Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Про розгляд таких справ говорили суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Наталія Марчук і суддя ВС у Касаційному цивільному суді Олена Білоконь на лекціях у рамках підготовки та підвищення рівня кваліфікації помічників суддів місцевих загальних та апеляційних судів, організованої Національною школою суддів України.
Наталія Марчук виступила з доповіддю на тему «Військові злочини: особливості кваліфікації, призначення покарання та написання судових рішень».
Лекторка розповіла про особливості розгляду справ, пов’язаних із військовослужбовцями: як кваліфікувати, на що звертати увагу при розгляді та як оформлювати рішення. Вона також проаналізувала розд. ХІХ КК України (Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)) та виокремила специфічні ознаки цієї категорії кримінальних правопорушень:
– спеціальний об’єкт – установлений порядок несення чи проходження військової служби;
– спеціальний суб’єкт – військовослужбовець ЗСУ, СБУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, а також інші особи, визначені законом; поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі в бойових діях; резервісти та військовозобов’язані під час проходження зборів;
– кримінальна протиправність – діяння визнається злочинним тільки в тому випадку, якщо воно прямо передбачене розд. ХІХ КК України.
Суддя зауважила, що необхідно окремо звертати увагу на військові злочини, вчинені в умовах воєнного стану чи у бойовій обстановці. Разом з тим Наталія Марчук наголосила на тому, що існує суттєва відмінність між військовими та воєнними злочинами. Відповідно до норм міжнародного права воєнні злочини – це міжнародне поняття, основою якого є порушення міжнародних законів та звичаїв ведення війни, тоді як військові злочини – це порушення порядку проходження військової служби, встановленого національним законодавством.
Крім того, доповідачка нагадала, що основною відмінністю між самовільним залишенням військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) та дезертирством (ст. 408 КК України) є намір військовослужбовця повертатися чи не повертатися до місця служби.
В межах лекції ішлося також про те, за яких умов можливе притягнення особи до відповідальності за військові злочини. На прикладі судової практики ВС Наталія Марчук пояснила, що військовослужбовець не може вважатися звільненим зі служби, якщо не було відповідного наказу, навіть у випадку, коли термін його контракту закінчився. Суддя зауважила, що ухилення від мобілізації не може вважатися військовим злочином, адже особа ще не набула статусу військовослужбовця.
Розглянули й окремі зміни законодавства, які відбулися після початку повномасштабного вторгнення рф, а саме появу нового поняття «бойовий імунітет» та його використання при розгляді справ в умовах дії воєнного стану, особливості застосування ст. 615 КПК України та посилення кримінальної відповідальності за окремі категорії злочинів. Суддя звернула увагу слухачів, що до військовослужбовців можуть бути застосовані специфічні види покарань. Разом з тим щодо осіб, які притягуються до відповідальності за окремі військові злочини, не може бути застосовано положення ст. 69–75 КК України, оскільки такі кримінальні правопорушення мають підвищену суспільну небезпечність (відповідні зміни в КК України внесені в грудні 2022 року).
Говорячи про призначення покарань, лекторка акцентувала, що суд має розуміти, які положення закону є релевантними до тієї чи іншої ситуації, та зважати на особливість вчинення злочинів під час воєнного стану, що суттєво підвищує суспільну небезпечність, і конкретні обставини, за яких вчиняються злочини.
На завершення свого виступу Наталія Марчук вкотре нагадала про необхідність зміни підходу до написання судових рішень. «Судове рішення та мотиви його ухвалення мають бути зрозумілими і особі, яка притягується до відповідальності, і пересічним громадянам», – зазначила суддя.
Олена Білоконь прочитала лекцію на тему «Окремі аспекти розгляду цивільних справ про встановлення юридичних фактів під час дії воєнного стану».
Вона порушила такі питання:
Доповідачка акцентувала, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Олена Білоконь зазначила, що під час воєнного стану були внесені зміни до ст. 317 ЦПК України «Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України», які спростили розгляд цієї категорії справ.
У зв’язку з окупацією частини територій України країною-агресором їх мешканці в ряді випадків не можуть зареєструвати в звичайному адміністративному порядку акти цивільного стану, такі як народження або смерті осіб на цих територіях. Тому в таких випадках громадяни змушені використовувати судовий спосіб встановлення відповідних фактів, оскільки судове рішення про встановлення факту народження або смерті є підставою для видачі органами державної реєстрації актів цивільного стану відповідних свідоцтв.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, з 24 лютого 2022 року за ст. 317 ЦПК України суди розглянули в межах окремого провадження більше як 5 тис. справ.
Зміни до ст. 317 ЦПК України полягають у такому:
Доповідачка звернула увагу, що при розгляді цієї категорії справ у порядку окремого провадження обмежено діє принцип змагальності, й суд, з урахуванням приписів ч. 2 та ч. 3 ст. 294 ЦПК України, має право займати активну позицію та збирати самостійно докази або надавати допомогу заявнику в збиранні доказів, які підтверджують або спростовують обставини стосовно фактів, які просить встановити заявник. Про реалізацію власної ініціативи суду щодо витребування необхідних доказів на підтвердження обставин смерті особи під час окупації м. Маріуполя в березні 2022 року зазначено в постанові ВС від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23. Приблизний перелік доказів на підтвердження факту смерті особи на тимчасово окупованих територіях вказано у постановах ВС від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3752/22.
ВС сформував правову позицію про те, що оцінка документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами (постанови ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22, від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20).
Також Олена Білоконь звернула увагу на постанову ВС від 21 червня 2023 року у справі № 619/1908/23, у якій зроблено висновок, що у справі про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний стан, або на ТОТ, допускається подання апеляційної скарги представником (не адвокатом).
У постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22 ВС зазначив, що заявник не зобов'язаний надавати суду письмову відмову органів ДРАЦС у здійснення реєстрації народження дитини, що народилася на ТОТ.
Крім того, Олена Білоконь навела судову практику щодо встановлення факту смерті на території, на якій введено воєнний стан; встановлення факту, що заявник є членом сім'ї загиблого військовослужбовця, з метою отримання грошової компенсації; встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю з метою отримання грошової компенсації у зв'язку зі смертю військовослужбовця; встановлення факту родинних стосунків з померлим військовослужбовцем з метою захисту цивільних прав та отримання соціальних виплат і допомог; встановлення фактів, які пов’язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, та ін.
Презентація Олени Білоконь – https://is.gd/CGtALl.
_03_03.png)