Василь Крат розповів про деякі аспекти недійсності правочинів у сфері кредитування

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат прочитав лекцію «Недійсність правочинів у кредитній сфері» в межах семінару для суддів апеляційних та місцевих загальних судів «Деякі питання, що виникають при розгляді справ із кредитних правовідносин». Захід, організований Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів України, відбувся 18 лютого 2022 року в онлайн-режимі.

Василь Крат звернув увагу на правові висновки Верховного Суду про те, що:

• недійсність договору покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим;
• визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Також доповідач розповів, що КЦС ВС передав на розгляд Великої Палати ВС дві справи, в яких указав на необхідність вирішення питання, чи є умова кредитного договору про встановлення комісії за обслуговування кредиту нікчемною, чи вона є дійсною (її недійсність підлягає визнанню в судовому порядку).  

Так, ухвалою від 27 квітня 2021 року ВП ВС прийняла до розгляду справу № 363/1834/17, в якій належить вирішити питання, чи є нікчемною умова про встановлення комісії за обслуговування кредиту для  договорів, укладених до 13 січня 2006 року (дати набрання чинності статтями 11 і 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів"»).  

Другою ухвалою від 27 квітня 2021 року ВП ВС прийняла до розгляду справу № 496/3134/19. У ній уже йдеться про нікчемність або оспорюваність умови кредитного договору про встановлення комісії за обслуговування кредиту виходячи з положень Закону України «Про споживче кредитування» (від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII). КЦС ВС поставив питання: а) чи можливе встановлення такої комісії згідно із зазначеним законом; б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна / нікчемна / оспорювана.

Крім того, Василь Крат розповів, що ухвалою від 14 квітня 2021 року КЦС ВС передавав на розгляд ВП ВС справу № 523/7609/17 щодо можливості визнання недійсним договору іпотеки через недобросовісність іпотекодержателя. Велика Палата ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

11 серпня 2021 року КЦС ВС у справі № 523/7609/17 ухвалив постанову в цій справі. Він зробив висновок, що на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець був власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу про придбання ним спірного об’єкта нерухомості був правомірний, а право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав. Лише згодом судовим рішенням договір купівлі-продажу про придбання іпотекодавцем спірного об’єкта визнаний недійсним. Банк покладався на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору і тому уклав договір іпотеки. «У цій постанові КЦС ВС звернув увагу на базові речі, пов’язані з добросовісністю. Він указав, що підстава недійсності має існувати саме на момент вчинення правочину. В цій справі договір купівлі-продажу приміщення було скасовано вже після укладення договору іпотеки. Звісно, таке скасування не зумовлює недійсність договору іпотеки», – зауважив Василь Крат.

Також він звернув увагу на нещодавно прийняту постанову КЦС ВС від 26 січня 2022 року у справі № 754/5554/16-ц, яка стосується недійсності правочинів та абстрактних правочинів. Лектор зазначив, що в доктрині правочини поділяють на абстрактні і каузальні. Більшість правочинів, урегульованих цивільним законодавством, є каузальними, зокрема купівлі-продажу, дарування, найму, комісії та ін. У разі відсутності або незаконності підстави можливе визнання відповідного правочину недійсним.

Абстрактні правочини трапляються рідко, до них належать, зокрема, видача векселя, гарантії, вчинення передавального напису (індосаменту). Але вони досить привабливі для цивільного обороту внаслідок незалежності дійсності правочинів від їх підстав. Цим правочинам не властивий правовий зв’язок поміж підставами їх вчинення та їх дійсністю, хоча неможливо стверджувати й про відсутність такого зв’язку взагалі. Втім, він не має такого значення, як у каузальних правочинах. Фактично підстава абстрактного правочину залишається «прихованою» для того, щоб її вади не ускладнювали виконання такого правочину, оскільки це може вплинути на стабільність цивільного обороту через порушення функцій, які виконують у ньому абстрактні правочини.

У справі № 754/5554/16-ц декілька разів передавалася заставна шляхом передавального напису, який по суті є одностороннім правочином. Позивач заявив вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної, який передував вчиненню передавального напису. «По суті, цей договір був тією підставою, яка з точки зору абстрактного правочину десь там ховається, і визнання або невизнання його недійсним аж зовсім не впливає на сам передавальний напис», – сказав Василь Крат. Апеляційний суд кваліфікував договір купівлі-продажу заставної, тобто передбаченого Законом України «Про іпотеку» цінного папера, як факторинговий та визнав його недійсним, тому що цей договір був укладений із фізичною особою.

КЦС ВС указав, що договір купівлі-продажу заставної, який по суті регулює внутрішні відносини між індосантом та індосатом, не може бути кваліфікований як договір факторингу, оскільки перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов’язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної;
недійсність договору купівлі-продажу заставної, з урахуванням того, що вчинення передавального напису (індосаменту) є одностороннім абстрактним правочином, не впливає на дійсність вчинення передавального напису (індосаменту). «Відступлення прав шляхом вчинення передавального напису і автоматичний перехід за основним і забезпечувальним зобов’язаннями відбуваються одночасно. Тобто тут не вимагається якоїсь окремої договірної конструкції», – зауважив лектор.

Крім того, він навів практику Верховного Суду  щодо таких питань: належний відповідач у спорах про недійсність правочину; застосування недійсності правочину як способу захисту; вимоги, яким має відповідати зміст правочину; застосування недійсності правочину як способу захисту; що визнається недійсним; форма правочину та її недотримання; недійсний правочин чи невчинений правочин та ін.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися за посиланням – https://bit.ly/3sZy3Ml.