Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
10 грудня 2021 року заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, секретар Другої судової палати ККС ВС Валентина Щепоткіна та секретар Третьої судової палати ККС ВС Герман Анісімов провели семінар для суддів місцевих загальних судів «Судова практика у питаннях – відповідях: кримінальне судочинство».
Валентина Щепоткіна сказала, що основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку і спосіб, визначені процесуальним законом. Вона нагадала, що у 2017 році КПК України був доповнений нормами, які визначають процедуру реалізації єдності судової практики. Йдеться про статті 434-1 та 434-2 КПК України, в яких передбачені підстави та порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної або Великої Палати Верховного Суду.
Доповідачка проаналізувала висновок об’єднаної палати ККС ВС у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18) про застосування норми щодо особливостей нового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 2 ст. 416 КПК України).
ОП ККС ВС, зокрема, вказала, що в ч. 2 ст. 416 КПК України визначено вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. А саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити винятки з указаного правила.
Крім того, Валентина Щепоткіна звернула увагу на питання щодо оцінки судом як доказу протоколу слідчого експерименту на предмет його допустимості. У постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19) ОП ККС ВС дійшла висновку, що заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК України.
Спікерка розповіла про особливості застосування норм права щодо реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їхніми першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, та наслідки недотримання процедури (постанова ОП ККС ВС від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19, провадження № 51-2917кмо20); наділення повноваженнями прокурора (групи прокурорів) у кримінальному провадженні (постанова ОП ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, провадження № 51-4584кмо18) тощо.
Крім того, судді ККС ВС акцентували на питанні щодо наслідків порушення стороною обвинувачення строків досудового розслідування. Зокрема, у постанові ККС ВС від 15 вересня 2021 року у справі № 711/3111/19 (провадження № 51-2890км19) колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування в кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров’я, виключає набуття особою процесуального статусу обвинуваченого (підсудного), а отже унеможливлює розгляд у суді кримінального провадження по суті та спричинює закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Доповідачі зауважили, що ОП ККС ВС також вирішила питання про те, як має застосовуватися норма права щодо належної процедури визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування. У постанові від 4 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) об’єднана палата дійшла висновку, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов’язково приймається у формі, яка повинна відповідати передбаченим кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження зумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Герман Анісімов висвітлив висновки ОП ККС ВС про застосування норм матеріального права, які стосуються призначення покарання. Доповідач звернув увагу, зокрема, на постанову від 6 грудня 2021 року у справі № 243/7758/20 (провадження № 51-113кмо21), у якій ОП ККС ВС зробила висновок щодо застосування положень про призначення покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК України). Також у цій справі була висловлена окрема думка суддів.
Більш детально з іншими висновками ОП ККС ВС можна ознайомитися в презентації Германа Анісімова за посиланням.
Судді ККС ВС також відповіли на запитання суддів місцевих загальних судів, обговорили з колегами питання щодо формулювання обвинувачення, підстав повернення обвинувального акта, незмінності складу суду, визначення запасного судді та ін.
_03_03.png)