Судді ВС розповіли про особливості розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених в умовах воєнного або надзвичайного стану

Секретар Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Герман Анісімов і судді Верховного Суду у ККС Надія Стефанів, Ольга Булейко та Наталія Марчук прочитали лекції в межах семінару для суддів і помічників суддів місцевих загальних судів «Злочини в умовах воєнного або надзвичайного стану: кваліфікація та призначення покарання».

Надія Стефанів у виступі розповіла про військові кримінальні правопорушення, зокрема зупинилася на їх загальній характеристиці та спеціальних ознаках. Вона звернула увагу, що:

1) об’єкт посягання – встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;

2) суб’єкт – військовослужбовець, а також військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів;

3) кримінальна протиправність – визнання діяння військовим кримінальним правопорушенням тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене в розд. XIX Особливої частини КК України.

Розрізняють також кілька видів цієї категорії правопорушень залежно від об’єкта посягання.

Суддя зазначила, що існує кілька типів суб’єктів військового кримінального правопорушення: поліцейські та військовослужбовці (співробітники ЗСУ, СБУ, ДССТ, Держспецзв’язку, Держприкордонслужби, Нацгвардії та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом). Військовослужбовці мають можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 44 КК України. Крім того, Надія Стефанів розповіла про розмежування кримінальних та адміністративних військових правопорушень.

Приділила увагу лекторка й новому законодавству щодо військових кримінальних правопорушень, вчинених під час воєнного стану, та статусу військовозобов’язаних. У цьому випадку мова йде не лише про осіб, які вже є військовослужбовцями, а й про громадян, які ухиляються від призову на військову службу. Також нововведення стосуються посилення відповідальності за кримінальні правопорушення, здійснені в умовах воєнного стану.

Звертаючись до слухачів, суддя акцентувала на тому, що під час призначення покарання у провадженнях щодо військових кримінальних правопорушень, вчинених у 2022–2023 роках, необхідно враховувати:

– внесення змін до законодавства в період воєнного стану;

– дію законів у часі;

– дату набрання чинності цими законами;

– аналіз обставин справи для правильної кваліфікації дій;

– дані про особу обвинуваченого;

– можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Детальніше – у презентації Надії Стефанів: https://is.gd/POwn1X.

Продовжила тему актуальної судової практики із застосуванням положень розд. ХІХ КК України (військові кримінальні правопорушення) Ольга Булейко. Вона зосередилася на застосуванні окремих статей КК України під час розгляду цих справ, у тому числі розповіла про новітню судову практику Верховного Суду.

Приміром, згадавши ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби), суддя навела приклад постанови ККС ВС від 20 квітня 2023 року у справі № 748/1376/20, у якій зазначено: «Дії військовослужбовця, який у встановленому законом порядку не був звільнений з військової служби та який не з’явився на службу без поважних причин в умовах особливого періоду (крім воєнного стану) до військової частини у зв’язку з завершенням строку дії контракту, підлягають кваліфікації за ст. 407 КК».

Вона також нагадала, що відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України форми вчинення кримінального правопорушення бувають двох видів: самовільне залишення військової частини та нез’явлення вчасно на службу без поважних причин.

На прикладі постанови ККС ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 373/108/16-к доповідачка пояснила, що вважається поважною причиною для нез’явлення вчасно на службу, з якого моменту можна говорити про нез’явлення та як визначити розташування військової частини (відповідно – місце служби).

Ольга Булейко також згадала про ст. 408 КК України (дезертирство). В одній зі справ (постанова ККС ВС від 18 квітня 2023 року у справі № 761/14205/13-к) суд постановив, що для встановлення ознак складу злочину, передбаченого ст. 408 КК України, судам належить досліджувати та брати до уваги докази, які підтверджують наявність у військовослужбовця мети ухилитися від військової служби.

Жваве обговорення викликало питання стосовно бездіяльності військової влади (ст. 426 КК України). В межах семінару суддя згадала про ознаки цього явища, визначеного Об’єднаною палатою ККС ВС у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 686/13801/16-к: ознакою є суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди, що відповідно до примітки 2 ст. 425 КК України може виявлятися в заподіянні як майнової, так і немайнової шкоди.

Лекторка також детально розповіла слухачам про судову практику касаційного суду щодо призначення покарання військовослужбовцям та звільнення від відбування покарання.

Детальніше – у презентації Ольги Булейко: https://is.gd/MwxAip.

Про процесуальні особливості написання судових рішень у кримінальних провадженнях щодо воєнних, військових злочинів і злочинів, учинених в умовах воєнного та надзвичайного стану, розповіла Наталія Марчук. Під час свого виступу суддя також відповідала на запитання слухачів.

Одне з питань, яке цікавило учасників навчання, – особливість розгляду справи щодо військових злочинів за умови, якщо в судді немає доступу до державної таємниці. На думку Наталії Марчук, у цьому випадку важливо спочатку з’ясувати, чи є необхідність у відкритті допуску, адже не завжди потрібно досліджувати докази, які мають обмеження. Якщо потреби в цьому немає, то й відсутність допуску не є проблемою. Оцінити це можна в підготовчому засіданні, а тоді вже вирішувати, чи потрібно отримувати допуск.

Суддя також поінформувала слухачів про особливості оформлення судового рішення та викладення мотивів правильності кваліфікації в провадженнях, які стосуються ординарних злочинів, вчинених в умовах воєнного стану. Вона згадала про зміни до КК України, внесені у 2022 році, якими до окремих статей (ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 та ч. 4 ст. 191) було додано кваліфікуючу ознаку «вчинено в умовах воєнного або надзвичайного стану», що суттєво посилило відповідальність за майнові злочин. Доповідачка зауважила, що неодноразово виникали питання, чи варто використовувати таку норму у випадку, якщо злочин було скоєно на території, яка знаходиться далеко від місця ведення бойових дій. Проте тут відповідь лише одна: звісно, що треба, оскільки воєнний стан введено на території всієї країни, а не окремого регіону.  

Не менш важливим було запитання про залучення перекладача у справах, де обвинувачуваними є російські військові. Наталія Марчук наголосила на тому, що суддя не може виконувати функції перекладача та проводити засідання не державною мовою навіть для того, щоб забезпечити обвинуваченому розуміння.

«Все має відбуватися відповідно до вимог процесу», – наголосила вона.

У межах заходу обговорили, серед іншого, питання щодо заміни представника захисту за умови його процесуальної пасивності, а також визначили, за яких умов справи, котрі стосуються військових злочинів і злочинів, учинених в умовах воєнного та надзвичайного стану, можуть розглядатися у спрощеному порядку.

Суддя акцентувала на важливості формулювання в рішенні чіткого пояснення, чому той чи інший злочин належить до категорії воєнного. Задля цього можливо звести до мінімуму викладення загальновідомих фактів, наведених стороною обвинувачення, і приділити увагу викладенню встановлених обставин та мотивації. Варто також пам’ятати, що у воєнних злочинах є інший контекст та інший предмет доказування, ніж в ординарних злочинах аналогічного змісту.

Секретар Третьої судової палати ККС ВС Герман Анісімов відповідав на запитання, що стосуються тематики семінару. Предметом обговорення стали окремі аспекти застосування ст. 336 КК України (ухилення від військової служби під час мобілізації) у випадках, якщо громадянин відмовляється від мобілізації з релігійних переконань, проте згоден проходити альтернативну службу, а також питання кваліфікації правопорушення у разі, якщо особа декілька разів відмовляється від отримання «бойової повістки».

Суддя звернув увагу, що відповідно до ст. 35 Конституції України, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Водночас за приписами ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень, які на цей час встановлені указами Президента України про введення воєнного стану. Отже, посилання особи на свої релігійні переконання  не виключає притягнення її до відповідальності за ст. 366 КК України.

Герман Анісімов нагадав, що продовжуваним визнається кримінальне правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним наміром, спрямованих до однієї мети. У випадку з відмовою отримати «бойову повістку» військовозобов’язаний зазвичай не міг прогнозувати, чи будуть повторні звернення до нього і якими будуть його подальші дії. З огляду на це правопорушення не можна вважати продовжуваним. Разом з тим, якщо буде доведено, що всі обставини були відомі до вчинення першого діяння та особа планувала чинити так кожного разу (тобто є єдиний намір та умисел), це може трактуватися як єдине правопорушення, зокрема у разі незначного проміжку в часі між діяннями.

Відповідаючи на запитання, суддя пояснив, як визначати територіальну підсудність кримінального правопорушення, вчиненого військовослужбовцем, якщо йдеться про дезертирство. Труднощі виникли через те, що військова частина, яку обвинувачений самовільно залишив, знаходилася в одному місці, а його затримання відбулося в іншому.

Відповідно до ст. 4 КК України часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. В цьому випадку правопорушення триває від моменту залишення військової частини й до моменту затримання. Відділити час вчинення злочину від місця його вчинення неможливо, тому з точки зору кримінально-правового аспекту місцем вчинення буде як розташування військової частини, так і місце, де перебувала особа та де її було затримано (тобто було завершено правопорушення), з огляду на що і має вирішуватися питання про підсудність кримінального провадження. 

Семінар для суддів та помічників суддів місцевих загальних судів «Злочини в умовах воєнного або надзвичайного стану: кваліфікація та призначення покарання» організувала Національна школа суддів України.