способу захисту та проблеми, пов’язані з багаторівневими порушеннями при формуванні земельних ділянок. Він зупинився на складності спорів щодо земель природно-заповідного, водного, лісогосподарського та історико-культурного фонду, звернувши увагу на позиції ВС, сформовані під впливом практики ЄСПЛ (зокрема щодо накладення земельних ділянок і меж допустимого втручання в право власності). Особливу увагу суддя приділив ситуаціям, коли відновлення порушеного права можливе лише шляхом корекції меж, скасування державної реєстрації та формування нового об’єкта, і наголосив, що такі рішення спрямовані не на створення правової невизначеності, а на забезпечення юридичної визначеності та законності обігу земель.

Детальніше – у презентації Віталія Зуєва: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Spory_zemelni_dilanky.pdf.

Під час лекції на тему «Особливості розгляду спорів, що виникають з договорів приватизації державного та комунального майна» Надія Багай представила системний огляд актуальної судової практики у сфері приватизації державного і комунального майна, зосередившись на еволюції законодавства та юрисдикційних підходах. Вона наголосила, що попри чинність нового Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у низці правовідносин продовжують застосовуватися закони 1992 року, якщо приватизація розпочалася до набрання чинності новим Законом  і відбувалася за правилами старого Закону. Крім того, в окремих випадках, згідно з перехідними та прикінцевими положеннями нового Закону, підлягає застосуванню також Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Суддя звернула увагу на послідовність позиції ВП ВС щодо визначення належної юрисдикції у спорах про приватизацію (у справах № 826/11186/18, № 813/2616/18, № 925/308/18), а також навела постанову КГС ВС від 12 липня 2023 року у справі № 5023/2756/11 (922/4673/21), у якій суд розмежував публічно-правові та приватизаційні відносини й підтвердив, що такі спори за загальним правилом підвідомчі господарським судам.

Значну увагу суддя приділила питанням повноважень органів приватизації та межам судового втручання. На прикладі справи № 908/2215/17 щодо вилучення об’єкта з переліку приватизації, а також справи № 927/640/19 про об'єкти державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, вона пояснила, в яких випадках суд не може підміняти орган приватизації та коли рішення місцевої ради або Фонду держмайна підлягають скасуванню. У справі № 910/8623/22 ВС сформулював критерії, які суд має перевірити для визначення можливості включення майна до переліку об’єктів приватизації: відсутність законодавчих заборон, відповідність способу приватизації та належність позивачу права на викуп. Суддя також навела позицію щодо дії перехідних положень нового Закону на прикладах справ № 914/79/19, № 922/239/22 та № 910/12199/18, підкресливши, що застосування старого Закону можливе лише за умови, коли всі дії з приватизації були завершені до 7 березня 2018 року.

Окремий акцент Надія Багай зробила на нюансах проведення аукціонів, дійсності оцінки майна та визначенні належного способу захисту у спорах щодо приватизації. Вона проаналізувала справи № 906/967/19 (щодо невід’ємних поліпшень), № 922/4195/21 (щодо формальних недоліків заяв на участь в аукціоні), № 914/21/20 (про незаконність заниження вартості об’єкта), № 908/1115/20 (щодо строку дії оцінки) та № 918/531/23 (про межі допустимого забезпечення позову). Суддя детально пояснила висновки об’єднаної палати КГС ВС у справі № 922/623/20, в якій було сформульовано підходи до приватизації шляхом викупу, критерії добросовісності набувача та підстави витребування майна. Також вона відзначила рішення ВП ВС у справі щодо ПАТ «Надра України» (від 3 квітня 2024 року), у якому суд визначив правовий режим майна, переданого до статутного капіталу, та підтвердив, що таке майно до завершення приватизації залишається державною власністю.

У завершальній частині лекції суддя висвітлила правові позиції щодо способів захисту порушених прав у приватизаційних спорах. У справах № 918/938/23, № 922/3727/19, № 918/1056/20 і № 910/2490/23 ВС сформулював підходи до застосування віндикації, негаторного позову, реституції та спонукання до укладення договору. Надія Багай наголосила на важливості розмежування випадків, коли оскарження торгів може бути ефективним способом захисту, а коли належною є лише вимога про визнання недійсним договору. Суддя також проаналізувала питання позовної давності, зокрема скорочений тримісячний строк за ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (справа № 916/411/23), та справи, що перебувають на розгляді судової палати КГС ВС — № 922/1414/20, а також позицію об’єднаної палати КГС ВС у справі № 910/5663/22 (910/7708/17), де визначено співвідношення ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 651 ЦК України при розірванні договорів купівлі-продажу державного майна. Усі наведені приклади, за словами судді, свідчать про послідовну й комплексну роботу ВС над формуванням єдиної правозастосовної практики у сфері приватизації.

Детальніше – у презентації Надії Багай: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Spory_pruvatuzacia_.pdf.

Захід організувала Національна школа суддів України.