Оцінка судом матеріалів, що стали підставою для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій: практика Верховного Суду

Про судову практику Верховного Суду щодо оцінки судом матеріалів, які стали підставою для здійснення негласних слідчих (розшукових) дій, розповів суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Станіслав Голубицький у межах підготовки та підвищення рівня кваліфікації за стандартизованою програмою помічників суддів місцевих загальних і апеляційних судів.

Суддя нагадав про те, що відповідно до ст. 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт і методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України. Вони проводяться за спеціальною ухвалою слідчого судді у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини у випадках, коли іншим чином не можна добути докази у кримінальному провадженні.

Окремо розглянули особливості здійснення таких дій залежно від осіб, щодо яких вони здійснюються, і обставин справи. Особливу увагу приділили темі проведення НСРД, які є втручанням у приватне спілкування осіб, та обговорили, чи є вони порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Лектор також розповів, за яких умов отримані під час негласних слідчих (розшукових) дій докази можуть бути визнані судом недопустимими у кримінальному провадженні.

Аналізуючи положення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», суддя нагадав, що певні оперативні підрозділи та правоохоронні підрозділи мають право під час проведення своєї оперативної діяльності проводити НСРД в межах оперативно-розшукової справи. Проте дозволи на їх проведення все одно надаються лише слідчим суддею. У цьому випадку докази можуть бути використані в суді.

Станіслав Голубицький поінформував слухачів і про практику ЄСПЛ щодо справ цієї категорії. Зокрема, йшлося про такі справи: «Люді проти Швейцарії», «Коппа проти Швейцарії», «Роман Захаров проти Росії», «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства» і «Фон Ганновер проти Німеччини».

Ознайомивши слухачів з міжнародною практикою, лектор перейшов до справ, розглянутих Верховним Судом щодо оцінки доказів і матеріалів, які були використані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні. Доповідач нагадав, що обов’язковим є надання суду документального підтвердження отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – в іншому випадку зібрані докази не можуть бути використані у провадженні як доказ.

Разом з тим суддя навів як приклад постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, у якій було зроблено такий висновок: процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.

Також розглянули судову практику щодо застосування ст. 257 КПК України (використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передання інформації). У постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 698/1151/15-к ККС ВС виснував, що за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні, як того вимагає ст. 257 КПК України, усі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб, є недопустимими.

У справі № 751/602/18 (постанова ККС ВС від 10 грудня 2020 року) ККС ВС дійшов висновку: якщо постановою про виділення матеріалів досудового розслідування з матеріалів кримінального провадження виділено матеріали досудового розслідування, у тому числі докази, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, в окреме кримінальне провадження, а в результаті їх проведення виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується в цьому кримінальному провадженні, на підставі ст. 257 КПК України використання цих матеріалів у виділеному кримінальному провадженні не потребує отримання ухвали слідчого судді.

Лектор наголосив на тому, що під час розв'язання питання щодо повноти даних, наведених у клопотанні слідчого (прокурора), слід враховувати специфіку конкретної НСРД і ту обставину, що у певних випадках неможливо зазначити всі відомості, передбачені загальними нормами (ч. 2 ст. 248 КПК України).

На завершення Станіслав Голубицький відповів на запитання слухачів, які стосувалися процесуальних особливостей розгляду справ щодо визнання чи невизнання допустимими доказів, зібраних під час проведення НСРД.

Захід організувала Національна школа суддів України.