Суддя КАС ВС Сергій Уханенко розповів про застосування практики ЄСПЛ під час розгляду судових справ національними судами

У межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів, організованої Національною школою суддів України, 11 лютого 2022 року суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Сергій Уханенко розповів про практику Європейського суду з прав людини в справах щодо дотримання права на справедливий суд (статті 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до Конвенції).

Суддя нагадав, що право на суд гарантує: доступ до суду; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежний та безсторонній суд; розгляд справи протягом розумного строку; розгляд справи за умови рівних можливостей сторін; публічний судовий розгляд; обґрунтованість висновків суду; забезпечення обов’язковості та остаточності рішення суду (юридичної визначеності).

На початку лекції доповідач зосередив увагу, зокрема, на тому, що судді національних судів використовують норми Конвенції для підсилення правової позиції при розв’язанні спорів, але часто уникають аналізу, чи є її статті застосовними у конкретній справі при розв’язанні спорів, як це робить ЄСПЛ.

Лектор звернув увагу слухачів на постанову Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 822/1540/16, у якій, вирішуючи питання юрисдикційності спору, колегія суддів проаналізувала, за яких підстав ст. 6 Конвенції є застосовною при розгляді справи. Необхідні такі критерії: спір повинен мати справжній серйозний характер; результат провадження має бути значущим для відповідного права; право, стосовно якого виник спір, повинно мати законодавче підґрунтя в національному законодавстві, гарантоване державою, щоб у разі виникнення конфлікту могло бути захищене судом; має бути «цивільний» характер права (залежить від його основного змісту, а не кваліфікації в національному законодавстві).

Тож у судовому рішенні потрібно мотивувати застосування ст. 6 Конвенції, тобто визначати, в чому полягають обмеження доступу до суду, чи вони передбачені законом, чи дійсно є легітимна мета і чи обмеження є пропорційними у цих правовідносинах.

Також суддя застеріг, що будь-які рішення національних судів можуть потрапити в поле зору ЄСПЛ, який оцінюватиме, чи правильно застосовані його рішення для вирішення справи. З цього питання він запропонував ознайомитися зі справами «Бочан проти України (№ 2)», «Яременко проти України (№ 2)».

Доповідач навів як приклад рішення у справі «Karoly Nagy проти Угорщини», в якому ЄСПЛ визнав ст. 6 Конвенції незастосовною до справи, оскільки законодавче обмеження доступу до суду було визнане як легітимне та чітке. Національне законодавство, зокрема, передбачало, що позови, пов’язані з внутрішніми законами і правилами церкви, не могли виконуватися державними органами, і якщо національний суд встановлював, що спірне питання стосується церковного позову, то мусив припинити провадження. Велика Палата ЄСПЛ визнала позицію в національному законодавстві досить чіткою, тож заявник не мав права, про яке можна казати, що воно визнається в національному законодавстві.

Для кращого усвідомлення, що означає такий критерій, як «цивільний» характер права, лектор запропонував ознайомитися з низкою справ ЄСПЛ. Наприклад, зі справою «Ейрі проти Ірландії», у якій розглядалося за ст. 8 Конвенції – право на повагу до приватного і сімейного життя. Доступ до суду був пов'язаний з необхідністю отримання правової допомоги для вирішення в суді питання про розірвання шлюбу та окреме проживання з чоловіком. Національне законодавство не дозволяло отримати безоплатну правову допомогу жінці, яка через скрутний матеріальний стан не мала можливості оплатити послуги адвоката, щоб звернутися до суду. Отже, ЄСПЛ визнав, що сімейне питання стосується цивільного характеру права, відповідно, стаття 6 Конвенції застосовна.

Сергій Уханенко згадав і справи, які демонструють, що ст. 6 Конвенції є невід’ємною від іншої матеріальної статті, яка регламентує основні права громадян. Зокрема, справи «Споронг і Льоннрот проти Швеції» та «"Совтрансавто-Холдинг" проти України», в яких ЄСПЛ роз’яснює підходи щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (майнове право), а також констатує порушення ст. 6 Конвенції. У справах «Бака проти Угорщини» і «Cimpersek проти Словенії» визнано порушення ст. 10 Конвенції. У справі «Волков проти України» (порушення ст. 8 Конвенції), де застосовувалася ст. 6 Конвенції щодо незалежного та безстороннього суду, строків, що не були визначені для притягнення особи до відповідальності, принципу юридичної визначеності при звільненні на засіданні Парламенту, оскільки це не був суд.

Тренер звернув увагу також на дві справи, у яких ЄСПЛ відійшов від практики незастосовності ст. 6 Конвенції до публічних службовців. Це справи «Pellegrin проти Франції», «Vilho Eskelinen та інші проти Фінляндії». Суддя КАС ВС нагадав, що законодавство України дозволяє всім держслужбовцям звертатися до суду країни для захисту свого права, наприклад на заробітну плату, щодо поновлення на посаді. Отже, для справ в Україні ст. 6 Конвенції є застосовною.

Сергій Уханенко надав перелік категорій справ, до яких ст. 6 Конвенції не застосовується через відсутність цивільного характеру права. До них належать спори між державними службовцями про виконання державних повноважень; податкові спори; митні справи; справи щодо надання статусу біженця та з міграційних питань; за позовами державних підприємств; щодо політичних прав; виборчих справ.

Лектор нагадав, що ЄСПЛ асоціює суд як орган, який встановлює і досліджує всі факти та надає оцінку відповідності застосування норм права. У справі «Mirovni Institut проти Словенії» Європейський суд з прав людини констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди відмовили заявнику в усному (публічному) розгляді справи, що створило певні перешкоди в донесенні фактів.

Сергій Уханенко також рекомендував слухачам звертати увагу на найсвіжіші рішення ЄСПЛ, адже цей Суд також відходить від своєї попередньої практики, розвиваючи її. ЄСПЛ звертає увагу, що Конвенція – це живий інструмент, і у зв’язку з розвитком правовідносин у суспільстві відповідно вдосконалюється і практика ЄСПЛ щодо застосування тих чи інших норм. У цьому зв’язку суддя рекомендував ознайомитися зі справою «De Tommaso проти Італії», яка стосувалася обрання запобіжного заходу. Велика Палата ЄСПЛ зазначила, що з огляду на характер тих заходів, які обиралися для заявника, вони належать до сфери особистих прав і мають цивільну природу, а отже, ст. 6 поширюється на провадження, в яких обираються обмежувальні заходи.

У контексті питань щодо компетенції судів доповідач нагадав про рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що Верховний Суд України не мав вирішувати спір у такий спосіб, у який він його вирішив, оскільки національне процесуальне законодавство не наділяло ВСУ таким правом.

Стосовно позиції ЄСПЛ щодо оцінки неупередженості суду доповідач запропонував звернути увагу на справу «Білуха проти України».

Аналізуючи дотримання принципу обґрунтованості висновків суду, суддя зосередив увагу на тому, що національні суди часто посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому сказано, що суд не зобов’язаний надавати відповідь на всі аргументи, але на головні – зобов’язаний. Утім для України це вже неправильно, тому що наша держава підвищила свої стандарти. Зокрема, відповідно до чинної редакції КАС України суди повинні давати відповідь на всі аргументи.

Суддя роз’яснив, що Конвенція – це перелік певних прав і їх мінімальні стандарти. Якщо держава підвищує свій мінімальний стандарт, то ЄСПЛ звертає увагу на це і керується не власною практикою, а наголошує, що державні органи зобов’язані дотримуватися того стандарту, який запроваджено в державі.

У контексті принципів забезпечення обов’язковості й остаточності судового рішення (юридичної визначеності), виконуваності рішень доповідач рекомендував не забувати про відомі справи «Юрій Миколайович  Іванов проти України», «Бурміч проти України». Також нагадав про справу «Цезар та інші проти України», в якій питання доступу до суду вирішувалося в контексті обмеження соціальних виплат для осіб, які залишилися на непідконтрольній державі території Донецької і Луганської областей. ЄСПЛ не визнав порушення ст. 6 Конвенції, дійшовши висновку, що у заявників була можливість оскаржувати дії держави і відстоювати свої права в судах на підконтрольній Україні території.

Також суддя ознайомив суддів із рішенням у справі «Guðmundur Andri Ástráðsson проти Ісландії», у якому встановлено порушення ст. 6 Конвенції через неупередженість за об’єктивною ознакою. Справа була розглянута національним судом, у складі колегії якого був суддя, призначений із грубим порушенням закону. ЄСПЛ визнав, що національний суд був не встановлений законом.

З презентацією судді Сергія Уханенка можна ознайомитися тут.