Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Свобода податкових, митних та інших уповноважених органів загалом зафіксована в їх правовому статусі (правах, обов’язках, обмеженнях і відповідальності) та полягає в можливості діяти ініціативно, творчо, самостійно, проте виключно в межах закону», – сказала суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ірина Желтобрюх на лекції під час навчального курсу з підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних адміністративних судів на платформі Національної школи суддів України.
Доповідачка звернула увагу, що з огляду на законодавчо закріплену пріоритетність норм (наприклад, ст. 5 Податкового кодексу України) можливість розсуду і його межі можуть встановлюватися лише законодавством про податки і збори. Це означає, що посадові особи уповноважених державних органів повинні діяти в суворій відповідності з Конституцією України, ПК України та іншими законами, що регулюють специфічну сферу правозастосування (митну, валютну, та ін.) і в межах власної компетенції.
Дискреційне повноваження органу може полягати у виборі – діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі, сказала тренер.
Вона уточнила, що державні органи діють на свій розсуд у податковому правозастосуванні в тому разі, коли:
– немає детального нормативного врегулювання повного спектра чи певного аспекта суспільних відносин і неможливо належним чином визначити законний алгоритм юридичної поведінки;
– є неузгодженість та колізії податково-правових норм, тобто дві або більше норм врегульовують одні й ті самі правовідносини;
– у положеннях застосовані оцінні (формально не визначені) поняття;
– неконкретизована норма викликає множинність її тлумачення (виникає через порушення правил законодавчої техніки);
– податкове законодавство надає компетентним органам право вибору (це не тільки право, а й обов’язок здійснити вибір так, щоб прийняте рішення найбільше відповідало конкретним обставинам справи, яка розглядається).
Контроль легальності рішень і дій суб’єкта владних повноважень – завдання адміністративного судочинства, адже єдиним критерієм правосуддя є право.
Суддя КАС ВС вказала, що рішення Верховного Суду та судової практики Європейського суду з прав людини мають значення для всієї правозастосовної практики.
Межі оцінки податкової дискреції оцінювалися ЄСПЛ, зокрема, у таких справах, як «Феррадзіні проти Італії», «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції», «Сacciato проти Італії», «Нафтова компанія "Юкос" проти РФ», «Спорронг проти Швеції», «Дарбі (DARBY) проти Швеції», «Глор проти Швейцарії».
Лекторка зауважила, що при зверненні до практики ЄСПЛ їй не слід надавати вузького, суто казуального тлумачення, адже вона є джерелом права в Україні, а принципи, сформовані судом у межах конкретних правовідносин, є продовженням Конвенції як «живого організму», саме тому Суд у своїх рішеннях посилається на свою ж попередню практику.
Правові позиції в категоріях справ, у яких встановлено наявність чи відсутність дискреції контролюючого органу, викладені в багатьох рішеннях Верховного Суду. Це рішення про надання податкових консультацій відповідно до ст. 52 ПК України (справа № 26/15903/14), прийняття рішення за результатами розгляду скарг у порядку ст. 56 ПК України (справа № 810/101/16), проведення перевірок, визначення їх строків перевірок згідно зі ст. 82 ПК України, так само як і складення довідки або ж акта за наслідками таких перевірок (справи № 813/2766/15, № 813/992/16 та № 814/726/16), визначення майна платника податків, яке передається в податкову заставу відповідно до ст. 89 ПК України (справа № 826/7273/18), прийняття рішення про розстрочення грошових зобов’язань у порядку ст. 100 ПК України (справа № 821/764/16), реєстрації платників податків у порядку ст. 183 ПК України (справа № 815/1133/16), віднесення платника податків до ризикових та зупинення реєстрації податкових накладних відповідно до ст. 201 ПК України (справа № 140/2484/19) та багато інших.
Суддя наголосила, що наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог має бути відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося б примусове виконання рішення. Належні способи захисту – це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів. Однак і повноваження суду щодо втручання в діяльність адміністративного органу не є безмежними. Вирішуючи ці питання, суду слід керуватися приписами статей 5, 245 КАС України.
Із презентацією Ірини Желтобрюх можна ознайомитися за посиланням https://cutt.ly/6BwzQjm.
_03_03.png)