Судді Верховного Суду прочитали лекції щодо актуальних питань правозастосування для суддів загальних місцевих судів

Суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима, секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС Марина Червинська і судді КЦС ВС Євген Петров, Наталія Сакара та Алла Олійник прочитали лекції в межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів та помічників суддів місцевих загальних судів, організованої Львівським регіональним відділенням Національної школи суддів України. 

Євген Петров розповів про практику ВС щодо вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Частина 1 ст. 1176 ЦК України передбачає відшкодування шкоди у випадках незаконних засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування запобіжного заходу, затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Об’єднана палата КЦС ВС вирішувала питання про відшкодування моральної шкоди у випадку незаконного притягнення до адміністративної відповідальності (постанова від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16). ВС зробив висновок, що ст. 1176 ЦК України в цьому випадку не застосовується, натомість слід керуватися статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», які передбачають стягнення моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності.

Доповідач зазначив, що стягнення моральної шкоди неможливе, коли кримінальну справу було закрито за нереабілітуючими обставинами. Він навів постанову КЦС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 522/11266/17. За обставинами справи кримінальне провадження було закрите внаслідок акта амністії. Через шість років позивач оскаржив це рішення, розгляд справи поновили й закрили її через відмову прокурора від підтримання обвинувачення. КЦС ВС стягнув шкоду лише за час із моменту закриття справи з нереабілітуючих підстав.

У постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 ВП ВС вказала на неможливість у цивільній справі про відшкодування шкоди визнання незаконними дій органів досудового розслідування. Відповідні вимоги мають вирішуватися за правилами КПК України.

За обставинами іншої справи особа обвинувачувалася за двома статтями КК України, а суд визнав її винною лише за однією. Позивач просив стягнути моральну шкоду за кримінальне переслідування за статтею, за якою його не було визнано винним. КЦС ВС вказав, що неможливо виокремити, за якою статтею та коли відбувалися ті чи інші слідчі дії, коли позивач приходив на судові засідання за якими статтями. Тож суд відмовив у задоволенні позову.

Наталія Сакара розповіла про диджиталізацію цивільного судочинства і забезпечення права на доступ до правосуддя. Вона звернула увагу, що з 18 жовтня 2023 року вводиться в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами».

Цей Закон, зокрема, передбачає обов’язкову реєстрацію електронних кабінетів у ЄСІТС для адвокатів, нотаріусів, державних і приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органів державної влади та інших державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб. Суд надсилає будь-які документи виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету особи, яка зареєструвала електронний кабінет, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою. Учасники справи зобов’язані в усіх заявах, що подаються до суду, зазначати про наявність у них електронних кабінетів. Подання до суду особою, яка зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зробила цього, заяви (позовної заяви, скарги) має наслідком або її повернення, або залишення без руху залежно від особливостей заяви.

Суддя розповіла про способи та особливості звернення до суду в електронній формі. Зокрема, зазначила, що КЦС ВС приймає процесуальні документи, надіслані на офіційну електронну адресу суду, підписані ЕЦП. Вона звернула увагу на додаткові обов’язки працівників суду і учасників справи в разі реалізації останніми права на звернення до суду в електронній формі.

Також Наталія Сакара розповіла про використання інформаційних технологій для належного повідомлення учасників справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції, дослідження доказів у разі проведення такого судового засідання, про  електронні докази та ін.

Дмитро Гудима висвітлив практику ВП ВС за останній рік щодо вирішення земельних спорів. Він зупинився на питанні про ефективні способи захисту прав загалом і прав на земельні ділянки зокрема. Також проаналізував застосування критеріїв правомірного втручання у ці права (на прикладі постанов ВП ВС, зокрема у справах № 554/10517/16-ц, 488/2807/17, 477/2330/18, 483/448/20).

Доповідач пояснив ідею, закладену в судову практику щодо ефективних способів захисту. Така властивість захисту прав, свобод чи інтересів передбачена у ст. 2 ЦПК України. Концепція ефективності імплементована в національний закон із Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ця концепція полягає в тому, що захист порушеного права, який надається в судовому чи позасудовому порядку, завжди має призводити до результату у вигляді відновлення відповідного права, а в разі неможливості – отримання компенсації (відшкодування). Судовий процес не може відбуватися заради отримання позивачем якогось «проміжного» результату, потрібного для ініціювання нового провадження чи перегляду чинного рішення суду в іншій справі. Судова система повинна протидіяти спробам розділяти один спір на кілька справ. Суд має остаточно вирішити спір в одному провадженні. Саме в цьому сенс принципу процесуальної економії.

ВП ВС неодноразово наголошувала, що обрані позивачем способи захисту в разі задоволення позову мають реально відновлювати його права. Однак часто позивачі в цивільних справах, зокрема і в земельних спорах, просять визнати протиправними дії чи бездіяльність певного органу. Але мета позивача – відновити його порушене право, а не, скажімо, притягти до відповідальності певного чиновника, що не є властивим для цивільного процесу. Тому зазначені вимоги не можуть бути способами захисту цивільних прав.

Дмитро Гудима також розповів, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Зберігаючи об’єктивність і неупередженість, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (п. 4 ч. 5 ст. 12 Кодексу). Виконання цього обов’язку пов’язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Про це впродовж останнього року ВП ВС висловлювалася неодноразово.

Марина Червинська прочитала лекцію «Трудові спори в контексті змін до законодавства про працю в умовах воєнного стану». Вона звернула увагу на зміни до КЗпП України, внесені після початку повномасштабного вторгнення рф до нашої країни.

Так, у ст. 36 Кодексу підстави припинення трудового договору були доповнені п. 8-1 про смерть роботодавця – фізичної особи, визнання її безвісти відсутньою; п. 8-2 – смерть працівника, визнання його безвісно відсутнім; 8-3 – про відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. Щодо останньої норми на практиці може виникати низка запитань. Багато працівників змінили місце проживання через війну. Під час розгляду відповідних справ можуть, зокрема, постати складнощі з доведенням поважності причин відсутності працівника на роботі понад чотири місяці. Наприклад, чи буде та в яких випадках поважною така причина, як виїзд за кордон через війну. В одній зі справ КЦС ВС зазначив, що неповідомлення працівником роботодавця про причини відсутності є підставою для розірвання трудового договору.

Також п. 6 ст. 41 КЗпП України передбачає додаткову підставу розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця – неможливість забезпечення роботою у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних і технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При застосуванні цієї норми не виникає питань, якщо йдеться про фізичне знищення виробничих потужностей. Однак у судах першої та апеляційної інстанцій багато справ, за обставинами яких підприємства розташовані в місцях, що зазнають постійних обстрілів, а тому хоч і не зруйновані, але не працюють. Крім того, ще не вирішено, чи можна вважати такі обстріли бойовими діями в розумінні зазначеної норми КЗпП України. Одна з таких справ перебуває в провадженні КЦС ВС, вона незабаром буде розглянута.     

Алла Олійник розповіла про сучасні виклики й актуальні проблеми захисту прав та інтересів дітей у цивільних і сімейних справах в умовах воєнного стану. Доповідачка зауважила, що законодавчі норми, які ми сьогодні застосовуємо, розроблялися для мирного часу. Тому суддям часто доводиться шукати нові моделі вирішенні спорів з урахуванням чинних норм цивільного процесуального права.

Суддя сказала, що не існує єдиного рецепта вирішення спорів за участю дітей. Кожна справа є індивідуальною, рішення залежить від обставин справи й оцінки їх судом.  

Вона ознайомила з принципами правового статусу дитини, що визначені в Конвенції про права дитини 1989 року, і наголосила на важливості їх застосування. Зокрема, у цій Конвенції закріплений принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Він також міститься в Законі України «Про охорону дитинства».

Алла Олійник проаналізувала основні принципи згідно з Керівними принципами Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, а саме: участь, найкращі інтереси дитини; гідність; захист від дискримінації; верховенство права, які мають застосовувати суди при розгляді цивільних і сімейних спорів з метою дотримання прав дитини та їх збалансування з правами інших зацікавлених сторін.

Вона звернула увагу на рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі  «М. С. проти України», у якому зроблено висновки, що в найкращих інтересах дитини, по-перше, зберегти її зв’язки із сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; по-друге,– забезпечити її розвиток у безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним.

Також доповідачка зазначила про важливість врахування думки дитини, яка може бути висловлена в усній чи письмовій, зокрема друкованій, формі або за допомогою інших засобів на вибір дитини (твори мистецтва та ін.).

До того ж необхідно не тільки заслухати думку дитини, але й надати їй оцінку під час мотивування судового рішення. У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 КЦС ВС вказав, що серед основних прав дитини є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Аналізуючи практику ВС у справах щодо визначення місця проживання дитини, Алла Олійник зауважила, що сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Водночас обставини, пов’язані з безпекою дитини та наслідками бойових дій, є істотними, підлягають встановленню та оцінці судом у сукупності з іншими обставинами.

Доповідачка звернула увагу на сучасні виклики та окреслила проблеми розгляду судами справ про встановлення факту самостійного виховання батьком малолітньої (неповнолітньої) дитини, яких на сьогодні в судах є багато. Вона повідомила, що дві таких справи перебуває у провадженні КЦС ВС.

Презентація Наталії Сакари – https://is.gd/9dev8F.

Презентація Дмитра Гудими – https://is.gd/pvJ7bi.

Презентація Алли Олійник – https://is.gd/AIeE5B.