Судді ВС розповіли про міжнародне гуманітарне і кримінальне право та  домашнє й гендерно зумовлене насильство під час війни

Судді Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Наталія Білик і Надія Стефанів прочитали лекції в межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів судових палат у кримінальних справах апеляційних судів.

Наталія Білик виступила з лекцією «Загальний огляд міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права».

Міжнародне гуманітарне право (МГП), зазначила лекторка, регулює відносини між державами, міжнародними організаціями та іншими органами під час збройних конфліктів, а міжнародне кримінальне право (МКП) встановлює кримінальну відповідальність осіб на рівні міжнародного права. Ці галузі тісно переплетені, оскільки МКП дає правову основу, згідно з якою порушення особами МГП можна розглядати як воєнні злочини. «Тобто МГП пояснює, як поводитися під час збройних конфліктів, встановлює правила. А МКП допомагає притягти до відповідальності за порушення цих правил», – сказала доповідачка. Вона  акцентувала, що МГП, яке також відоме як право війни, застосовується тільки під час збройних конфліктів або окупації.

МГП складається з двох гілок: право Гааги – регулює порядок щодо ведення бойових дій, та право Женеви – захищає цивільних осіб і тих, хто не бере участі в конфліктах. Ці дві гілки МГП, що містяться в міжнародних договорах, перетинаються і доповнюються великим масивом звичаєвого міжнародного гуманітарного права, що є обов’язковим для всіх держав незалежно від того, чи мають вони відповідні зобов’язання за міжнародними договорами.  

Україна та рф є державами-учасницями договорів, що закріплюють як право Гааги, так і право Женеви.  

МКП надає визначення міжнародних злочинів, криміналізує заборонені міжнародним правом діяння, встановлює принципи та процедури розслідування, переслідування й покарання за такі злочини, покладає на винних пряму особисту кримінальну відповідальність за міжнародні злочини, зобов’язує держави переслідувати і карати осіб за вчинення міжнародних злочинів.

З метою переслідування міжнародних злочинців створюються міжнародні суди та трибунали, а універсального суду немає. Також немає єдиної кодифікації МКП, його норми перебувають у процесі формування. Міжнародні та державні суди є компетентними застосовувати міжнародне право.

МКП нероздільно пов’язане з поняттям міжнародного злочину. При цьому загальновизнаного визначення «міжнародний злочин» немає, існують лише загальні характеристики. Це найбільш тяжкі злочини, які викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства, вони загрожують миру, безпеці та добробуту світу (преамбула Римського статуту).

Норми кримінального права випливають із міжнародних договорів або зі звичаєвого міжнародного права. Вони мають пряму обов’язкову силу для фізичних осіб і тому передбачають пряму особисту відповідальність. За тяжкі порушення сторони – підписанти Женевських конвенцій мають переслідувати винних осіб на базі принципу універсальної юрисдикції.

Наталія Білик акцентувала, що оскільки МГП застосовується тільки під час війни (окупації), велике значення має контекстуальний елемент – це основна відмінність воєнних злочинів від звичайних. Контекстуальний елемент важливий, оскільки воєнні злочини не мають строку давності. А через кілька десятків років очевидні сьогодні речі втрачають актуальність. Тому судам у вироках потрібно відображати існування збройного конфлікту, зазначати, що 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення рф на територію України. Доповідачка наголосила, що вироки українських судів щодо воєнних злочинів не лежатимуть в архіві, їх будуть аналізувати  міжнародні експерти під час засудження вищого керівництва рф міжнародними трибуналами.

Надія Стефанів прочитала лекцію «Кримінальні правопорушення (домашнє та гендерно зумовлене насильство), вчинені під час воєнного стану».

Суддя зазначила, що під час війни в Україні набагато зросла кількість випадків домашнього насильства, маємо випадки гендерно зумовленого насильства стосовно жінок, вчиненого російськими військовослужбовцями під час збройної агресії рф, що є міжнародним злочином.

Доповідачка звернула увагу на внесені зміни до законодавства (КК України, КУпАП України, КПК України, ЦПК України та інших законів) щодо домашнього насильства, на прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зокрема, КК України доповнено ст. 126-1 «Домашнє насильство»,  ч. 1 ст. 67 цього Кодексу «Обставини, які обтяжують покарання» доповнена п. 6-1, відповідно до якого такими обставинами є вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Пункт 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством».

Надія Стефанів навела постанову об’єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19, в якій зроблено висновок, що злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. При цьому встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України заборона закриття кримінального провадження поширюється на особу за умови, що слідчі органи пред’явили таке обвинувачення й особа мала можливість захищатися від нього.

Доповідачка звернула увагу, що визнати як обтяжуючу обставину вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя або близької особи суд може лише у випадку, якщо орган досудового розслідування в обвинувальному акті зазначив, що злочин пов'язаний із домашнім насильством. Як правило, в обвинувальних актах про це не зазначається, однак останнім часом ситуація змінюється. «Зараз із практики ми бачимо, що органи досудового розслідування стали частіше зазначати в обвинувальних актах про те, що злочин пов’язаний із домашнім насильством», – сказала Надія Стефанів.  

Також вона навела практику ЄСПЛ у справах, пов’язаних із домашнім насильством. Зокрема, у рішенні у справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey) Суд вказав, що держава не виконала обов’язків з імплементації системи покарань за домашнє насильство та захисту щодо жертв насильства. У справі «Левчук проти України» ЄСПЛ заявниця скаржилася на відхилення національним судом її позову про виселення колишнього чоловіка, оскільки спільне проживання створювало ризики насильства і залякування щодо неї та дітей. ЄСПЛ встановив порушення Україною ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.  

Доповідачка зазначила, що під час війни гендерно зумовлене насильство набуває активної фази. Таке насильство є порушенням норм МГП і визнається воєнним злочином, а іноді – злочином проти людства. Надія Стефанів звернула увагу на ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Четверта Женевська конвенція), у якій вказано, що жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, зокрема, захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність. «Думаю, що, коли закінчиться збройний конфлікт, після розслідувань таких міжнародних злочинів, як і злочинів щодо нападів на цивільне населення, руйнування цивільної інфраструктури, їх будуть розглядати наші суди», – сказала Надія Стефанів.