Валентина Щепоткіна висвітлила актуальну практику ОП ККС ВС та окремі питання застосування норм КПК України

Які питання щодо застосування норм матеріального та процесуального права врегулювала об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка є одним із механізмів забезпечення єдності судової практики, за дев’ять місяців 2022 року? Які нюанси потрібно враховувати судам першої інстанції під час нового розгляду кримінального провадження? Відповіді на ці та інші запитання дала заступник голови ККС ВС, секретар Другої судової палати Валентина Щепоткіна у межах підготовки суддів.

Доповідачка повідомила, що за січень – вересень 2022 року ОП ККС ВС розглянула 8 кримінальних проваджень, які були направлені на її розгляд для вирішення питань щодо застосування норм матеріального (2 провадження) та процесуального права (6 проваджень). Крім того, вперше за час майже 5-річної діяльності об’єднана палата ухвалила рішення по суті, але без висновку щодо застосування норми процесуального права.

Висновки про застосування норм матеріального права:

1) стосовно того, що попри законодавчі зміни статті КК України щодо заборони грального бізнесу кримінально протиправною залишається діяльність з організації та проведення азартних ігор без ліцензії. Кримінально-правові приписи ст. 203-2 КК України в редакції, чинній до 13 серпня 2020 року, стосувалися повної законодавчої заборони на здійснення грального бізнесу як виду господарської діяльності. У зміненій редакції ст. 203-2 КК України (Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор») такі приписи стосуються законодавчої заборони на незаконну діяльність з організації або проведення азартних ігор без отримання відповідної ліцензії, випуск та проведення лотерей не оператором лотерей, організації та функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей в мережі «Інтернет». У цьому випадку має місце обмеження відповідальності особи шляхом конкретизації в бік звуження форми вчинення кримінального правопорушення, а не повна декриміналізація (постанова від 25 липня 2022 року у справі № 554/3311/20, провадження № 51-2126кмо21);

2) про те, що декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складена окремим громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, щоб вимагало складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, та яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа. Використання завідомо підробленого документа, який не містить ознак офіційного, не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (постанова від 5 вересня 2022 року у справі № 310/3772/20, провадження № 51-1922кмо21).

Висновки про застосування норм процесуального права:

1) щодо надання судам постанов керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, або в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах (постанова від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17, провадження № 51-4963кмо20);

2) про можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України (постанова від 14 лютого 2022 року у справі № 991/3440/20, провадження № 51-5359кмо21);

3) про застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК України щодо права прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв (постанова від 5 вересня 2022 року у справі № 481/877/19, провадження № 51-3164кмо20);

4) щодо стягнення процесуальних витрат у разі, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності (постанова від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21);

5) щодо мови, якою мають бути викладені апеляційні та касаційні скарги осіб, що мають право на оскарження судових рішень (постанова від 19 вересня 2022 року у справі № 521/12324/18, провадження № 51-5817кмо21).

Ще в одній постанові (від 19 вересня 2022 року у справі № 295/2309/17, провадження № 51-454км22) у зв’язку з тим, що ОП ККС ВС вирішувала справу в порядку касаційного провадження, вона вказала на наявні порушення як норм матеріального, так і процесуального права, які позбавили її можливості зробити висновок щодо застосування конкретних норм КПК України.

Крім того, за словами Валентини Щепоткіної, останнім часом почастішали випадки скасування касаційним судом обвинувальних вироків, постановлених судами першої чи апеляційної інстанцій, після скасування виправдувального вироку. Йдеться про можливість постановлення обвинувальних вироків не крізь призму доказів, їх достатності, допустимості та належності, а з погляду норм процесуального права.

Тому суддям варто звертати увагу на блок питань, які лежать у площині статей 415 (підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції), 416 (особливості нового розгляду судом першої інстанції) та ч. 3 ст. 439 (новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції) КПК України.

Системний аналіз цих норм свідчить про те, що суд першої інстанції може погіршити становище особи після скасування вироку апеляційним чи касаційним судом тільки в разі наявності двох умов. Перша з них стосується того, що апеляційний чи касаційний суд розглядав відповідні скарги прокурора, потерпілого чи його представника, в яких вони ставили питання про погіршення становища засудженого. Тобто або не погоджувалися з правильністю юридичної оцінки діянь особи чи з призначеним покаранням, вважаючи його м’яким у зв’язку з видом чи розміром такого покарання, або через неправильне застосування ст. 75 КК України, або оскаржували виправдувальний вирок і ставили питання про постановлення обвинувального вироку.

Це всі питання, які зобов’язують суд апеляційної інстанції в порядку ст. 420 КПК України постановити новий вирок, якщо він знайде одну з підстав для скасування вироку суду першої інстанції (необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання).

Однак так буває не завжди, оскільки іноді суд апеляційної інстанції не ухвалює такий вирок, а скасовує вирок суду першої інстанції, посилаючись на ст. 412 КПК України щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та відправляє кримінальне провадження на новий судовий розгляд.

При цьому в ухвалі апеляційного суду не зазначається обов’язкова друга умова, про яку йдеться в статтях 416 та 439 КПК України: підставою скасування вироку, окрім істотних порушень КПК України, є невідповідність висновків суду фактичним обставинам, неправильна оцінка доказів, а тому неправильним є ухвалення виправдувального вироку або застосування кримінального закону та необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або необхідність застосування покарання, яке є суворішим, ніж те, що первинно зазначав суд першої інстанції.

Якщо в ухвалі апеляційного суду зазначено про те, щоб частково задовольнити скаргу прокурора і направити кримінальне провадження на новий розгляд, а також в ухвалі міститься тільки посилання на істотні порушення КПК України, то суд першої інстанції не вправі погіршити становище особи і постановити обвинувальний вирок (якщо до цього був виправдувальний), змінити кваліфікацію діянь у бік погіршення становища особи чи посилити покарання у порівнянні з тим, що було попередньо призначено.

Як зауважила Валентина Щепоткіна, аспекти застосування відповідних норм процесуального права висвітлені в постановах ОП ККС ВС.

Один із висновків міститься в постанові ОП ККС ВС від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18). Це висновок про те, що ч. 2 ст. 416 КПК України визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити винятки з указаного правила.

У разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 416, 419 КПК України він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведе до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.

Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність або призначення того чи іншого покарання як на додаткову підставу для скасування судового рішення.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних у цій нормі питань, але водночас давало б достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.

У постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19) ОП ККС ВС не тільки зробила висновок про застосування відповідних норм права, а й наголосила на важливих моментах. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що як із назви, так і зі змісту ст. 421 КПК України випливає, що погіршення становища обвинуваченого можливе лише за умови, якщо з цих підстав подали апеляційну скаргу прокурор, потерпілий чи його представник, а відповідно до ст. 416 КПК України таке погіршення може мати місце тільки в тому разі, якщо вирок було скасовано з цих підстав (або також із цих підстав).

Частиною 3 ст. 409 КПК України встановлено заборону скасування виправдувального вироку лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, а ст. 420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Об’єднана палата наголосила на тому, що засудження особи під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку є крайнім за тяжкістю випадком погіршення становища особи в кримінальному провадженні.

Системний аналіз вказаних вище норм кримінального процесуального законодавства дає змогу зробити висновок, що вони мають однаковою мірою застосовуватися як під час нового розгляду після скасування вироку за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, так і під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку.

Таким чином, у цьому кримінальному провадженні, зважаючи на підстави скасування виправдувального вироку, під час нового розгляду кримінального провадження місцевий суд, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 416, ст. 421 КПК України був позбавлений процесуальної можливості ухвалити обвинувальний вирок щодо особи. Усупереч цьому та на порушення зазначених норм кримінального процесуального закону суд першої інстанції за наслідками нового розгляду визнав особу винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Апеляційний суд це істотне порушення вимог кримінального процесуального закону залишив поза увагою й не усунув його.

З огляду на викладене рішення судів нижчих інстанцій не можна залишити в силі як такі, що постановлені з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, й на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України вони підлягають скасуванню, а кримінальне провадження – закриттю, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 436 цього Кодексу.

Таке рішення ОП ККС ВС прийняла у зв’язку з відсутністю іншої процесуальної можливості усунути допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення правил нового розгляду без погіршення становища особи, яка вироком суду виправдана через недоведеність вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та кримінальне провадження щодо якої закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

У постанові від 7 грудня 2020 року у справі № 444/2200/15-к (провадження № 51- 2322кмо18) ОП ККС ВС зробила висновок про те, що незастосування судом першої інстанції при повторному розгляді кримінального провадження раніше застосованих положень про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, якщо вирок суду першої інстанції не був скасований за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, є порушенням вимог ч. 2 ст. 416 КПК України у її взаємозв’язку зі ст. 421 КПК України.

Підготовку для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів організувала Національна школа суддів України.