Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак і суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Євген Петров прочитали лекції в рамках Всеукраїнського семінару для суддів і помічників суддів місцевих та апеляційних загальних і господарських судів «Застосування практики Великої Палати Верховного Суду при вирішенні земельних спорів».
Ольга Ступак зазначила, що з набранням чинності 15 грудня 2017 року новими редакціями процесуальних кодексів змінився підхід до способів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів осіб, які звертаються до суду. Законодавець визначив, що спосіб захисту повинен бути ефективним. Відповідно, було напрацьовано судову практику щодо того, які способи захисту можна вважати ефективними у тих чи інших категоріях спорів. «Сьогодні недостатньо вказати про те, що певний спосіб захисту передбачений законом чи договором, тобто є правомірним. Необхідно ще оцінити його на предмет ефективності: чи дозволить він захистити права особи так, щоб у неї не було необхідності ще раз звертатися до суду», – сказала суддя.
Для земельних спорів одна з найбільших змін полягає в тому, що ефективний спосіб захисту оцінюється через наявність факту володіння земельною ділянкою. Ольга Ступак навела постанову ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, в якій роз’яснюється, що розуміється під володінням земельною ділянкою та як, залежно від встановлення факту володіння земельною ділянкою, розмежовується можливість застосування негаторного або віндикаційного позову.
У цій постанові ВП ВС зазначила, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності (в таких випадках ефективним буде подання негаторного позову – про усунення перешкод у користуванні).
Аналізуючи судову практику щодо захисту земель водного фонду, Ольга Ступак звернула увагу на постанову ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц. У ній зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов’язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц ВП ВС вказала, що в позовній заяві прокурор просив повернути спірну земельну ділянку, а потім змінив формулювання цієї вимоги та просив повернути спірну ділянку шляхом її витребування, об’єднавши по суті два способи захисту. Суди не врахували, що земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі, тому щодо неї не можна подавати віндикаційний позов.
А в постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц ВП ВС зазначила, що хоча позивач і просив суд зобов’язати повернути земельну ділянку, цю вимогу потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Також Ольга Ступак навела практику ВП ВС щодо захисту права на землі природно-заповідного фонду, зокрема розповіла про постанову від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц. В ній зроблено висновок, що незаконне зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов’язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала своє право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту є негаторний, а не віндикаційний позов.
Крім того, суддя проаналізувала практику ВП ВС щодо захисту прав на землі історико-культурного, лісогосподарського призначення, землі, на яких розташовані пам’ятки археології, розповіла про інтерпретацію вимог позову в контексті визначення способу захисту та ін.
Євген Петров прочитав лекцію «Повноваження прокурора щодо пред’явлення позову в земельних відносинах: судова практика».
Він зазначив, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. При цьому прокурор повинен обґрунтувати наявність відповідних обставин: або бездіяльність такого органу, або його відсутність. ВП ВС у своїх постановах неодноразово вказувала про обов’язок суду перевірити повноваження прокурора. Водночас суд має з’ясувати, чи зробив прокурор усе для того, щоб повноважний орган діяв на захист інтересів держави.
Суддя зауважив, що прокурор не може діяти в таких справах від свого імені (а не органу, уповноваженого державою на здійснення певних функцій), на нього покладено нібито альтернативний обов’язок захисту. Прокурор представляє інтереси держави, і в позовній заяві він повинен чітко зазначити, в чому такі інтереси полягають.
Доповідач звернув увагу на постанову КЦС ВС від 12 листопада 2020 року у справі № 487/688/18, у якій зроблено висновок щодо інтересів держави. КЦС ВС зазначив, що поняття «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Також Євген Петров зауважив, що в деяких випадках суди залишали без розгляду або повертали заяви, підписані не прокурором, а його заступником. КЦС ВС у низці постанов вказав, що заступники керівників прокуратури, яким надані повноваження для здійснення участі в судовому процесі, мають право самостійно подавати позови в інтересах держави. Інколи суди відмовляли в розгляді справи через те, що позов було подано прокурором прокуратури, яку згодом реорганізували. КЦС ВС зазначив, що в таких ситуаціях має місце процесуальне правонаступництво.
Суддя проаналізував практику ВС про те, коли можна вважати, що існує бездіяльність органу, уповноваженого представляти інтереси держави, або такий орган відсутній. Зокрема, в чому проявляється така бездіяльність, скільки часу вона повинна тривати (які межі розумного строку) для того, щоб прокурор мав підстави для звернення до суду замість уповноваженого органу тощо.
Євген Петров розповів, як має діяти суд, якщо суб’єкт владних повноважень, на якого покладено певні представницькі функції, заперечує свою бездіяльність і, відповідно, вказує на відсутність у прокурора повноважень представляти інтереси держави в суді.
Суддя звернув увагу на постанову ВП ВС від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19. Прокурор вважав, що орган, до компетенції якого віднесений захист порушених інтересів держави, у цьому спорі відсутній, оскільки сільська рада, яка розпоряджалася спірними земельними ділянками, є відповідачем. ВП ВС зробила висновок, що органи Держгеокадастру можуть звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Також Євген Петров проаналізував постанову ВП ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20. В ній зроблено висновок, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Zem_sporu_03_05_2024.pdf.
Презентація Євгена Петрова – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/prezent_Petrov_13_05_2024.pdf
_03_03.png)