Суддя ККС ВС Надія Стефанів розповіла суддям місцевих судів про особливості доказів і доказування в кримінальному процесі

Упродовж 24–28 січня 2022 року Національна школа суддів України проводить підготовку суддів місцевих загальних судів. У межах підготовки з лекцією про докази і доказування в кримінальному провадженні в суді першої інстанції виступила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Надія Стефанів. За її словами, від того, яким чином будуть досліджені докази судом, як вони будуть оцінені, без перебільшення, залежить доля людини.

Вона нагадала, що за ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження й підлягають доказуванню.

Факти – це подія, явище, що відбулося в дійсності. Дані – це інформація (про факти), яка необхідна для висновку чи прийняття рішення. А обставини – це явище, яке супроводжує що-небудь, той чи інший факт. «Виходячи з етимологічного та логічного значення цих понять фактами в кримінальному провадженні слід вважати події (подію), з приводу яких ведеться процес, а обставинами – те, що пов’язане з такими фактами, що їх характеризує», – зауважила Надія Стефанів.

З огляду на класифікацію докази можуть бути: первинні та похідні (за джерелом формування), прямі й непрямі (відповідно до предмета доказування), показання, речові докази, документи, висновки експертів (за процесуальною формою), обвинувальні й виправдувальні (щодо доведення обвинувачення).

Лекторка зазначила, що прямий доказ – такий, що прямо й безпосередньо вказує на факти і обставини, які підлягають доказуванню; коли знання про факти і обставини ґрунтуються на повідомленні осіб, які безпосередньо спостерігали факт у дійсності. Як приклад суддя навела справу, у якій прямими доказами стали відеозаписи та фотографії з телефону обвинуваченого у кримінальному провадженні про домашнє насилля.

При цьому непрямі докази обґрунтовують обставини, які підлягають доказуванню не прямо, а опосередковано, через проміжні факти, шляхом послідовних висновків. Приклад – показання свідка, який бачив на місці вбивства потерпілої двох юнаків приблизно о 22 год, що збігається з часом вчинення злочину. «Перший ступінь висновку свідчить про те, що дійсно поблизу місця події перебувало двоє юнаків. Звідси випливає, що, можливо, вони причетні до злочину – другий ступінь висновку. У цьому випадку показання свідка є непрямим доказом причетності до вбивства, оскільки такий доказ використано для обґрунтування факту місця і часу перебування вказаних осіб і можливої причетності до вбивства», – пояснила Надія Стефанів.

Чи є процесуальним джерелом доказів показання, які дає особа під час слідчого експерименту? Відповідаючи на це запитання, лекторка акцентувала на постанові об’єднаної палати ККС ВС, відповідно до якої суд не може посилатися на показання, оскільки вони не є процесуальним джерелом доказів, а протокол слідчого експерименту – це документ.

Суддя зауважила, що докази є належними, якщо їх зміст вказує на: склад кримінального правопорушення, про наявність таких доказів стверджується в обвинувальному акті, і вони спростовують заяву обвинуваченого про його невинуватість; факти, на які посилається захист, але дійсність яких спростовує сторона обвинувачення (алібі, обставини, які виправдовують чи пом’якшують покарання); мотиви і можливість вчинення кримінального правопорушення; поведінку, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення; поведінку особи після вчинення правопорушення; факти, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, та факти, що характеризують особу підозрюваного або обвинуваченого.

Як приклад Надія Стефанів навела й постанову ККС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 751/6069/19 (провадження № 51-1704 км 20), у якій ідеться про те, що електронний файл із відеозаписом обставин події, зафіксований на оптичному диску, є оригіналом (відображенням) електронного документа, а тому такий диск – це самостійне джерело доказів, похідне від інформації, що зберігається на комп’ютері в електронному вигляді.

Також лекторка розповіла слухачам НШС України про критерії допустимості та висвітлила актуальну практику Європейського суду з прав людини щодо доказів і доказування. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Baran and Hun v. Turkey» констатовано, що завданням Суду не є визначити, в принципі, чи є конкретний тип доказу, наприклад доказ, отриманий незаконно з точки зору національного законодавства, допустимим, а дійти висновку, чи є заявник винним, чи ні.

Із презентацією Надії Стефанів можна ознайомитись тут.