Про останні тенденції у вирішенні спорів у сфері праці в різних юрисдикціях розповіли судді ВС на дводенному тренінгу

Визначення юрисдикції з розгляду спорів у сфері праці; нові категорії трудових спорів під час війни; застосування судами КЗпП України; спори, що виникають під час реорганізації або ліквідації державного органу; проходження публічної служби суддею – ці теми розкрили судді Великої Палати Верховного Суду Ірина Воробйова та Олександр Банасько, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Олена Білоконь, судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олена Губська та Олександр Прокопенко на дводенному тренінгу «Застосування міжнародних трудових стандартів у судовій практиці в Україні».

Ірина Воробйова розповіла про розмежування цивільної та адміністративної юрисдикцій при розгляді трудових спорів. Вона акцентувала, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці постійно звертає увагу, що кожен має право на справедливий суд, встановлений законом. Доповідачка наголосила, що ст. 19 ЦПК України визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства, зокрема, справи, що виникають із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У ст. 20 ГПК України про підсудність справ господарським судам уже є виняток – «крім трудових спорів». Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах (ст. 19 КАС України).

Суддя розповіла про перегляд ВП ВС справ з підстав предметної чи суб’єктної юрисдикції, проаналізувала відповідну практику.

Вона звернула увагу на постанову ВП ВС від 2 жовтня 2019 року у справі  № 807/300/18. Суд зробив висновок, що спори щодо оскарження нормативного акта органу місцевого самоврядування, яким врегульовано порядок призначення та звільнення керівників об’єктів спільної власності територіальних громад, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У цій справі відсутній трудовий спір, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 569/553/17 ВП ВС зробила висновок, що спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо внесення змін до статуту вищого навчального закладу в частині порядку призначення його керівника підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спір щодо оскарження рішення конкурсної комісії про призначення на посаду керівника державного навчального закладу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (постанова ВП ВС від 15 квітня 2020 року у справі № 456/1165/18). Крім того, суддя навела практику, відповідно до якої спір щодо оскарження рішення конкурсної комісії про призначення на посаду керівника комунального закладу культури (директора театру), комунального закладу охорони здоров’я (головного лікаря) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ірина Воробйова також проаналізувала інші постанови ВП ВС й зазначила, що наведені приклади юрисдикційних спорів свідчать про те, що неможливо в процесуальному законі навести вичерпний перелік справ, які підлягають розгляду за певним видом судочинства. Тому врахування принципів ВП ВС у розмежуванні юрисдикції, а також систематичне відстежування відповідної практики ВП ВС є запорукою ефективного та своєчасного захисту прав і законних інтересів позивача.

Детальніше з презентацією Ірини Воробйової можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Vuznach_jurisd_sporu_sfera_praci.pdf.

Олександр Банасько, аналізуючи практику ВП ВС, розповів про справи цієї категорії, які віднесені до господарської юрисдикції. Він зауважив, що переважну кількість юрисдикційних спорів ВП ВС розглянула до внесення змін у процесуальне законодавство в жовтні 2019 року, яким було встановлено додаткові фільтри стосовно передачі справ на розгляд ВП ВС для вирішення питань предметної юрисдикції. Однак питання вирішення предметної юрисдикції на сьогодні не втратило актуальності. Насамперед воно постає в судах першої інстанції, і, приймаючи рішення, суди мають керуватися відповідними висновками ВП ВС в подібних правовідносинах.

Суддя зазначив, що раніше визначальним критерієм для розмежування предметної юрисдикції був суб’єктний склад учасників справи. У процесі судової реформи процесуальне законодавство зазнало змін. На сьогодні напрацьовані ВП ВС критерії розмежування предметної юрисдикції охоплюють суб’єктний склад правовідносин, предмет спору і характер спірних правовідносин, також може бути пряма вказівка в законі щодо виду судочинства, в якому розглядається певна категорія спорів.

Доповідач додав, що більшість спорів у сфері праці, які розглядають господарські суди, пов’язана зі справами про банкрутство. Якщо трудовий спір виник щодо боржника після відкриття провадження про банкрутство, такий спір розглядається в межах справи про банкрутство за правилами господарського судочинства. При цьому Олександр Банасько зауважив, що якщо справа про банкрутство була порушена до 19 січня 2013 року (до внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), то трудові спори щодо боржника розглядаються в порядку цивільного судочинства (постанови ВП ВС від 30 січня 2019 року в справах № 266/2868/16-ц, № 641/8521/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 263/3949/17 та ін.).

КУзПБ, який уведено в дію з 21 жовтня 2019 року, передбачає розгляд трудових спорів у межах справи про банкрутство. При цьому йдеться не лише про спори майнового характеру (стягнення заборгованості із зарплати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу тощо), але й про спори, пов’язані з визнанням наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі та ін.

Доповідач звернув увагу слухачів на ще одну категорію спорів, яка за усталеними підходами ВП ВС належить до господарської юрисдикції, а саме на спори про звільнення, (усунення) відсторонення керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи, оскільки такі спори по суті є корпоративними та пов’язані, зокрема, з управлінням діяльністю юридичної особи (постанови ВП ВС від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справах № 361/17/15-ц, № 145/166/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19).

Суддя наголосив на тому, що Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» внесено зміни до ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якими повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Одночасно, як механізм практичної реалізації цієї норми права, Законом № 1255-VII ч. 1 ст. 41 КзпП України доповнено п. 5 такого змісту: «5) припинення повноважень посадових осіб».

Таким чином, до юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення) (постанова ВП ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18).

Детальніше з презентацією Олександра Банаська можна ознайомитися за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Sud_prakt_VP_VS_%20tryd_sporu_.pdf

Олена Білоконь прочитала лекцію «Нові категорії трудових спорів у сучасній судовій практиці». Вона зауважила, що раніше судова практика в трудових спорах була відносно сталою. «Однак зараз наша країна захищається від неспровокованої збройної агресії рф. Ці обставини породили нові категорії трудових спорів», – сказала суддя.

Презентацію до лекції Олена Білоконь підготувала разом із суддею Володарського районного суду Київської області Людмилою Макаренко.

Доповідачка зазначила, що відповідно до Конституції України в умовах воєнного стану право на працю може бути обмежено тимчасово із зазначенням періоду такого обмеження. Звернула увагу, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» діє лише протягом воєнного стану, а в Законі України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відповідного застереження немає.

Олена Білоконь запропонувала обговорити питання (з ним Пленум ВС згодом звернувся до КСУ), порушене судом першої інстанції щодо конституційності ч. 1 ст. 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суддя зауважила, що ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дозволяє роботодавцю в період воєнного стану перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії) за певних умов. КЦС ВС у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 343/1551/22 зробив висновок, що в період дії воєнного стану відповідач мав законне  право перевести позивача на посаду підсобного робітника без його згоди, оскільки: переведення здійснювалося для ліквідації наслідків бойових дій; у місцевість, на території якої не тривали активні бойові дії; така робота не була протипоказана йому за станом здоров’я. Працівнику гарантувалася зарплата на рівні, не нижчому ніж був за попередньою посадою.

Олена Білоконь звернула увагу, що ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає  роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником  у разі неможливості у зв'язку з військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою і якщо працівник не може виконувати роботу. Однак, сказала вона, таке право не є абсолютним (постанова КЦС ВС від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22). Для застосування цієї норми роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може її виконати. Доповідачка навела сучасну судову практику, коли суди встановлювали наявність законних підстав для призупинення трудового договору або ж вказували на відсутність таких. Окремо доповідачка зауважила, що в разі визнання судами незаконності призупинення трудових відносин з працівником такому працівникові, за аналогією зі ст. 235 КЗпП України, виплачується середній заробіток за час незаконного призупинення трудового договору (постанова КЦС ВС від 31 січня 2024 року № 161/8196/22).

Олена Губська розповіла про застосування адміністративними судами КЗпП України під час розгляду спорів у сфері праці. Вона зауважила, що за загальним правилом під час вирішення справ, пов’язаних із проходженням публічної служби, передусім застосовуються норми спеціального законодавства, а потім уже КЗпП України. Суддя поділила спори у сфері праці, які розглядають адміністративні суди, на три категорії. Перша – справи, в яких однозначно слід застосовувати норми КЗпП України. Наприклад, це справи, пов’язані з простоєм (ст. 34 КЗпП України). При цьому судова практика свідчить, що простій має бути викликаний певними об’єктивними обставинами і не може бути введений на власний розсуд роботодавця. Друга категорія – справи, у яких застосовуються норми КЗпП України чи спеціального законодавства. Третя категорія – справи, у яких застосовуються норми спеціальних законів.

Доповідачка звернула увагу на зміни до ст. 117 КЗпП України, відповідно до яких за затримку розрахунку при звільненні можна стягнути відшкодування лише за шість місяців, строк звернення до суду з таким позовом становить три місяці. При цьому є кілька рішень ВС про те, що якщо порушення відбулося до 1 липня 2022 року (до внесення відповідних змін), то застосовується стара редакція статті. Також ВС зробив однозначний висновок, що строк звернення до суду в цій категорії справ регулюється ст. 233 КЗпП України (три місяці), а не ст. 122 КАС України (Строк звернення до адміністративного суду).

Олена Губська порушила і питання щодо гарантій при прийнятті на роботу й заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст. 184 КЗпП України). Звільнення осіб з публічної служби має певну специфіку. Наприклад, згадані гарантії не застосовуються в разі звільнення жінки з підстав втрати права на державну службу, закінчення строку призначення на посаду (ст. 84 Закону України «Про державну службу»), оскільки ця стаття передбачає, що протягом трьох днів з дня настання або встановлення події чи встановлення такого факту особу повинні звільнити з посади. Також ст. 83 вказаного Закону визначає підстави для припинення державної служби. ВС в одній із постанов вказав, що в разі звільнення позивачки за цією статтею на неї поширюються відповідні гарантії, оскільки її звільняє державний орган, що взяв жінку на роботу. 

Суддя звернула увагу і на практику ВС щодо застосування норми Закону України «Про національну поліцію». В одній зі справ суди попередніх інстанцій застосували норми КЗпП України щодо прогулу до працівника поліції. Однак ВС вказав, що в цьому випадку йдеться не про прогул, а про нез’явлення на службі без поважних причин, тому застосовується спеціальний закон і Дисциплінарний статут Національної поліції України.

Також Олена Губська виступила з доповіддю «Розгляд спорів щодо проходження державної служби у разі реорганізації або ліквідації державного органу».

Олександр Прокопенко прочитав лекцію «Проходження публічної служби суддею». Він зазначив, що раніше в судах працювало понад 8 тис. суддів, зараз – близько 5 тис. В першій інстанції не вистачає 1,5 тис. суддів, в апеляційній – понад 700, у ВС вакантні 40 посад суддів. Навантаження на суддів суттєво збільшилося. Це може призводити до помилок. За цими помилками – долі людей, а також негативні наслідки для суддів.

Доповідач порушив питання щодо можливості оскарження в суді рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про невідповідність займаній посаді. Зауважив, що ВП ВС протягом 2018–2019 років переглядала такі справи і ухвалювала рішення, а в кінці 2019 року змінила підхід, вказавши, що рішення ВККС України має рекомендаційний характер, а остаточне рішення ухвалює Вища рада правосуддя. Тобто зробила висновок, що оскаржувати можна тільки рішення ВРП. Однак зараз ведуться дискусії щодо такого підходу.

Олександр Прокопенко розповів, як відбувається конкурс на посаду судді. Окремо зупинився на ролі Громадської ради доброчесності в цьому процесі. Зазначив, що ГРД повинна складатися з науковців, адвокатів, журналістів, які визнані спеціалістами у своїй галузі, мають бездоганну репутацію та політичну неупередженість і доброчесність. «У моєму розумінні це повинні бути авторитетні люди, щоб ні в кого не було жодних сумнівів щодо їхніх висновків стосовно суддів», – сказав доповідач. Він припустив, що це могли б бути судді у відставці, журналісти з величезним досвідом роботи і, можливо, навіть колишні президенти України.

Суддя звернув увагу, що ВККС України не працювала майже 3 роки. За цей час судді оскаржували її рішення й інколи суд скасовував висновки Комісії. Ці рішення судів ніхто не оскаржував (оскільки не було кому), і вони набрали законної сили. Однак зараз виникають проблеми з їх виконанням. Також Олександр Прокопенко назвав проблемою неприведення суддів до присяги впродовж тривалого часу.

Крім того, доповідач звернув увагу на проблеми в конкурсній процедурі на посаду судді: строки добору, стаж у сфері права, прохідний бал, одночасне проведення конкурсу на посаду судді та для переведення суддів, які працюють.

Тренінг «Застосування міжнародних трудових стандартів у судовій практиці в Україні» організований Національною школою суддів України спільно з Міжнародною організацією праці.